частіна 2 Інші

У цей сірий, по-осінньому дощовий ранок, на кінцевій зупинці автобуса, як завжди, юрмилися люди. Ранній ранок чергового робочого дня у звичайному провінційному містечку, яких багато на пострадянському просторі. Вони схожі одне на одне, як гвинтики, зроблені на одному заводі. Центр таких міст вирізняється різним розміром площі з однаковими пам'ятниками, обов'язковими будинками культури з потрісканими колонами та абияким парком. Околиці ж суцільно однакові: сірі цеглини п'ятиповерхівок, які плавно переходять в одноповерхові приватні будиночки, збудовані після війни в 40-50 роках минулого століття. Багато з них настільки занепали, що похилені стіни підперли колодами, а власники інших збудували на їхньому місці сучасні котеджі.

В очікуванні автобуса люди тулилися до зупинки - великої залізної споруди з проржавілим від часу дахом, але це все ж таки якийсь захист від холодного сирого вітру, що має намір видути з людей усе тепло. Народ переминався з ноги на ногу, жінки прикривалися парасольками, чоловіки глибше втягували голову в плечі. До моменту приходу старенького автобуса на зупинці встигло зібратися чоловік 20 похмурих невиспаних людей.

Дихаючий на ладан заводик, що дає роботу більшості населення містечка, давно працював в одну зміну, але за дивними, ухваленими невідомо коли законами, зміна починалася о сьомій, і хочеш - не хочеш, доводилося вставати ні світ, ні зоря і тягнутися майже годину, через усе місто по розбитій дорозі. Задоволення нижче середнього, але альтернативи не існувало: або їхати в пошуках кращого життя, або працювати на єдиному в місті заводі. Усі, хто міг і хотів, давно вже виїхали; ті, хто залишився, або не хотіли нічого і жили по накатаній, або працювали в іншому місці з іншими заробітками.

Цей хлопець виділявся на тлі інших людей, які чекали на зупинці, було в ньому щось невловиме, що відрізняло від інших. Він не втягував голову в плечі й не тулився до зупинки, просто стояв осторонь від усіх, дивлячись задумливим поглядом у далечінь. Жорсткий їжачок чорного, як смола, волосся давно намок під нудним осіннім дощем. Ноги взуті в добротні, армійські берці, в які ретельно заправлені чорні джинси; шкіряна куртка застебнута під саме горло; через плече висить спортивна сумка.

Немолодий, бородатий і не надто тверезий мужик довго придивлявся до нього і, визначивши в ньому військового, нарешті зважився підійти, заговорити.

- Гей, службовцю, вогника не знайдеться? - неголосно окликнув він хлопця. 
І хоч кроків мужика ніхто не чув за вітром і дощем, а підійшов він до хлопця зі спини, той не здригнувся від несподіванки, лише неквапливо повернувся й окинув мужика чіпким, холодним поглядом світло-сірих очей.

- Я не курю, - голос у хлопця виявився з хрипотою.

- Вибач, - пролепетав вмить протверезілий мужик і квапливо відійшов трохи далі.

До моменту приходу автобуса в районі зупинки з'явилася ще одна дивна парочка, яка привернула увагу тих, хто чекав. Маленька дівчинка, зовсім крихітка, років 5-6, у рожевих гумових чобітках і жовтій курточці з капюшоном вигулювала білого коротколапого собаку, що віддалено нагадує коргі.

Поки народ з цікавістю розглядав дивну парочку і гадав, хто ж це додумався відправити таку маленьку дитину з собакою в таку ранню годину, до зупинки з провулка виїхав жовтий автобус. Хвацько завернувши до зупинки, він скрипнув гальмами, відчинив двері, і водій вимкнув мотор у передчутті спокійного перекуру. З вулиці не було видно, чи є хто в автобусі, він весь був заклеєний рекламними написами огидної на смак кави. Хлопець із військовою виправкою першим зайшов до автобуса, поки народ на зупинці поспіхом вишиковувався в подобу черги.

Він швидко окинув поглядом салон: на задніх сидіннях, на самому колесі, сиділи й начебто спали двоє хлопців доволі бомжуватого вигляду, одного з них активно трусила за плече кондукторка, мужикувата баба в жилетці на розтягнутому й засмальцьованому на рукавах светрі. Датчик на руці попереджувально пискнув, заблимав двома червоними крапками, позначаючи ціль у межах 12 метрів. Хлопець миттєво скинув із плеча сумку і кинув під ноги водієві зі словами:
- Приглянь.

І, діставши з кишень куртки два срібних віброножі, стрибнув у кінець салону; стрибок був настільки влучним, що приземлився він якраз за тіткою-кондуктором, але однаково трохи запізнився. Хлопці вже не сиділи, вдаючи сплячих, вони встигли частково трасформуватися: на руках виросли жахливі кігті, обличчя подовжилися, оголивши зубасті пащі. Один з перевертнів махнув лапою по обличчю тітки, і вона впала на підлогу, обливаючись кров'ю. Хлопець підскочив ззаду і точними, скупими рухами зніс другому перевертню голову. Водій, побілілий від жаху, вискочив з автобуса і з криком:

- Біжіть! Рятуйтеся! - помчав щодуху геть.

Народ спочатку нічого не зрозумів; чоловік, що стояв першим у черзі, зазирнув у відчинені двері, та так і застиг, паралізований жахом, решта ще нічого не розуміли. Зате все зрозуміла дівчинка - вона розвернулася і, смикнувши за повідець собаку, попрямувала до автобуса.

В автобусі йшов бій: другий перевертень не збирався так легко здаватися, він повністю трасформувався і намагався тримати хлопця з ножами на відстані від себе. Він кидався в нього сидіннями, потім, відірвавши тітці голову, жбурнув у супротивника. Вікном і так вже пішли тріщини: від частих влучань у нього воно не витримало і, обсипавши пасажирів градом дрібного скла, розсипалося, а до ніг здивованих людей шльопнулася закривавлена голова з розкритим у беззвучній криці ротом.
Народ у паніці відскочив у різні боки та кинувся бігти хто куди. Перевертень зачепив руку хлопця, протягнувши кігтем пристойну дірку і зачепивши плече, а той, своєю чергою, полоснув його ножем по очах, і варто було перевертню на секунду забаритися, як два ножі швидко доробили розпочате, позбавивши його голови. Хлопець перевів дух, витер і сховав зброю, вийняв із сумки брезентовий мішок із зав'язками та засунув у нього голови перевертнів. Датчик знову запікав, він поклав мішок на підлогу і неквапливо вийшов з автобуса, недобро дивлячись на дівчину з собакою, яка підходила до нього. З кожним кроком вона перетворювалася на очах, і ось уже перед ним стоїть жінка, боса, у довгій, майже вечірній сукні, із загостреними вухами, жовтими очима і неприродно довгими нігтями, які й нігтями-то не назвеш - величезні кігті. Собачка теж змінилася: виросла, передні лапи стали набагато довшими за задні, збільшилася голова - загалом, типовий вовкулак.