-Дівчата головне не панікуйте! – закликала Міна, прикриваючи подруг з усіх сторін. – Не піддавайтесь на провокації, що б вони не сказали!
-Вони? – не зрозуміла Вєра. – Я бачу тут лише Вадима.
Позаду дівчат, щось хлопнуло чи то стрельнуло, змусивши їх відступити подалі від дерева, де висіла сумка Аліни. Одразу ж на сцені з’явились Роман із Жекой. Досягнувши поставленої цілі, вони почали ходити навколо кучки дівчат, не даючи можливості їм вирватись зі свого кола.
-А хто це, тут у нас, знову ховається? – переможно єхидствував Вадим. Явно жадаючи помститись якомога жорстокіше.
-Це ви нас сюди заманили, викравши мою сумку? – гнівалась Аліна, рвучись у бій.
-Що?!! Ти про що? – вдав не розуміння юнак.
-Не прикидайся ?! – склала на грудях руки Вероніка.
-Ти взагалі замовкни ! І до тебе, ще час дійде! – підморгнув Євгеній, всіляко показуючи, що час він проведе з Веронікой весело.
-Що?!!
-Почекай Вєра. – виставила руку Міна. – У Аліни щойно викрали сумку, і ми бігли за крадієм. – Ліне смикнула за рукав подругу, і на вушко їй прошептала «- Міна це він! На ньому та сама толстовка з капюшоном, що і в злодія!»
Дівчина глянула оцінюючи на Романа, що до цього часу і слово не мовив, і зрозуміла весь їхній план. Парубки кружляли поки, коло помітно не звузилось, стискаючи дівчат щільніше один до одного. Їхня поведінка, жести, слова, погляди і міміка, чітко показували хижаків, що вистежили свою здобич. І чекають лише коли напасти, ловлячи від цього кайф.
В дівчат не було іншого рішення, як всіляко дотримуючись певну дистанцію, від парубків. Вже на витягнутій руці, юнаки продовжили всяко показуючи, хто головний в цій ситуації, а хто здобич.
-Прийшов час розплати! - загадково промовив Роман, склавши руки на грудях.
-Що?! –дівчина вдала, що не розуміє про що він.
-Ну не ми ж, тут супер героїв клеїм , і рвемся всім на допомогу! В нас за обман карають.
-А повинен… От доводиться, твої обов’язки, брати на себе. – викрутилась Міна, проігнорувавши останні слова. – Ти ж повинен, з такими ситуаціями розбиратись, а не я..
-От я і розбираюсь. І виношу вирок.
-Стоп! Який вирок? Ти про що?
-Про твій обман, мого друга! - загадково посміхаючись глянув той на Ясміну, вказавши пальцем в сторону Вадима.
-А це нічого, що ти щойно поцупив сумку Ліне. І ще кому вирок потрібно виносити?!! –розгнівалась руда, повторивши жест однокласника. Перейшовши в захист.
-Завтра в директорській скаргу напишеш..- потер нігті об плече Роман
-Так може, і ви це зробите! А не будите нам тут мізки виносити?! - в дівчини було відчуття, що простою розмовою це все не закінчиться.
-Ні зараз зовсім інакша ситуація, тут потрібна особиста втручання! Так сказати одними розмовами, і юридичними покараннями не обійтись! – посміхаючись Роман кинув погляд, за спину Міни.
-Що? – Міна оглянулась.
В дівчини стислось серце, і по спині пробіг холод від побаченого. Не помітно, поки Роман відволікав Ясміну її подруги опинились, у руках Вадима з Жекой. Тремтячі від страху, юні дівчата не знали, що робити. Адже вони нічого не могли вдіяти проти спортивно підготовлених хлопців.
-Думаю їм така профілактика піде на користь!
А хлопці все сильніше їх стискали, і обвивались навколо них, як змії ледве стримуючись, щоб не проковтнути здобич. Парубки явно грали на почуття Міни, знаючи що вона не залишить подруг в біді.
-Відпусти їх!!! Я, відповідатиму за свої вчинки, а не вони!! – хотіла, перевести все на себе руда.
-Ні- ні- ні. – махав вказівним пальцем парубок. – Хай вони, за свої вчинки відповідають, а ти за свої! – останні слова, прозвучали з особливою інтонацією. А очі юнака загорілись переможною іскрою.
-Що?.. Що?..
-Що - що? Тебе погано чутно!!! – приставивши палець за вухо, насміхався брюнет.
-Чого ти хочеш? – стиснувши, опущені руки в кулаки, крізь зуби промовила руда, приготувавшись до самого страшнішого, вироку в своєму житі.
-Зробити вибір! – заявив той.
-Що?? – не до кінця зрозуміла сказане Ясміна. -То це ти, присилав ті записки??? Ха ха ха. – засміялась Міна. - Я тебе підозрювала, але думала, що та записка нижче твоєї гідності.– розслабившись, почала ходити із сторони в сторону, розмірковуючи дівчина.
-Привчаю тебе до системи цієї школи! – потер бороду Роман. – Потрібно ж колись починати! Ну то яку умову обераєш?
-В мене нема часу, на всяку маячню! – дівчина підняла рюкзака з землі. – А з цим, іди до когось іншого! - дівчина розвернулась, і вже пішла в напрямку гуртожитку.
-І що, так просто, залишиш своїх подруг з нами?
#10149 в Любовні романи
#2454 в Короткий любовний роман
#3950 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.12.2021