74

Минув тиждень. Таня помалу почала звикати до свого нового життя, яке завжди, багато років, було для неї своїм, єдиним можливим. Але за той невеликий проміжок часу, що прожила в Артема, вона настільки відірвалась від цього життя, що тепер почувалась, наче в гостях. Батьки були якісь чужі, поводились не так, як колись. Водночас і те, що сталося в Італії, тепер здавалося сном, чимось нереальним, чого аж ніяк не могло трапитись із нею – звичайною і нічим не примітною людиною. А що тепер було її? Тані здавалося, що у неї тепер нема нічого свого. Це був підвішений стан, що викликав напади депресії.

За що б не бралася – все було немиле. Таня навіть ходила на зустріч з подругою Ірою. Однак подробиць про те, що сталося, розповідати не стала. Сказала лише, що посварилися з Артемом.

– Ну, ти даєш, подружко! – не розуміла Іра. – Втратила дитину – з ким не буває. Невже через це йти від такого класного чоловіка?

Таня все більше тужила. Сиділа вдома, дивилася серіали по багато годин, аби тільки заглушити думки.

Через тиждень у неділю до неї приїхав Артем. З валізою. Таня ошелешено дивилась на його валізу.

– Я до тебе. Пустиш на свою житлову площу?

– Тобто? – не розуміла Таня.

– Ніна Іванівна наче не проти, – усміхнувся Артем.

– Так-так, не проти я, – закивала Ніна Іванівна.

– І як це розуміти? – дивувалася далі Таня.

– Все просто, – Артем узяв Таню за плечі. – Ти не хочеш жити в моєму домі, я буду жити в твоєму. На правах законного чоловіка.

– Але ж наче вирішили…

– Не ми, а ти, – заперечив Артем. – Мене ти не спитала. Поставила перед фактом. Але ж це не твоє рішення. Ти просто прийняла готову версію подій авторства мого батька. Проте ти не подумала, що може бути інший варіант, що в мене інші пріоритети, не такі, як тобі про це казав мій батько. Я, звісно, ціную цю родинну справу, цей бізнес, і в мене непогано виходило начебто. Але… Це не єдине, що є в житті. Як на мене, то головніше – справжнє, те, що складно знайти. Я знайшов тебе і дуже ціную це. До речі, маю плани щодо нового бізнесу. З чистого листа, як кажуть. І будинок продам, купимо житло скромніше,а за виручені кошти почнемо розвивати наш сімейний бізнес. Наш із тобою. Ну, що скажеш?

Таня не могла повірити, що після всього цей чоловік усе ще готовий був залишатися поряд. Готовий був перекроїти своє життя. Він не піддався обставинам, і їй це подобалось. Відчуття метеликів у животі. Як у перші дні їхніх зустрічей. Вона повисла у нього на шиї. Рада-прерада.

Ніна Іванівна на радощах спекла пирога. Сиділи на кухні вп’ятьох, чаювали.

– Ну, і нічого, що з бізнесом так, – казала Ніна Іванівна. – Артемчику, ти такий молодець, я вірю, що в тебе все вийде.

– Аякже! Поряд з коханою хочеться гори звернути.

Таня закохано дивилась на Артема. Вона не говорила вголос, але відчувала таку вдячність йому за той кредит довіри, який отримала від нього. Це був другий шанс. Щасливий шанс.