10

З Артемом Таня провела чудових сім днів. Були два дні у Парижі. Відпочивати разом було приємно. Були на одній хвилі. Разом раділи. Артем був як хлопчисько. Забув про всі клопоти і насолоджувався медовою подорожжю.

Повернулись до Києва, ніби на іншу планету. Попереду було пристосування до нових умов.

Раніше, гуляючи в районі вулиці Звіринецької, могла лише мріяти про життя в цьому районі. Так, їй дуже подобалось це місце. Але чим більше дорослішала, тим ясніше ставало, що це уділ обраних, уділ господарів життя. А їй, бідоласі, ніколи таких грошей не бачити. Аж раптом життя зробило такий поворот, що Печерськ став її домом.

В Артема був окремий від батьків будинок. Вони подарували йому на весілля. Дружина довго там не затрималась, і Артем жив сам. Цілком цим задоволений. У нього була домогосподарка Віра Семенівна. Двічі на тиждень приходив садівник Петро. Садиба не була величезною. Але все було дуже симпатично. Невеликий садок з розарієм і плодовими деревами. По периметру були висаджені сакури.

Таня після медового місяця привезла Мирончика у дім Артема. Мирончик одразу соромився і почувався не в своїй тарілці. Потім призвичаївся. А Таня не могла ніяк призвичаїтись. Невже вона тепер господиня у цьому розкішному домі? Для Мирона навіть найняли няня – Павла. Артем вважав, що для хлопчика чоловік-педагог буде кращим варіантом няні.

Незабаром після повернення з подорожі Таня зустрілась на каву з Ірою.

– Подумати лишень: ми ж недавно разом катались на човнах, і нічого не віщувало таких змін у твоєму житті!

Таня усміхнулась:

– А до речі, саме завдяки тому, що я з вами тоді поїхала, все так і сталось.

– Так?! – Іра здивовано підвела брови. – Ти мені не розказувала.

– Ви тоді відстали, коли йшли до метро, а я випадково зустріла Артема.

– Нє, ну треба ж таке! – Іра щиро раділа за подругу. – І Надя з Сашком Мосієнком після екстремального катання на каяках почали зустрічатись.

– Правда?

Іра кивнула.

– Ну, прямо доленосна вийшла прогулянка. Не кажучи про те, яка вона була крута і весела.

– Так, – Іра усміхнулась.

Дівчата відсьорбнули кави, принесеної офіціантом.

– М-м-м, як смачно, – мовила Іра.

– Дорогий ресторан. Привілеї багатого життя, – сказала Таня.

– Пощастило тобі.

– Ще поки не знаю, чи пощастило. І ти ж мене знаєш. Я не така, не зациклена на цих багатійських штучках. Але з подругою хотілось випити чогось екзотично-приємного.

– Шкодую, що не побувала на твоєму весіллі. Ми раніше мріяли разом святкувати наші весілля.

– Ну, Іро, ти ж і була на моєму першому весіллі, – з награною серйозністю сказала Таня.

– Так, так. Формально ти права. Але ж так хотілося побувати в тому замку, – мрійливо мовила Іра.

– Ще побуваєш. Зберемося нашою компанією – зганяємо на вихідні у Францію.

– Попелюшка ти наша, – всміхнулась Іра.

– Це точно. Тільки в казці про Попелюшку весіллям закінчується вся історія. І невідомо, що в реальності чекало на неї. Може, там такі баталії з Принцом почались…

– Тань, чого ти себе накручуєш? Чи Артем уже якось себе не так проявив?

– Ох, не знаю, що сказати… Порівняно з колишнім, то начебто все добре. Але…

– Що «але»? Кажи давай.

– На медовому тижні він, нічого не сказавши, полетів у Київ на кілька днів. Якось не вважав за потрібне розбудити мене і попередити. Я так засмутилась, коли зрозуміла, що він пішов не попрощавшись…

– Це ж лише декілька днів.

– Та так. Але він був роздратований, що я заперечила. Якось образило мене це. Насторожило.

– Оце й усе? – засміялась Іра.

– Ще коли вибирали няню для Мирося, він не дозволив мені взяти в цьому участь. Сказав, що він мужчина і краще знає, хто підійде маленькому мужчині. Мене це образило. Я ж його мама.

– Таня, та інші на твоєму місці були б просто щасливі – що не треба думати, вирішувати, що за тебе це роблять інші.

– Ти думаєш? – невпевнено поглянула на подругу Таня.

– Авжеж! Не заморочуйся! Звідки це в тебе взагалі – така придирливість після шлюбу з Віталиком?

– Мама мене так налаштувала, що має бути щось не так, що в такому союзі з багатим криється якась пастка…

Іра засміялась, щиро, до сліз.

– Знаєш, якби мені таку пастку, я б рада була навіть трохи пожити так!

Таня здивовано подивилась на Іру: