61

– Ну що, назва несправжня, як я й думав, – сказав Семен, щойно підсівши за столик до Артема і Роми.

Телефон Андреа більше не відповідав.

– Навряд чи ви до нього додзвонитесь, – прокоментував Семен.

– І що тепер? – Артем дивився на Семена по-дитячому розгублено.

– Знаєте, що я вам скажу… – Семен зробив паузу, аби привернути до своїх слів ще більше уваги. – Якщо це справді діло рук спецслужб, то навряд чи в словах Андреа багато правди. Якщо спецслужби беруться за такі «сюрпризи», то не для того, щоб відкрити таємні знання простим смертним. І виходячи з цього, навряд чи Таня зараз у приємній подорожі ексклюзивними місцями Італії. Повірте, в мене в цьому плані досвіду дещо більше, ніж у вас обох разом узятих.

Артему все ж хотілося вірити у краще. І слова Семена були для нього як портал, що різко схлопнувся. Ні вже жодних тобі зачіпок, ні впевненості в благополучному завершенні цієї пригоди.

– Шкода, що я не був з вами, – журився Семен. – Недооцінив ролі Андреа у всій цій історії.

– Так… – зітхнув Артем.

– Ну, є в мене одна зачіпка…

– Справді? – пожвавився Артем.

– Не варто покладати великих надій, – Їжакевич значуще поглянув на обох співбесідників. – Є в мене тут товариш давній. Разом в різних перипетіях були. Якраз він тепер у цих структурах служить.

– Це дуже чудова новина, – не стримував емоцій Артем. – Семене, вірю у Боже провидіння, що звело нас саме з тобою.

– Не варто сильно облещуватись, – Семен намагався гальмувати ці бурхливі емоції. – Шанс, звісно, є. Але він дуже хиткий. Треба розуміти.

– Авжеж, – видихнув Артем.

– Тепер нам треба подумати про ночівлю, однак уже сьогодні нічого не вирішиться.

– Звичайно, я забронював нам три номери. Тут недалеко, до речі, – Артем завжди продумував усі ці побутові деталі.

– Добре. За вечір спробую вийти на мого товариша. І ще, на всяк випадок, попереджу: нікому ні слова про все це. Ні тепер, ні потім, взагалі ніколи. Домовились?

– Без сумніву, – погодився Артем і поглянув на Романа.

– Я теж зрозумів.

– От і добре, – Семен рішуче підвівся з-за столу. За ним повторили Артем і Роман. У цій ситуації вони відчували, що головним став Семен, і готові були слухняно виконувати його волю.