13

Щоранку вона виходила на балкон з гарячою чашкою кави. Тані дуже подобалась Артемова кавова машина. Не треба було нікого турбувати. До всього ж кавоварка стояла просто в спальні: Артему сподобалась Танина ідея пити ранкову каву на балконі.

З кожним днем ранки були прохолодніші. Спливав жовтень. Вона одягала пуховик просто на піжаму, сідала у крісло-качалку і зі смаком сьорбала свою каву.

Сьогодні вони з Мирончиком приймали в гості маму. Ніна Іванівна приїхала о першій. Це був її перший візит у дім Артема. І вона була в легкому шоці від розмірів будинку.

– Навіщо ці багатії будують такі велетенські будинки? Це ж непрактично. Та й хто у ньому житиме? Діти завжди хочуть відокремитись, вилетіти з батьківського гніздечка.

– Мамо, ти знову бачиш один негатив. Поглянь краще, в якому місці розташований цей дім, який він гарний і який чудовий садок.

– Стандартний набір життя багачів, – не вгавала Ніна Іванівна.

Таня закотила очі і прицмокнула губами.

Бажаючи нагодувати маму чимось екзотичним, Таня замовила їжу в ресторані. І, на її подив, Ніна Іванівна була задоволена.

– Оце великий плюс твого заміжжя: ти не любиш готувати, і в цьому плані тобі пощастило.

Таня засміялась. Мама завжди була строга до неї. І дуже складно було їй догодити. Вона не вірила в можливість кращого життя ні для себе, ні для дочки. І коли нарешті з Танею сталося щастя, Ніна Іванівна не спішила вірити. Вона шукала якогось підступу. Ну, як же їм, завжди бідним, налаштованим на бідність, могло так пощастити – породичатися з багатими і впливовими людьми? Та ще й інтелігентними… Як Таня не переконувала маму, що в неї все гаразд, Ніна Іванівна не хотіла вірити.

– Ти, доцю, поки не заводь з ним діток, – говорила Ніна Іванівна, прогулюючись з Танею по садку. – Бачиш, з Віталиком поспішила і натерпілася з ним лиха. Зіпсував тобі радощі материнства. Чоловіки – вони такі, егоїстичні. Їм не потрібні слабкі жінки. А жінка в народженні дітей слабка. Ти це вже й без мене знаєш. Так що поки дивись не вагітній. Ти його знаєш дуже мало. Невідомо, які в нього там таргани в його багатійській голові.

– Ой, мамо, ти завжди перебільшуєш!

– Он з Віталиком я не перебільшувала, хороший хлопчик був. А он як усе вийшло. А цей – бізнесмен – може ще більш жорстоким виявитись. Досить тобі виявити слабкість. От побачиш, згадаєш мої слова.

– Мамо! – Таня поглянула на Ніну Іванівну з докором. – Ти наче каркаєш! Я не можу зрозуміти, чого ти добиваєшся такою розмовою?

– Я просто тебе застерігаю. Будь обережна. Нам, бідним Іванам,не може так пощастити. Обов’язково має бути якийсь підступ.

– Знов ця твоя установка на погане… – Таня почала засмучуватись, що її бажання поділитись радістю з мамою зайшло в глухий кут.

  Танин батько, Петро Олексійович, був налаштований більш оптимістично. І Таня, бувало, дзвонила йому, щоб похвалитися якимись дрібницями. Він щиро радів за неї. І з Артемом вони поладили.

Ввечері Таня жалілася Артему на маму. Як їй складно знайти з нею спільну мову, і що вона не радіє за неї. Артем дивувався.

Після вечері Таня засіла за комп’ютер. Розглядала карти Гугл. Дивилась південні околиці Києва. Знічев’я. Помічала давні прямі дороги, що проходили полями і лісами, частково використані під сучасні траси, а частково закинуті, але не порослі лісом.

Раптом вона побачила дещо дуже цікаве. Розглядаючи ріку Стугну, її техногенні канали, неподалік Безрадичів Таня помітила дивні озера. Озера були у вигляді букв. Їй здалось, що це старий алфавіт. Перша буква була «г». Далі йшла «п», за нею було щось на зразок пробілу. А далі букви «л» і «п». Деякі букви розділялись квадратними крапками. Таня подумала, що, очевидно, в радянський час не стали б так заморочуватись і прокопувати озера у вигляді букв. І поряд ішла річка Стугна, прокопана зигзагами. Складалося враження, що разом з буквами-озерами це був цілісний комплекс.

Таня покликала Артема і показала цю цікавинку.

– Таню, ти думаєш, що це старовинні букви, написані ще за часів Русі?

– Та я не знаю. Он про Безрадичі Вікіпедія пише, що там було давнє городище, проходили оборонні вали. Вони хоч і дають не всю правду, але ж їхня інформація на щось вказує. А ці букви мене реально бентежать. Я ніколи не бувала в тих місцях. Варто з’їздити, познімати.

– Ти хочеш, щоб я теж їхав?

– Якщо маєш час – то так.

– Ну, побачимо.

– А ще я думаю, що мені потрібен квадрокоптер. Уже давно хотіла для зйомок придбати цю штуку.

– І чого зволікаєш? Гроші в тебе є, я ж тобі дав карточку, а ти майже нічого не витрачаєш.

– Ти ж мене всім забезпечуєш, – Таня лагідно усміхнулась, дивлячись Артему в очі.

Він зніяковів від того погляду і розтанув:

– Не дивись на мене так…