Зачитавшись, Міна досить швидко дійшла до свого класу. Біля дверей, вона відчула якийсь дискомфорт. Заглянувши в клас руда нікого не виявила, і це дуже насторожувало, адже за звичай отакій порі тут вже куча народу. Зітхнувши, і відкинувши всі свої відчуття Ясміна все ж зайшла туди, попрямувала до своєї парти, але відчуття тривоги не залишало тому дорогою все уважно оглядала. Та все здавалось нормальним, і природнім нічим не викликаючи підозри.
-« Схоже я остаточно звихнулась! – закотила очі руда. – Дожилась називається, треба буде десь спустити пар. Бо з такими темпами мене скоро звітси вивезуть в психушку. – посміхнулась Міна»
Та щойно дійшла до своєї парти, як закляла на місці не вірячи власним очам. На її стільчику, біля парти лежав, папірець з чорного паперу, складена у багато раз.
« Це вона? Сон почав збуватись?! - відступивши, на кілька кроків назад, дівчина озирнулась по сторонам.»
Швидко вибігла в коридор, але він був пустий. Не втрачаючи часу, вона повернулась назад, схопила її та викинула, в загальне сміттєве відро. По при свою цікавість руда не розгортала того папірця надіючись, що то не для неї, що то помилка, і цього ніхто не побачив і нічого не дізнаються.
Через хвилину, до класу почали сходитись однокласники. Кожен в своїх роздумах, і зацікавленосттях. Більшість просто ще не проснулись, і намагались показати, що повторюють домашку, прикрившись зошитом дрімали на руці. Міна швидко розклалась, і щоб не привертати увагу, почала повторяти домашку зливаючись з однокласниками.
Перевівши дух і трохи заспокоївшись Ясміна розслабилась, дійсно занурилась в домашку. За вікном вітер колихав дерева, хтось включив загальне світло, і краєм ока у віддзеркаленні на вікні вона побачила, фігури що приближалися. Реакція сталась швидше чим, мозок зміг щось подумати. Руда підскочила , повернулась спиню до вікна і штовхнула стілець ногою вперед до наближающихся.
Ті ледве встигли ухилитись, стиснувшись здивовано глянули на руду . Впізнавши знайомих, вийшла з бойового положення, зітхаючи з полегшенням Міна підняла стільця і повернула на місце. Не звертаючи уваги на злякані обличчя однокласників.
-А це ви…. – руда як ні в чому не бувало, сіла за робоче місце.
-Що це було??! – ледь вимовила Ліне.
-Не підходьте до мене так! Краще з переду, що б я вас бачила…
-Вибач, ми не знали, що в тебе буде така реакція, подруженька! – Закричала Вєра на весь клас зберігаючи ще певну дистанцію. Потім зібравшись поправила окуляри і прокашлялась в руки. – Ми за тебе хвилювались.. Що сталось?
-Заспокойся! Навіщо кричати. – заступилась Ліне
-А яка в мене повинна була бути реакція?
-Зараз не ті обставини, значить в неї були на те причини…
-Дівчата досить! – закликала Міна. –Вибачте, це реакція, через минуле.
-От бачиш, в неї були причини, навіщо було кричати на весь клас.
-Та ну вас. – кинула Вера і пішла до своєї парти на початку ряду.
-Не звертай уваги, в неї теж бувають погані дні. – взяла за плече Ясміну блондинка, ніби заспокоюючи. – Обговорим все на фіз- рі.
Подругам довелось розстатись. Та Міну не те хвилювало, а що далі робити, коли з`явиться власник тієї записки. Вона почувала себе досить розгублено та винною перед подругами, і не знала що чекає її далі. Але власник записки не з`являвся. Хоча всі наступні уроки, дівчину переслідувала записка на чорному папері. Руду це так роздратувало, що вона показово, і з гордістю викидала їх у смітник, навіть не розгортаючи.
« - Та скільки ж можна?! – гнівалась Міна. – Я не гратиму у ваші, тупі ігри! – сівши за парту вона схрестила руки на грудях, і закинула ногу на ногу та шалено нею замахала, щоб хоч трохи заспокоїтись. – Дурня якась. Придурки. Козли. Ідіоти.»
Однокласники, дивились на ці протести із острахом, і не розумінням. Періодично дівчина чула, перешіптування, і косі погляди в свою адресу. Та найбільше Ясміні хотілось побачити, автора і шайку з Романом, щоб оцінити їхню реакцію. Адже до її приходу, такого ще не хто не вчиняв.
Руда насилу дотрималась до фіз – зри. В спортзалі глибоко вдихнувши Міна трохи розслабилась, забувши на мить про ті перешіптування. Разом з подругами відійшли в бік порозмовляти.
-Ну? Тепер розказуй! – закликала Вєра строгим голосом, все ще гніваючись на подругу.
-Та заспокойся вже Веронік, скільки можна?! - туцьнула подругу Ліне.
-Перш за все вибачте, дівчата за той стілець. Я дуже давно, займалась бойовими мистецтвами, і в мне залишилась певна реакція, що діє на автоматі до того, як я про щось подумаю…
-Це не аргумент.. – кинула Вєра.
-Як ви підходили, і краєм ока у вікні я побачила силуети, що до мене наближались, і моє тіло відреагувало…
-Ммм…
-Продовжуй… - блондинка із двома довгими косами, прикрила лодонею вуста подруги із окулярами, щоб нічого не впустити.
-З ранку, я прокинулась раніше, щоб застати викладача, тої секції, і записалась туди… – червоніючи продовжила руда.
#10149 в Любовні романи
#2454 в Короткий любовний роман
#3950 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.12.2021