Розділ 1 : Школа- інтернат 367.

       Був  перші дні вересень на вулиці,  але погода не видавала цього.  Проміння сонця,   ніжно лоскотали всім щічки, а легкий вітерець пестив  волосся перехожих. Діти зустрівшись в школі  раділи,  що після канікул,  побачили один одного. Вони розповідали про канікули, і свої пригоди, що пережили в літку.

      Рудоволоса дівчина була середнього росту. Зелені очі,  нагадували соковиту,  весняну траву. Рум`яні щічки Міни, чудово підкреслювали її посмішку,  що світилась, як сонечко. А роки займання спортом, сформували не лише  фігуру,  а й твердий характер дівчини.

      Та сьогодні  їй  було не до посмішок. Ясміна ішла по алеї сама не своя. Їй це все здавалось божевіллям, не маючим ні якого сенсу. Пригадавши останню розмову з батьками

       « -Нас з твоїм батьком, скоротили на роботі… Прийшла скарга. Донесення на наші імена….. Та звільнили  з роботи. Тепер доведеться,  їхати за кордон,  на заробітки ….

        -Я з вами поїду?

       -Ні, ти залишаєшся тут...  В Україні.

       -Мам, а як я буду, в школу ходити? Ви залишите, мене у знайомих?

      -Ми тебе переведем в школу – інтернат 367 . Документи з характеристикою, і поточні оцінки, ми вже відправили.

        - А як же мої  друзі? - до кінця не вірила дівчина.

       -Міна,  я розумію твої почуття,  і переживання. Але в нас просто нема іншого виходу. До того ж, рік тільки почався,  ти зможеш завести нових друзів.

       -А чому інтернат?

      -Ми будем за кордоном,  а за тобою не буде кому приглядіти. Ти і оком не встигнеш кліпнути,  як  адаптуєшся в новій школі. Ми будем,  що місяця висилати тобі гроші,  на навчання і речі. Та розмовлятимем, по скайпу на вихідних. Іди… Збирай речі!»

       Дівчина дійшла до будівлі,  і від подиву зупинилась. Будівля виглядала,  як середньовічний замок,  лише без високих башень, хоча із за головного корпусу виднівся скляний купол, сама будівля була темно сірого кольору. Підійшовши ближче, вона помітила, що ця школа і в дизайні підтримує середньовіччя.

       Над парадним входом висів,  якийсь дивний знак. Великий ромб в ньому ще один у вигляді щита. Той щит, був переділений на чотири частини, в кожній із тих половин було своє зображення « людина в капішоні, перевертень схожий на собаку, клинок і відкрита книжка». На верху цього щита була корона із трьома зубцями, навколо виступи схожі на  мечі різної товщини викладених півколом. Вони знаходились з двох боків щита і в низу.

      « - Дивно. Я що в середньовіччя потрапила??  І мені тепер тут вчитися??! Просто жесть! – закотила очі руда. - Я взагалі туди приїхала?» – завагавшись Міна подивилась на адресу (запрошення),  але там було все правильно. Дівчина зітхнула і упустивши голову з не бажанням зайшла в будівлю.

     Входячи у центральний вхід, по обидві сторони дверей стояли металеві обладунки рицарів із великими мечами опущеними в низ. Здавалось, що пусті обладунки, спирались на ті мечі, щоб не впасти.

        Дорогою до кабінету нового класного керівника, Міну  штурхнув плечем юнак. Він був чорнявий із синіми очима, а на устах єхидна посмішка. Сам він був високий і міцної статури. Це на стільки приголомшило дівчину, що вона зупинилась дивлячись  йому в слід, але той не зупинився. «- Це місце, люди і стіни прямо випромінюють варварство і не повагу!» Зрозумівши, що вибачення не дочекається  пішла далі.

                                                              *                *              *

       Вадим і Євгеній зайшли в клас, зайняли свої місця та почали готуватись до уроку, як і всі їхні однокласники. На жаль, сьогодні вони були без свого друга. Пролунав дзвінок діти позаймали свої місця, а до класу зайшла класний керівник.

       -« Що знову сталось?- лунало в голові кожної  дитини в класі. – Напевно «Металеві перевертні, знову щось натворили.»

        -До нас перевелась нова учениця, Кімлик Ясміна!

      Почуте здивувало присутніх. Адже саме в їхньому класі не вистачало одної дівчини, що б було порівно дівчат і хлопців. До класу  зайшла рудоволоса дівчина, кожним, жестом і поглядом випромінюючи впевненість. Вона зупинилась біля керівнички, що б не виражати неповагу до нових вчителів. Одягнена руда була в темні джинси, що обтягують її ноги з низьким ходом, також на її ногах були білі кросівки на платформі із елементами декору із шипів. Зверху була майка з якимось написом на Англійській мові. На шиї висів кулон  з довгим цепком у формі сови , а на її череві маленькі часи. Ще на ній була чорна, шкіряна курточка із шипами на плечах. Також на плечі вона тримала великого рюкзака. А на огололеному вуху від волосся блистіли сережки у вигляді хреста на цепочці.

       Хлопці не могли відвести від неї погляд. А дівчата заздрісно перешіптувались, кидаючи зверхні погляди.

      -Міна, сідай поки що за останню парту. Вєра, покажеш на перерві нашу школу, і як пройти в гуртожиток! – та дівчина мала, темно – каштанове волосся. Очі в неї були карі із золотим переливом. 

      -Добре, Юля Василівна. – погодилась дівчина. Вона одягнута була у платтячку ніжно рожевого кольору до коліна,  і кофтині поверх.