28

Таня мала повернутися за два дні. Однак дорога до ще одного запланованого замку в Італії днями обвалилася. Утворилося провалля, в яке впало кілька автомобілів. І друзі мусили скоротити подорож.

Артем кожний день проводив у лікарні. Мирончик вже почувався добре. Однак Анжеліка Леонідівна не поспішала його виписувати. Хлопчику давали вітаміни і робили масажі для відходження мокрот.

Таня телефонувала Артему з аеропорту, однак його телефон добряче розрядився ще вчора, коли на ньому в лікарні грав Мирончик. Заряду ще трохи лишалося, і Артем не помітив, що телефон скоро вимкнеться.

Таня їхала з аеропорту з друзями маршруткою. Ще не звикла користуватися таксі на широку ногу: постійно намагалася економити.

Вдома була лише домогосподарка Віра Семенівна.

– Доброго дня! – привіталася з порогу Таня, завозячи у дім валізу на колесах.

– Ой, Таню! Доброго дня! А ми вас чекали тільки через два дні.

– Так, довелося скоротити програму. А де всі?

– Ой… Не знаю, чи казати вам… Але що вже тут приховувати: у лікарні.

– Що?! Чому у лікарні, що сталося? – серце Тані шалено билося від хвилювання.

– У Мирончика запалення легень.

– Як?! А чому Артем мені нічого не сказав?

– Це ви самі в нього спитаєте. Наскільки я знаю, то Мирончик уже видужує. І вам не потрібно так хвилюватися. Артем залучив до лікування кращих лікарів. Хлопчик під постійним наглядом.

– І давно він захворів?

– Вже два тижні.

– Це виходить, за кілька днів після того, як  поїхала…

– Так.

– І Артем так довго мовчав, – Таня зажурилася.

– Я думаю, він не хотів псувати вам подорож.

– А в якій він лікарні?

– В Охматдиті.

– Ви знаєте поверх і номер палати?

– Так. Я носила йому якось бульйон, коли Артем мав терміново відлучитися на роботу. Я вам запишу.

– Дякую, Віро Семенівно.

Таня не знала, що думати. Питання «чому?» тиснуло зсередини. Подумати лишень: вона так гарно подорожувала у той час, коли її дитина небезпечно хворіла, і навіть могла померти…

Артем грав з Мирончиком у хрестики-нулики, поки той не заснув. Він милувався сплячим малюком, коли до палати зайшла Сніжана. Він уже не дивувався: вона приходила щодня, по кілька разів на день.

– Сніжанко, скажи чесно, в тебе більше нема ніяких занять, як тільки ось так переслідувати мене?

– Артемчику, я думаю, що це доля. Ось ти, знаю, віриш у долю. Я також вірю. І от, коли я дізналась, що ти тут, у мами, лікуєш свого хлопчика, я зрозуміла: це ще один шанс для нас. Доля дає нам шанси, навіть тоді, коли ми через свою дурість їх втрачаємо.

– Сніжано, це не шанс. Шанс випадає тоді, коли є почуття. А мої почуття давно минули.

– Любий, повір, коли ти спробуєш повернутися до мене, коли знов відчуєш смак мого тіла, тепло мого дихання, ти не захочеш від мене більше йти. Твоя теперішня жінка не зможе задовольнити тебе, як я. Ти сам казав, що я богиня в ліжку.

Артема кинуло в жар від цих слів. Його щоки палали. Він підвівся зі стільця, на якому до цього сидів біля постелі Мирона. І рішуче підійшов до Сніжани з наміром вивести її з палати, аби, не дай Боже, не піддатися спокусниці. Він узяв її за руку. Сніжана вивернулась і обвила своїми руками шию Артема, а губами обхопила його губи. І саме в цей момент, за законом підлості, ніби у мильному фільмі, до палати зайшла Таня. Артем випручався від Сніжани і розгублено застиг, не знаючи, що сказати. Таня так само застигла. Сніжана зверхньо поглянула на Таню. Німа мить. Таня позадкувала і вийшла з палати. Вона хутко побігла коридором і завернула до вбиральні. Артем отямився і побіг за Танею, однак не зміг знайти її. Сніжана, зрозумівши, що момент для подальшого зваблювання невдалий, тихенько пішла з палати.

Сніжана урочисто зайшла до кабінету Анжеліки Леонідівни.

– Маман! Ми вже майже перемогли. В тебе є шампанське? Хочу відсвяткувати.

– Так-так-так, з цього місця детальніше, – сказала Анжеліка Леонідівна, відкриваючи міні-бар і дістаючи пляшку шампанського та двоє бокалів.

Артем вибіг на вулицю. Однак Тані ніде не було. Він дістав з кишені смартфон. Лише зараз він побачив, що телефон вимкнений.

– Дідько! – Артема переповнював гнів від недолугості ситуації. Він повернувся до Мирона. Потрібно ще було простежити, щоб хлопчик після сну випив усі ліки за розкладом, і відвести його на масаж.