4

- Хто вам все розповів? Слуги? - він похитує головою. - А я думав, я добре про них подбав. 

- Ні-ні... - тихо заспокоюю. - Я просто знаю. 

- Ізабель? Імператор? – його губи трохи тремтять. - Якщо він, мене оцінили, мабуть, в вартість якоїсь заморської колонії.

 - Це східні способи... я був в Китаї, - торкаюсь майже невагомо. Він опускає руки. Скидаю одяг в крісло. Його плечі трохи тремтять, і я накидаю на нього м'який халат. - Так краще? 

- О... набагато! що це за запах?

 - Сандал з орхідеєю. 

- А, схід... гарно... навіть голова не так болить...
 І, коли ми лягаємо, він пригортається до мене.

Навіть уві сні він ніби шукає опори... тепер, коли не треба тримати обличчя, виходить на волю щось приховане, його рука рухається, щоб щось вхопити, і нарешті наші долоні стикаються, пальці переплітаються. Я розмірено дихаю, тримаючи його руку в своїй, і тільки коли його дихання вирівнюється, засинаю сам.

Нас будить яскраве денне світло. Кидаю погляд на годинник на стіні. Вже перша по опівдні. Альбер прокидається, піднімає голову.
 - Нічого не пам'ятаю... граф Стефан?.. що вчора було? 

Я усміхаюсь. 
- Ти спав. 

- Я стільки випив, що не міг дістатись додому? Чи... імператор звелів, і я?..

 - Тобі просто було зле і ми поїхали відпочити. 

- Так не буває, - сумнівається Альбер. -  Імператор каже, що я один такий дурний щось робити просто так. 

- Ти просто чудо, - проводжу кінчиками пальців по його щоці.

Служниця-китаянка подає нам сніданок і ароматний китайський чай. Ми снідаємо прямо так, в постілі, дивимось, як від тепла в чаї розкривається квітка... і проводимо цілий день просто так, для себе. Без політики і планів. Сидимо біля каміна, обговорюємо сюжети п'єс... він читає напам'ять свій вірш, ніяково каже: 
- Ось це я так написав, що аж самому подобається!

Надвечір він тягнеться до мене сам.
- Знаєш, а було б цікаво... якщо тобі це не зруйнує життя.

- Зовсім ні, - і я  пригортаю його до себе.

…На ранок я застібаю на його зап'ясті браслет з нефритовою підвіскою. 
- Тільки не знімай і нікому не віддавай. І бережи себе. Скоро я виїжджаю додому.

На мить браслет світиться.
-А це що? - дивується він.

- Просто гра світла.
Останній дотик і легкий, невинний поцілунок в скроню. Відпускаю.