Передмова

      -У вас нема вибору! – зверхньо не піднімаючи очей,  промовив молодий хлопець, обертаючи дорогий телефон у руці.

       -Не бувати цьому! Ми не можемо, рідну дитину примушувати робити те, чого вона робити не хоче...- гладячи ридаючу дружину, відповів чоловік.

       -А звідки в знаєте, що вона цього не хоче? А може їй це сподобається.- він закинув ногу на іншу.

       -Бо добре дочку знаємо…- ледь вимовила жінка від істерики.

       -Хоча є ще один варіант. –  юнак потер свої нігті об штани, і знову зловісно подивився на пару. – Я знайомий із вашим начальником і з легкістю, без пояснень можу лишити вас роботи….

       -Ти просто покидьок! – закипів чоловік від зверхності нахаби.

    -Я знаю! До того ж, я розташую все так, що вас не візьмуть не на одну роботу. Навіть прибиральниками! – він перекину  ногу на іншу ногу, при цьому глузливо засміявся. –Віддаєте свою дочку мені в дружини,  або втратите всяке право на роботу!

     У відчаї, чоловік сильніше обняв  дружину, і схиливши голову поринув у роздуми. Не терплячий юнак, включив  телефон і набравши номер, слухав гудки очікуючи, підняття слухавки.

     -Так я вас слухаю!

    -Євгеній Васильович, це вас  Роман Давидович турбує. До мене дійшли чутки, що сім`я Кімлик замішана у грошових махінаціях, і розповсюдженню наркотичних засобів….

      -Як ти смієш?!   Наша родина ніколи ні в кого не крала, і тим більше не доторкалась до наркотиків!

     -Любий почекай! – жінка схопила за руку чоловіка, що вже підскочив з дивана і направився в бік,  жорстокого незнайомця. – Ми.. Ми ..Ми відаємо… - жінка знову замислилась на мить шукаючи, інший варіант. - Тіки не за вас, а у ваш заклад.  А чи виходити їй за тебе, то вже хай вона вирішує. Ви гарантуєте їй безпеку в тому закладі?

     -Євгеній Васильович я вам передзвоню! – він поклав слухавку не дочекавшись відповіді чоловіка, якому телефонував. -  Можу сказати, що так. – радіючи своїй перемозі продовжив. - Він стоїть на околиці міста, від`єднаний від усіх огорожею і під цілодобовою охороною.

     -Це лише слова… Зафіксуйте свою гарантію на папері! – по діловому продовжила жінка, ще із не висохнувшими сльозами на очах.

    -Продумано! - посміхнувся той знімаючи ногу з коліна,  дістав ручку із внутрішнього карману піджака,  і взявши листок почав писати, щось на ньому. В кінці поставивши дату і свій підпис. – Мені вже час.  – пишаючись собою  зібрав  свої речі не прощаючись, вийшов з будинку, і сівши у дорогу іномарку, поїхав у не відомому напрямку. 

                                                  *                            *                           *

        Машина тронулась з місця і юнак розслабився на задньому сидінні. На вулиці стояв досить теплий осінній день, літо ніяк не хотіло поступатись вересню місцем. З посмішкою на обличчі він пишався собою, дивлячись на власне відображення у вікні авто. Щось пригадавши він хутко дістав телефон з кармана, набрав знайомий номер.

        -Слухаю...

       -Привіт, це я. Дякую за допомогу. Ти мене дуже виручив...

       -Завжди будь-ласка. - прозвучала посмішка. - Все пройшло гладко? Вони нічого не запідозрили?

     -Звичайно. Пфф.- закотив очі. - Селянщина... Такі як вони точно, не впіймають мене за брехнею...

       -Радий за тебе.. Так ти там ворушись, тут куча роботи..

       -Я вже в дорозі ... Через пів годинки буду.

       Юнак поринув у роздуми , такі солодкі і рідні, а вуста розстягнулись у мерзотний посмішкі.