– Батьку! Ти не можеш так говорити! – червонів від люті Артем.
– Ще й як можу! – пінився Микола Артемович. – Через цю діваху в нашої родини величезні проблеми. Ти он геть втратив клепку.
– Вона моя дружина!
– Дружина?! Дворняга без роду і племені! Дружина! Ще й з претензіями! Вдерлась у нашу родину. Сиділа би вже тихо. Але ні! Шило в одному місці їй муляє! Вона бігає, в усі діри зазирає, носа свого всюди пхає! І трубить про свої нібито відкриття.
– Батьку… Ми ж начебто у вільній країні живемо? Чи я помиляюсь?
– У вільній? Ха-ха! – істерично сміявся Микола Артемович.
Таня, почувши надто емоційну розмову, вийшла зі своєї кімнати і тихо стояла нагорі біля сходів. Артем із батьком спілкувалися у вітальні на першому поверсі.
– Ти маєш розлучитися. Після всього в тебе нема іншого вибору, щоб хоч якось нас реабілітувати.
Артем люто дивився на батька:
– Розлучитися?
– Так. Тоді питання щодо нашої компанії будуть зам’яті.
– Я не збираюся цього робити.
Микола Артемович якось по-злому розсміявся:
– Не збираєшся? Тоді я буду змушений усунути тебе від керівництва і позбавити акцій.
– Цікаво! І кому ти все залишиш? Хто стане твоїм спадкоємцем?
Микола Артемович перевів подих. Він випив води. А потім заговорив уже більш спокійно:
– Синку, я надіюсь на твою розсудливість. Я все розповів тобі. Тобі вирішувати. Але рішення в тебе має бути одне – на користь нашої родини і родинної справи.
Він розвернувся і пішов геть, залишивши Артема у сум’ятті.
Артем сів на диван. Таня спустилась у вітальню і сіла біля Артема.
– Микола Артемович правий… – зітхнула вона.
Артем подивився на Таню затуманеним поглядом:
– Ні, він не правий. Його турбує лише матеріальний добробут і його репутація. Він готовий через усіх і все переступити…
Артем дуже стримувався, щоб не виплеснути на Таню всі емоції, що кипіли в його нутрі.
– Може, мені справді краще піти? І у вас все наладиться… – сказала Таня.
– Що? Піти? – Артем з болем поглянув на Таню. – Після того, як я тебе шукав, рятував, ти хочеш просто так піти?! Хочеш знов мене покинути?
Таня взяла Артема за плече:
– Так буде краще: і для тебе, і для твого батька, і для мене. Всі забудуть про цю історію, і вашу родину залишать у спокої.
– Як же ти не розумієш? Як не розумієш, що ти для мене значиш?! – емоційно вигукнув Артем. – Я ледве не зійшов з розуму, коли дізнався, в яку небезпеку ти потрапила.
Він обійняв її і міцно притиснув до грудей.
– Кохана моя… Рідна моя… Не відпущу… Ніколи не відпущу, чуєш?
Очі Тані залоскотали сльози.
Вони сиділи, обійнявшись, відчуваючи тепло одне до одного, сплітаючись вібраціями якогось вищого порядку.