Глава 11 Спогад

До студентів академії приїхали родичі, до усіх, крім мене. Білововк приїхав до Зоряни. Сірововк і Голоса теж приїхали. Запитали як ми тут поживаємо. 

-Я пробуджена. 

Мої знайомі шоковані від такої новини. Їм ніхто не повідомляв, адже вони мені не родичі.

Ми стоїмо в саду, говоримо, не відразу помітили, що Білововк і Зоряна відійшли, щоб прогулятися тільки удвох. 

-Піду, знайду Білововка і Зоряну, - сказав Сірововк. 

-Не треба, хай насолодитися часом, проведеним удвох, - відмовляє чоловіка Голоса. 

Сірововк трохи подумав і передумав шукати брата і невістку. 

Через пів години Сірововк і Голоса пішли в справах, сказали, що пізніше зайдуть. Коли я розпрощалася з подружжям, то вирішила пошкати Вовкокрила і його родину, мене цікавить загадковий Віктор. 

Я швидко знайшла тих, кого шукала. Вовкокрил і Швидкобіг говорять з батьками, а біля них стоїть мовчки молодий на вигляд хлопець. Спочатку я не наважувалася підійти, але врешті-решт осмілилася підійти. Я привіталася з присутніми. Мамо, тату, ви тут говоріть з Швидкобігом, а ми з Віктором і Сніжаною відійдемо, нам треба поговорити. Ми скоро повернемося. 

Ми пішли, нас провели здивованим поглядом батьки і брат Вовкокрила. Мабуть, хлопець навіть братові не розповів, що Віктор причетний до мого пробудження. 

Ми відійшли в безлюдну частину саду. 

-Привіт, Сніжано. Нарешті я тебе знайшов. 

-А от я вас не пам'ятаю. 

Та тільки я це сказала, як в голові почали з'являтися картинки: я гуляю з Віктором, він мені каже:

-Ти тільки не лякайся, ти особлива, це допоможе тобі поринути в інше життя, щасливіше. 

Далі я тікаю, сховалася в якесь грузове авто, вибралася з нього, але на мене чекає Віктор. Він мене укусив, я втратила свідомість. 

-Сніжано! - прокричав Вовкокрил і підхопив мене. Я втратила свідомість.