Ножни

71

– Батьку! Ти не можеш так говорити! – червонів від люті Артем.

– Ще й як можу! – пінився Микола Артемович. – Через цю діваху в нашої родини величезні проблеми. Ти он геть втратив клепку.

– Вона моя дружина!

– Дружина?! Дворняга без роду і племені! Дружина! Ще й з претензіями! Вдерлась у нашу родину. Сиділа би вже тихо. Але ні! Шило в одному місці їй муляє! Вона бігає, в усі діри зазирає, носа свого всюди пхає! І трубить про свої нібито відкриття.

– Батьку… Ми ж начебто у вільній країні живемо? Чи я помиляюсь?

– У вільній? Ха-ха! – істерично сміявся Микола Артемович.

Таня, почувши надто емоційну розмову, вийшла зі своєї кімнати і тихо стояла нагорі біля сходів. Артем із батьком спілкувалися у вітальні на першому поверсі.

– Ти маєш розлучитися. Після всього в тебе нема іншого вибору, щоб хоч якось нас реабілітувати.

Артем люто дивився на батька:

– Розлучитися?

– Так. Тоді питання щодо нашої компанії будуть зам’яті.

– Я не збираюся цього робити.

Микола Артемович якось по-злому розсміявся:

– Не збираєшся? Тоді я буду змушений усунути тебе від керівництва і позбавити акцій.

– Цікаво! І кому ти все залишиш? Хто стане твоїм спадкоємцем?

Микола Артемович перевів подих. Він випив води. А потім заговорив уже більш спокійно:

– Синку, я надіюсь на твою розсудливість. Я все розповів тобі. Тобі вирішувати. Але рішення в тебе має бути одне – на користь нашої родини і родинної справи.

Він розвернувся і пішов геть, залишивши Артема у сум’ятті.

Артем сів на диван. Таня спустилась у вітальню і сіла біля Артема.

– Микола Артемович правий… – зітхнула вона.

Артем подивився на Таню затуманеним поглядом:

– Ні, він не правий. Його турбує лише матеріальний добробут і його репутація. Він готовий через усіх і все переступити…

Артем дуже стримувався, щоб не виплеснути на Таню всі емоції, що кипіли в його нутрі.

– Може, мені справді краще піти? І у вас все наладиться… – сказала Таня.

– Що? Піти? – Артем з болем поглянув на Таню. – Після того, як я тебе шукав, рятував, ти хочеш просто так піти?! Хочеш знов мене покинути?

Таня взяла Артема за плече:

– Так буде краще: і для тебе, і для твого батька, і для мене. Всі забудуть про цю історію, і вашу родину залишать у спокої.

– Як же ти не розумієш? Як не розумієш, що ти для мене значиш?! – емоційно вигукнув Артем. – Я ледве не зійшов з розуму, коли дізнався, в яку небезпеку ти потрапила.

Він обійняв її і міцно притиснув до грудей.

– Кохана моя… Рідна моя… Не відпущу… Ніколи не відпущу, чуєш?

Очі Тані залоскотали сльози.

Вони сиділи, обійнявшись, відчуваючи тепло одне до одного, сплітаючись вібраціями якогось вищого порядку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше