Розділ 8: Бібліотека

      Гніваючись Міна швидко вискочила з класу, забувши за подруг,  але не хотіла повертатись. Тому вирішила почекати їх, не далеко від класу. Розлюченість на прискіпливість Романа, змусило її ходити з боку в бік, аби хоч трішки заспокоїтись. Дочекавшись дівчат, вона хутко пішла в бібліотеку.

      -Тіки Міночка ми не зможем, піти з тобою туди… - почала Вєра.

      -Чому?

      -Ми записані в  гуртки. Ті бали, що ми ще там заробляєм, додаються до основного рахунку за рік. Ми тобі вже про це розповідали. Ну детальніше ми тобі розповімо в гуртожитку.

     -А так, пам’ятаю. Ви покажіть приблизно де вона, а далі я сама. – посміхнулась Міна,  дівчата відповіли теж посмішкою. – А там читацький квиток потрібний?

     -За це ми не знаєм. Ну все тут ми розійдемось. – дівчата зупинились біля сходів. - Тобі прямо до великих темно – коричневих дверей.

      -Дякую.

      -Не заблудишся?

      -Та ні. Якщо щось то зорієнтуюсь.

      -Бажаєм тобі знайти те, що ти шукаєш. 

      -Дякую, а вам цікавих занять.
     І кожна з дівчат, пішла своєю дорогою. Міна дійшла до потрібних дверей, і помітила, що на них різьба у вигляді не зрозумілих рослин та істот. Провівши по одній пальцем їй на мить здалось, що її очі засвітились. Вона відскочила відчувши на спині морозець, але приглянувши заспокоїлась подумавши.

      « - Да то мені здалось!»

     Ясміна не сміливо, потягнулась до ручку на дверях. В середині, приміщення здавалось, просто величезним. Там було кілька поверхів із стелажами для книг, а над центром приміщення був скляний купол із вітражем.

     « - Ааа. Так то був купол бібліотеки? Тепер все зрозуміло. Він такий великий. – Міна закрутилась, розглядаючи скляний візерунок на куполі.»  А під ним на підлозі із плитки викладені декоративні орнаменти.

      -Чим я можу вам допомогти? – різко пролунав чоловічий голос позаду.

Від неочікуваності Міна здригнулась, і різко оглянулась відступивши на кілька кроків назад.

      -Т….Та…Так.

    -Вибачте, я не хотів вас налякати. - говорив чоловік із темним волоссям  та одягнений,  як дворецький із Англії,  до того ж у білих руквичках.

     -Я хочу взяти книгу почитати. Як це можна зробити? – підійшовши до бібліотекарського коміра поцікавилась рудоволоса дівчина. – І чи потрібно реєструватися, щоб взяти книгу?

     -За реєструватись доведеться, а книгу можете брати, яку захочете без читацького. Ось вам бланк. За один прихід ви можете взяти до 10 книг.

       -А якщо мені потрібно буде більше чим 10 книг?

       -З 10 книгами і більше,  доведеться працювати в читальному залі.

      -А до якої години відкритий читальний зал?

      -Зазвичай до 19 години. Але в період контрольних і звітів зал працює до 21години.

      -Ого дякую за інформацію.

    Міна почала заповняти стандартний бланк. Але на спині відчувала чийсь допитливий погляд. Озирнувшись, вона нікого не впіймала, хоча в такому місці можна заховатись будь де, і залишитись не поміченим.

      -Щось не так? – стривожився чоловік.

      -Та ні. То мені здалось. – і відала заповнений бланк бібліотекару. – Там все правильно?

      -Так. У вас красивий почерк.

      -Дякую.

     -Можете розпочинати подорож, по світу історії, фантазії, романтики та науки.

      -Дякую. Не підкажете де історія і мелодрами?

      -Підкажу на другому поверсі, останні стелажі з права.

      Дівчина не впевнено пішла по вказаному маршруту. На всі верхні поверхи вели красиві суцільні сходи. Там були дерев`яні перила  із вирізьбленим орнаментом. Було враження, що вони ведуть в небо, а стелажі впирались в стелю, і майже біля кожного була пересувна драбина. Дійшовши, до назначеного місця, Міна помітила що книги дуже старовинні. На них були обкладинки, які зараз вже не виготовляють: з ткан,  бархату, і з усякими прикрасами, камінням та дзеркалами. « І з чого ж розпочати? Щоб його почитати ?» .

       Розглядаючи все детально, і перечитуючи назви дівчина не зрозуміла, як в її руках опинилась книга темно червоного кольору з дивною назвою «Таємниці твого серця ».  Не зрозуміло по яким причинам,  Міні дуже захотілось її почитати. Про те вона вирішила на одній не зупинятись і таким же методом знайшла ще кілька книг.

      Дістаючи останню книгу із стелажу, дівчина обняло дивне відчуття дежав´ю. Повіяло якимось холодком, по підлозі потягнувся сірий туман, а в кінці стелажу почала утворюватися морок, що швидко рухався в сторону рудоволосої дівчини.  Побачене ввело Міну в жах, нічого схожого вона ще не бачила. Від побаченого, налякана юна дівчина почала відступати на зад, поки на щось не наткнулась.

-Ну що, юна леді, ви знайшли, що шукали? Чи вам допомогти? – зненацька пролунало позаду Міни. Від цього дівчина здригнулась, і одночасно розвернулась, притиснувши сильніше книги до себе. – Чудовий вибір. Мені їх записати?