7

– Ти вже все вирішила? Це остаточно? – питала крізь сльози мама, нарізаючи кільцями цибулю.

Таня сиділа на кухні, підібгавши під себе ноги. Був суботній ранок, вона була ще в нічній сорочці. Дуже любила вихідні, адже вони були всі вдома. Цей особливий смак суботнього ранку, що димом тягнеться від теплого вогника дитинства. Забуваєш, що тобі вже тридцять, що ти сама мама. Ніби не було всіх-всіх років, що відділяють тепер від того дитячого сяйва безжурності і постійного свята.

Таня вдоволено усміхалась. Нинішнє блаженство суботи було помножене на нарешті достигле щастя. Артем зробив їй пропозицію, хоча минув усього місяць від дня їхньої зустрічі на Гідропарку.

– А що тебе непокоїть? – все так само усміхаючись, запитала Таня.

Ніна Іванівна витерла зворотнім боком долоні сльози з очей і поглянула на доньку. До кухні забіг Мирончик. Він зазирнув, що готує бабуся, і потягнувся рукою до хліба.

– Так, не чіпай! Скоро буде готовий сніданок!

Мирон похнюплено пішов з кухні.

– Ось, – показала на двері Ніна Іванівна. – Ось це мене хвилює. Як твій Артем буде ставитись до Мирося.

– Ну, мамо, ти ж знаєш, що Артему дуже подобається Мирось!

– Він авжеж подобається. Але ж це на відстані, бачиться з ним іноді. А коли буде жити під одним дахом і щодня ділитиме тебе з ним – не відомо, що він тоді заспіває. Скільки людей і без чужих дітей починають себе вести негарно після шлюбу. А тут з чужим дитям…

– Це тебе хвилює найбільше?

Ніна Іванівна зітхнула:

– Та не лише це. Він – дуже багата людина. Він звик до розкоші, до легкого життя, не звик до труднощів. Це вже певний світогляд. Він не буде тебе розуміти і підтримувати так, як би тобі цього хотілося…

– Але ж ми кохаємо одне одного. Мені здається – це головне. А решта – нюанси, які можна терпіти. Бо є ради чого.

– Ох, я була б тільки рада…

– Мамо, ти все звикла сприймати негативно. Може, треба вчитися якось оптимістичніше дивитись на речі? Це все совєтське виховання, ніяк воно не відпускає ваше покоління.

– Та до чого тут совєтське виховання? Я бачила життя і знаю, що все завжди непросто.

– Та ти ж сама і притягуєш до себе проблеми, коли так сприймаєш світ.

– Так, не розказуй мені цих ваших новомодних навіювань. До одного місця воно все. Це все у теорії. А в житті не так виходить. Я в твоєму віці теж так міркувала, поки життя мене не провчило добряче, щоб менше вірила у всякі байки.

– Ну, мамо, прямо не знаю, що тобі сказати. Ніколи тебе не переспориш.

– А ти й не спор.

Ніна Іванівна насипала нарізану цибулю в миску і почала різати огірки. Таня трохи спохмурніла: вміє мама підсипати ложку дьогтю у діжку її щастя.