Розділ 18 : Пастка

     -Дівчата головне не панікуйте! – закликала Міна, прикриваючи  подруг з усіх сторін. – Не піддавайтесь на провокації,  що б вони не сказали!

        -Вони? – не зрозуміла Вєра. – Я бачу тут лише Вадима.

       Позаду дівчат,  щось хлопнуло чи то стрельнуло,  змусивши їх відступити подалі від  дерева,  де висіла сумка Аліни. Одразу ж  на сцені з’явились Роман із Жекой. Досягнувши поставленої цілі, вони почали ходити навколо кучки дівчат,  не даючи можливості їм вирватись зі свого кола.

       -А хто це, тут у нас, знову ховається? – переможно єхидствував Вадим. Явно жадаючи помститись якомога жорстокіше.

      -Це ви нас сюди заманили, викравши мою сумку? – гнівалась Аліна,  рвучись у бій.

      -Що?!! Ти про що? – вдав не розуміння юнак.

      -Не прикидайся ?! – склала на грудях руки Вероніка.

     -Ти взагалі замовкни !  І до тебе, ще час дійде! – підморгнув Євгеній, всіляко показуючи, що час він проведе з Веронікой весело.

      -Що?!!

      -Почекай Вєра. – виставила руку Міна. – У Аліни щойно викрали сумку, і ми бігли за крадієм. – Ліне смикнула за рукав подругу,  і на вушко їй прошептала «- Міна це він!  На ньому та сама толстовка з капюшоном, що і в злодія!»

       Дівчина глянула оцінюючи на Романа, що до цього часу і слово не мовив, і  зрозуміла весь  їхній план. Парубки кружляли поки, коло помітно  не звузилось, стискаючи дівчат щільніше один до одного.  Їхня поведінка,  жести,  слова,  погляди і міміка,  чітко показували хижаків,  що вистежили свою здобич. І чекають лише коли напасти, ловлячи від цього кайф.

       В дівчат не було іншого рішення, як всіляко дотримуючись певну дистанцію, від  парубків. Вже на витягнутій руці, юнаки продовжили всяко показуючи,  хто головний в цій ситуації, а хто здобич.

       -Прийшов час розплати! - загадково промовив Роман, склавши руки на грудях.

       -Що?! –дівчина вдала,  що не розуміє про що він. 

       -Ну не ми ж, тут супер героїв клеїм , і рвемся всім на допомогу! В нас за обман карають.

      -А повинен… От доводиться, твої обов’язки, брати на себе. – викрутилась Міна, проігнорувавши останні слова. – Ти ж повинен,  з такими ситуаціями розбиратись, а не я..

       -От я і розбираюсь. І виношу вирок.

       -Стоп! Який вирок? Ти про що?

      -Про твій обман, мого друга! - загадково посміхаючись глянув той на Ясміну,  вказавши пальцем в сторону Вадима.

       -А це нічого, що ти щойно поцупив сумку Ліне. І ще кому вирок потрібно виносити?!! –розгнівалась руда, повторивши жест однокласника. Перейшовши в захист.

       -Завтра в директорській скаргу напишеш..- потер нігті об плече Роман

     -Так може, і ви це зробите! А не будите нам тут мізки виносити?! - в дівчини було відчуття, що простою розмовою це все не закінчиться.

       -Ні зараз зовсім інакша ситуація,  тут потрібна особиста втручання! Так сказати одними розмовами, і юридичними покараннями не обійтись! – посміхаючись Роман кинув погляд, за спину Міни.

       -Що? – Міна оглянулась.

      В дівчини стислось серце,  і по спині пробіг холод від побаченого. Не помітно, поки Роман відволікав Ясміну  її подруги опинились, у руках Вадима з Жекой. Тремтячі від страху,  юні дівчата не знали, що робити. Адже вони нічого не могли вдіяти проти спортивно підготовлених хлопців.

       -Думаю їм така профілактика піде на користь!

      А хлопці все сильніше їх стискали, і обвивались  навколо них, як змії ледве стримуючись, щоб не проковтнути здобич. Парубки явно грали на почуття Міни,  знаючи що вона не залишить подруг в біді.

      -Відпусти їх!!! Я,  відповідатиму за свої  вчинки, а не вони!! – хотіла, перевести все на себе руда.

      -Ні- ні- ні. – махав вказівним пальцем парубок. – Хай вони, за свої вчинки відповідають, а ти за свої! – останні слова, прозвучали з особливою інтонацією. А очі юнака загорілись переможною іскрою.

       -Що?.. Що?..

       -Що - що? Тебе погано чутно!!! – приставивши палець за вухо, насміхався брюнет.

       -Чого ти хочеш? – стиснувши, опущені руки в кулаки,  крізь зуби промовила руда, приготувавшись до самого страшнішого, вироку в своєму житі.

       -Зробити вибір! – заявив той.

     -Що?? – не до кінця зрозуміла сказане Ясміна. -То це ти, присилав ті записки??? Ха ха ха. – засміялась Міна. -  Я тебе підозрювала,  але думала,  що та записка  нижче твоєї гідності.–  розслабившись, почала ходити із сторони в сторону, розмірковуючи дівчина.

       -Привчаю тебе до системи цієї школи! – потер бороду Роман. – Потрібно ж колись починати! Ну то яку умову обераєш?

      -В мене нема часу, на всяку маячню! – дівчина підняла рюкзака з землі. – А з цим, іди до когось іншого!  - дівчина  розвернулась, і вже пішла в напрямку  гуртожитку.

       -І що, так просто, залишиш своїх подруг з нами?