14

Таня  ніяк не могла пристосуватись до керування квадрокоптером. Все він не туди летів. Запускала біля дому, а також у ботсаді. Паралельно з навчанням знімаючи Звіринецьку фортецю. Часто згадувала той день, коли знімала тут і познайомилась з Артемом. І подумки дякувала Богу за все те.

Настав призначений для поїздки в Безрадичі день. Мирончика залишили з нянем Павлом. До його послуг вдавались, коли Тані потрібно було кудись поїхати чи піти. А так – намагались не турбувати Павла.

Був початок листопада. Небо було похмуре. Проте було досить тепло. Чотирнадцять градусів тепла. Їхати було цікаво: роздивлялись краєвиди, помічали те, що раніше здавалося звичайним. Земля хвилями неподалік Києва. Обриви і дивні насипи на зразок курганів. Що під тими насипами? Або чого вони там? Адже не може це бути просто природна форма – горбочок на рівнині.

Проїхавши Тарасівкою, далі вирішили йти пішки.

Пройшли городами і вийшли до греблі. Таня була вражена, побачивши вали, що обрамляли річку Стугну. Вали були двоярусні.

– Ти думаєш, вони старовинні? – спитав Артем.

– Так мені здається. Лише з логічних міркувань. Такі двоярусні вали навряд чи копали заради меліорації. Чотириметрова висота – я не бачила, щоб канали огороджували такими насипами. До того ж ці вали ідуть такими дивними лініями саме там, де на знімку озера-букви.

Вони пройшли через греблю – аж раптом почався дощ. Довелося дістати парасолі.

– Як гадаєш, це надовго? – понуро мовила Таня.

– Та хтозна. Сподіваюсь, скінчиться, і ми зможемо запустити квадрик.

Пішли під зонтиками. Артем ніс квадрокоптер у скриньці.

Раптом праворуч побачили озерце.

– Ось! Ось воно! – вигукнула Таня. Серце прискорено билося. Поглянула на навігаторі – це було озеро-крапка.

Піднялися з Артемом на вал, щоб звідти подивитись на це озерце.

Озеро з країв було заросле очеретом. Цікавим був вигляд звідси не лише на ставок-крапку. Таня з Артемом побачили зубчик – поворот валів. Він виглядав грандіозно і нагадував зубчики зоряних фортець. На нижніх ярусах з обох боків була гранітна підсипка. Вал був два з половиною – три метри завширшки. За першим поворотом проглядався другий зубчик-поворот. Таня пофотографувала і відзняла відео.

Далі вони пішли по валу. З нього згодом побачили озеро-літеру. Це була писана буква «г». Або «s». А може, в давньому алфавіті це була ще якась інша літера. Озеро було велике. Таня навіть не сподівалась, що воно матиме такі розміри.

Дощ не вщухав, і поки надії запустити квадрокоптер не було.

Спустились до берега. Таня послизнулась на багнюці і ледве не впала. Артем вчасно її підхопив.

На березі сиділо двоє рибалок.

– Є риба? – спитав у них Артем.

– Та трохи є! – вигукнув один з рибалок.

Артем підійшов ближче:

– А що за озера, хороша тут вода, не технічна?

– Озера хороші. Влітку тут багато народу купається. Вода чиста. І риба тут непогана.

– Дякую. Треба буде влітку сюди навідатись.

– О так! У нас тут тихі і гарні місця. Нема такого скупчення, як на київських пляжах.

– Це точно. Гарного вам кльову!

– Дякую!

Артем з Танею пішли до другого озера.

Місцями на землі валялись гранітні брили. Рештки споруд?

Далі потрапили в зарості трав. Хоч стебла були сухі, іти було вкрай важко. Вже на половині дороги зрозуміли, що вибрали не кращу дорогу. Орієнтувались на вал. Але стежка була крізь хащі. Плюс дощ. З одягом не розрахували.

Сяк-так вийшли з тих заростей. Дійшли до озера, що було у формі пробілу. З одного боку вздовж усього берега було щось схоже на вал. Сама лінія озера була дуже рівна.

Залишалося ще дві літери, але вже темніло. Треба було повертатися.

– Ой, Танюшко, щось мені так не хочеться вертатися назад цими заростями, – заскиглив Артем.

– По навігатору видно, що можна пройти через садове товариство. Але так довше. Ми вийдемо у центр Безрадичів. А звідти чимало топати до Тарасівки.

– Вочевидь, нічого не поробиш, мусимо йти цими хащами.

І вони пішли. Мрячило, і темрява спускалась дедалі швидше. Артем з Танею подіставали ліхтарики. Пройшли найскладніший відтинок дороги, і далі вже було легше.

Затемна дійшли до машини.

– Ох… – бідкалася Таня дорогою додому. – Доведеться знову їхати.

– В мене завантажений графік, не знаю. Коли вийде.

– А саму відпустиш?

Артем невдоволено помовчав.

– То що? – не вгавала Таня.