Розділ 4 : Посвята

     Ранок настав раніше, ніж очікувала Міна. І новий день обіцяв нові складності та пригоди. Та щось було не так. Міна відчувала дискомфорт і тривогу. По черзі почали просинатись її нові співмешканки.

     -Добрий ранок. – потягнулась Вєра.

     -Доброго... – із смутком відповіла Міна.

     -Що сталось Міна?

     -Передчуття погане…. Да ще і кріпатура від книжок, дає про себе знати.

    -Ой, дівчата потрібно вставати! Міна розповіси все по дорозі! – глянувши на годинник закликала Вера. – За запізнення,  нас викладачі по голові не погладять.

     В кімнаті почалось копошіння. Кожна шукаючи свої речі,  бігала по всій кімнаті із сторони в сторону. Здавалось, що їхні речі навмисно перемішали, і порозкидали по всій кімнаті. Як дівчата їх збирали, ви вже й самі здогадались.

    По при все Ясміну не залишало, почуття тривоги. Її не залишало відчуття, що за нею уважно спостерігають. Біля самого класу, дівчата знову зустрілися з синьооким брюнетом, він якраз ішов їм на зустріч із сусіднього класу. Розмовляючи  з подругами, рудоволоса  намагалась не звертати, на нього ніякої уваги, але хлопець не дав їй розслабитись заговоривши перший.

     -Доброго ранку красуні! - посміхався Ромка.

     -І тобі того ж. – здивувались дівчата, піднявши догори брови від подиву.

     -Як вам спалось? – чарівно посміхнувся той.

    -Добре… - уникаючи довгих діалогів,  Міна зайшла в кабінет. Цим показуючи, що розмовляти не настроєна.

     Прямуючи за свою парту, дівчина розмірковувала над цим проявом уваги, і порівнюючи з недавніми подіями, шукаючи зв´язок, щоб порозкладати все по полочкам. Її продовжував переслідувати неспокій. Довго розмірковувати їй Ромка не дав.

    -А чому ти сіла за мою парту? Що вже без мене не можеш? – підморгнувши зауважив той.

   -І не надійся! Мене сюди посадила класна керівничка. – викладаючи речі на парту озвучила Міна,  навіть не дивлячись в бік хлопця.

     Так почався день Міни, але саме цікавіше чекало лише попереду. Протягом уроків дівчина, всіляко намагалась ігнорувала брюнета. Хоч він активно говорив з нею і зачепав,  тим самим прощупував її характер та витривалість. Через це, всі викладачі, на неї сьогодні гнівались, наступні кілька уроків. В себе вона прийшла, на уроці фізичного виховання.

      Лиш в спорт-залі, Міна почала глибоко дихати. Хоч там було трошки прохолодно,  але це допомогло їй розслабитися.  Як завжди спорт – зал,  розділили на дві половини. В одній хлопці,  грали у баскетбол, а в другій дівчата,  грали у волейбол. Красуні намагались не звертати увагу,  на всілякі задирання і підколи хлопців.  Це все через їхній підлітковий вік.  Як говорять в народі «Гормони грають». Не зважаючи на все, Ясміна розминалась і розігрівалась, як личить на таких уроках. Викладач був відсутній,  напевно так в усіх закладах.

                                                                       *                   *                    *

    Час від часу хлопці кидали погляди,  на молодих і красивих дівчат. Пригадуючи японських і корейських персонажів, з манг і анімешок. Жека, перебуваючи близько до Ромки почав розпитувати.

      -Ну що, як тобі дівка?

      -Непогана…

    -Ого??! Єй,  схоже в тебе,  притупились смакові якості. Якщо таку Ципочку не бачиш. – обурився Жека.

     -Та не напрягай! Все я бачу.  Зараз зробим їй посвяту,  в нашу школу. - підморгнув Роман.

     -А ти впевнений, що вона спокійно це сприйме?!, – хвилювався Вадік.

     -А куди їй діватись?! Потрібно відзразу показати, хто є хто! Вона цілий день ігнор включала,  сидячи біля мене.

    -Чому? Ти їй щось зайве ляпнув? Чи переборщив зі своєю чарівністю?- засміявся Жека.

    -Захлопнись! Не знаю.. Просто не розмовляла зі мною. Навіть в мою сторону не дивилась.

   -Аааа. Твоє самолюбство постраждало .. – посміхнувся той.

   -Ще одне слово і я тобі вріжу!

                                                               *                *                 *

       Від не чіткого попадання на руки,  м’яч дівчат покотився на територію хлопців. Побачене привело дівчат в жах. Кожна з них,  боялись великих компаній хлопців,  як вогню і не наважувались перетнути кордон зали через їхні постійні знущання, і приниження.

     « Що ж робити ? - думала кожна з них».

      На цю хвилину хлопці,  зупинили свою гру,  бо м`яч упав до самих ніг Романа. Взявши його на руки,  закрутив на вказівному пальці, із гордовитим виглядом очікував приходу, когось з дівчат. А знаючи страхи дівчат,  хлопець передбачив  хто прийде до нього за м’ячем. Звичайно прохання дівчат повернути м’яч, було проігнороване,  виманюючи дівчат до себе на територію.  

       « -Що робитимете бідні дівчата? Хто з вас наважиться за ним прийти?- сміючись думав Ромка.»

     Ясміна зрозуміла, що ніхто з однокласниць не збирається іти  туди і збагнула,  що якщо вона  його не забере то цього, ніхто не зробить. То ж глибоко зітхнувши, пішла за м’ячем. Граціозно пройшовши під сіткою, дівчина з прихованим острахом, прямувала до Романа,  дорогою вислуховуючи всілякі вислови, і насмішки однокласників.