Легенда про Інших

 Перші секунд 30 ми мовчки дивилися одне на одного. Я перша порушила мовчанку.

 - Ти? 

 Рей посміхнувся. 

 - Так, я. Ти в порядку?

 - Так, усе добре.

 - Давай я тебе проведу.

 - Якщо хочеш, давай.

 Перші кілька хвилин ми йшли мовчки. Далі Рей запитав:

 - Хвилюєшся перед "розміткою"?

 - Та якось не дуже. А ти?

 - Теж. 

 Я подумала, що це вдалий момент для того, щоб запитати про очі.

 - Що у тебе з очима? Чому вони яскраво-сині?

 Рей посміхнувся.

 - Це через моїх предків. Наш рід завжди мав синю енергію, що посилювалася з кожним поколінням. А чим сильніша магія, тим ясніші очі. А яка енергія у твоїх батьків?

 - У тата зелена, у мами жовта. А у сестри червона.

Я навіть не знаю, що випаде мені.

 - Буде круто, якщо ми будемо навчатися в одному корпусі. - Не спадала посмішка з обличчя Рея.

 Річ у тім, що після "розмітки" усіх учнів розподіляють по навчальним корпусом з певним кольором енергії. Всього їх : синя, жовта, зелена, червона, помаранчева та фіолетова. Синя - вода і лід, жовта - сонячне світло, зелена - земля і рослини, червона - вогонь, помаранчева - тварини, фіолетова - природні явища.

 - Думаєш, у мене буде синя енергія? - Сумно посміхнулася я.

 - Швидше за все. - Промовив Рей. - Ти ж знаєш: або у всієї сім'ї однин колір, або різні.

 Далі ми йшли мовчки. Кожен думав про своє. Аж раптом Рей пильно подивився на мене і запитав:

 - Хочеш дещо розповім? Обіцяю, тобі сподобається.

 - Давай. А що саме?

 - Зараз дізнаєшся.

 Рей замовк. Було видно, що він про щось думав. І, подумавши, почав розповідати.

 - Цю легенду мені розповів мій дід ще у дитинстві...

 - Легенду?

 - Так. Слухай далі. Отже, сталося це близько тисячі років тому на одній із традиційних "розміток". Молода дівчина Елеонора Кларк підійшла до магічної кулі, щоб дізнатися свою силу. Але сталося дещо неймовірне. Куля засвітилася райдужним сяйвом, ніби кажучи те, що Елеонора володіє усіма кольорами енергії. Усі були шоковані і не знали що робити, бо такого раніше ніколи не було. Піднявся бунт. Елеонору вигнали з міста, вважаючи її небезпечною для оточуючих. 

 Дівчина пішла до лісу, де прожила п'ять років. За цей час вона навчилася неймовірним речам. За дорученням своєї магії Елеонора могла підкорити собі увесь світ. Але спочатку вона вирішила відшукати таких, як вона сама. 

 Таких магів виявилося багато. Зібравшись докупи і згуртувавшись вони повстали проти людей і зруйнували все місто. Наступні 200 років саме незвичайні чарівники правили містом, країною, світом. І вони іменували себе Іншими.

 Через 200 років знайшлися чарівники, які змогли скинути з влади Інших. З тих пір про них, майже нічого не чути. Пам'ятаючи про ті важкі 200 років, нова влада заборонила існування Інших. Якщо з'являється такий маг, його вбивали. Тому згодом Інші навчилися ховатися серед звичайних магів. Так продовжується і досі.

 Рей закінчив розповідати. Я обдумувала почуте. 

 - Тобто ти хочеш сказати, що серед нас може бути Інший?

 - Не знаю, це лише легенда. Але я хотів би про це більше дізнатися.

 Тут я дещо згадала.

 - У мого тата є ціла бібліотека різних книг! Хочеш, я пошукаю, може знайду щось таке, що допоможе дізнатися про це більше?

 Рей посміхнувся.

 - Це чудова ідея! Обов'язково подивися!

 За розмовою ми не помітили, як підійшли до мого дому. Попрощавшись з Реєм, я побігла у будинок.

 Мама з татом були вдома.

 - Тату! - Моєму здивуванню не було меж. - Ти вдома?

 - Так, сьогодні вдома. - Посміхнувся у пишні вуса тато. - Усю роботу я виконав на минулому тижні, тому сьогодні у мене вихідний.

 Тато був у доброму настрої, тому я вирішила скористатися моментом.

 - Тату, а можна я дещо подивлюся у твоїй бібліотеці?

 - Навіщо? Ти туди вже давно не заходила.

 - Нам задали у школі дещо прочитати на завтра, а я забула зайти у шкільну бібліотеку.

 Я вирішила поки що не казати істинну причину візиту до татової бібліотеки.

 - Добре, йди. Якщо потрібна буде допомога, клич.

 Потрібну книгу я знайшла лише через кілька годин. Швидко усе поскладавши назад на полиці, я побігла до себе в кімнату.

 Сівши на ліжко, я роздивилася книгу. Вона була доволі великою.

 - Ну що, - сказала я сама собі, - уперед. Сьогоднішній вечір я проведу із легендами про чарівників.

 І, відкривши першу сторінку, я почала читати...