Розділ 14: Чорна записка

    Зачитавшись,  Міна досить швидко дійшла до свого класу. Біля  дверей, вона відчула якийсь дискомфорт. Заглянувши в клас руда нікого не виявила, і це дуже насторожувало, адже за звичай отакій порі тут вже куча народу. Зітхнувши, і відкинувши всі свої  відчуття  Ясміна все ж зайшла туди, попрямувала до своєї парти, але відчуття тривоги не залишало тому дорогою все уважно оглядала. Та все здавалось нормальним, і природнім нічим не викликаючи підозри.

    -« Схоже я остаточно звихнулась! – закотила очі руда. – Дожилась називається, треба буде десь спустити пар. Бо з такими темпами мене скоро звітси вивезуть в психушку. – посміхнулась Міна»

      Та щойно дійшла до своєї парти, як закляла на місці не вірячи власним очам. На її стільчику,  біля парти лежав, папірець з чорного паперу,  складена у багато раз.

     « Це вона? Сон почав збуватись?! - відступивши, на кілька кроків назад,  дівчина озирнулась по сторонам.»

     Швидко вибігла в коридор, але він був пустий. Не втрачаючи часу, вона повернулась назад, схопила її та викинула,  в загальне сміттєве відро. По при свою цікавість руда   не розгортала того папірця надіючись,  що то не для неї, що то помилка,  і  цього ніхто не побачив і нічого не дізнаються.

    Через хвилину, до класу почали сходитись однокласники. Кожен в своїх роздумах, і зацікавленосттях. Більшість просто ще не проснулись,  і намагались показати, що повторюють домашку, прикрившись зошитом дрімали на руці.  Міна швидко розклалась, і щоб  не привертати увагу,  почала повторяти домашку зливаючись з однокласниками.

      Перевівши дух і трохи заспокоївшись Ясміна розслабилась, дійсно занурилась в домашку. За вікном вітер колихав дерева, хтось включив загальне світло, і краєм ока у віддзеркаленні на вікні вона побачила, фігури що приближалися. Реакція сталась швидше чим, мозок зміг щось подумати. Руда підскочила , повернулась спиню до вікна і штовхнула стілець ногою вперед до наближающихся.

       Ті ледве встигли ухилитись, стиснувшись здивовано глянули на руду . Впізнавши знайомих, вийшла з бойового положення, зітхаючи з полегшенням Міна підняла стільця і повернула на місце. Не звертаючи уваги на злякані обличчя однокласників.

      -А це ви…. – руда як ні в чому не бувало, сіла за робоче місце.

      -Що це було??! – ледь вимовила Ліне.

      -Не підходьте до мене так! Краще з переду, що б я вас бачила…

    -Вибач, ми не знали, що в тебе буде така реакція, подруженька! – Закричала Вєра на весь клас зберігаючи ще певну дистанцію. Потім зібравшись поправила окуляри і прокашлялась в руки. – Ми за тебе хвилювались.. Що сталось?

     -Заспокойся! Навіщо кричати. – заступилась Ліне

     -А яка в мене повинна була бути  реакція?

     -Зараз не ті обставини, значить в неї були на те причини…

     -Дівчата досить! – закликала Міна. –Вибачте, це реакція, через минуле.  

     -От бачиш, в неї були причини, навіщо було кричати на весь клас.

      -Та ну вас. – кинула Вера і пішла до своєї парти на початку ряду.

    -Не звертай уваги, в неї теж бувають погані дні. – взяла за плече Ясміну блондинка, ніби заспокоюючи. – Обговорим все на фіз- рі.

      Подругам довелось розстатись. Та Міну не те хвилювало,  а що далі робити,  коли з`явиться власник тієї записки.  Вона почувала себе досить розгублено та винною перед подругами, і  не знала що чекає її далі. Але власник записки не з`являвся. Хоча всі наступні уроки, дівчину переслідувала записка на чорному папері. Руду це так роздратувало, що вона показово, і з гордістю викидала їх у смітник,  навіть не розгортаючи.

       « - Та скільки ж можна?! – гнівалась Міна. – Я не гратиму у ваші, тупі ігри! – сівши за парту вона схрестила руки на грудях, і закинула ногу на ногу  та  шалено нею замахала, щоб хоч трохи заспокоїтись. – Дурня якась. Придурки. Козли. Ідіоти.»

      Однокласники,  дивились на ці протести із острахом,  і не розумінням. Періодично дівчина чула, перешіптування, і косі погляди в свою адресу. Та найбільше Ясміні хотілось побачити, автора і шайку з Романом, щоб оцінити їхню реакцію. Адже до її приходу, такого ще не хто не вчиняв.

       Руда насилу дотрималась до фіз – зри. В спортзалі глибоко вдихнувши  Міна трохи розслабилась, забувши на мить про ті перешіптування. Разом з подругами відійшли в бік порозмовляти.

      -Ну? Тепер розказуй! – закликала  Вєра строгим  голосом, все ще гніваючись на подругу.

      -Та заспокойся вже Веронік, скільки можна?!  - туцьнула подругу Ліне.

      -Перш за все  вибачте, дівчата за той стілець. Я дуже давно, займалась бойовими мистецтвами, і в мне залишилась певна реакція, що діє на автоматі до того, як я про щось подумаю…

      -Це не аргумент.. – кинула Вєра.

    -Як ви підходили, і краєм ока у вікні я побачила силуети, що до мене наближались, і моє тіло відреагувало…

      -Ммм…

      -Продовжуй… - блондинка із двома довгими косами, прикрила лодонею вуста подруги із окулярами, щоб нічого не впустити.

    -З ранку, я прокинулась раніше,  щоб застати викладача, тої секції,  і записалась туди… – червоніючи  продовжила руда.