50

Був вільний час. Таня з Прокуратором сиділи біля басейну. Спілкувалися про те, про се, що стосувалося альтернативщини.

– Чула від одного знайомого таку цікавинку, – розказувала Таня. – З допиту полоненого половця (що наводиться в праці архівіста 19 століття): «Як ми можемо проти вас воювати, якщо ви літаєте невидимі і зрубаєте голови?» Тобто русичі якимось чином літали, та ще й вміли ставати невидимими. Ви не чули такої інформації?

– Не чув… – відповів Прокуратор. – На жаль, багато ще всяких інформаційних вкидань. Інформацію треба перевіряти.

– Так, – зітхнула Таня. – Потрібна верифікація.

– Історія – зіпсований телефон, – констатував Прокуратор. – Є якийсь факт. Але як подати? Кам’яний вік – будь ласка. Але кам’яний вік – це життя людей після якихось катаклізмів. Якщо на вас таке навалиться і ви виживете, буде у вас робочий смартфон чи комп’ютер? Та більшість не має і гадки, як то працює! От вам і кам’яний вік! Просто все спочатку. Давньоєгипетський жрець мудро сказав: «Ви забуваєте все після катастроф і починаєте спочатку, замість скористатися записами і знаннями попередників». Невже Бог створив нас примітивними? Моя думка така: в кожного є свої знання. Частина з них хибна, але й правильна частина є. Ми зазвичай вивищуємось одне перед одним, махаючи своїми знаннями, як прапором, і відштовхуємо всіх, у кого прапор не такий. Але ж і на прапорі інших є цінні крупиці знань. І якби ми збирали знання докупи, об’єднуючись, а не намагаючись відстояти лише свою правду, то й легше було б відтворювати істинні знання, а відтак і відновлюватись у разі якихось надзвичайних ситуацій.

– Це правда, – погодилась Таня. – Чим більше людей, тим більше «своїх правд».

Прокуратор ненадовго відлучився, аби принести ланч для себе і для Тані. У затінку на свіжому повітрі досить швидко розгорався апетит.

– Ой, ви такий люб՚язний, – заусміхалася Таня, – все виглядає так смачно.

– Сподіваюсь, що і на смак воно таке ж.

– Цікаво, а де всі? – жуючи спитала Таня.

– Чесно – не маю уявлення, – знизав плечима Прокуратор. – Якось так несподівано після сніданку всі випарувались із території замку. Певно, десь пороз’їжджалися. Останні дні все-таки. У кожного в Італії є свій інтерес, хочеться ж і для себе матеріал зібрати, а не лише брати участь у групових спостереженнях.

– Згодна. Ви теж плануєте?

– Дні довгі тепер, то можна ще багато встигнути.

– У вас є конкретний план?

– Є певні думки.

– Мене візьмете у компанію? – Таня підняла бровки дашком, наперед визначивши відповідь Прокуратора.

– Ви їжте, їжте, – говорив Прокуратор, хитаючи головою і широко усміхаючись.

– А про магічне дзеркало Софії Київської знаєте? – спитала Таня, смачно прожовуючи.

– Не пам’ятаю…

– Це із записів австрійського дипломата Еріха Лясоти. Він побував у Києві і в 1594 році написав цікаву річ про Софійський собор.  В одній із плит, навпроти головного вівтаря, був круглий отвір, близько пів ліктя в діаметрі. Говорили, що в ньому знаходилось дзеркало, в якому через певні чари можна було бачити все, що задумаєш, навіть на відстані кількасот миль. Лясота також розповідав легенду про те, як один із київських князів вирушив на війну з язичниками і довго не вертався. Його жінка зазвичай дивилась у те дзеркало, бажаючи знати, що поробляє її князь. Але одного разу побачила князя в обіймах полонянки. Княгиня в гніві розбила дзеркало. Цікаво, що цей отвір від дзеркала можна побачити в соборі і понині.

– Цікава історія, – мовив Прокуратор. – Я теж тримаюся думки, що в часи Русі були технології. Недарма навіть офіційна історія свідчить про високий рівень розвиток Русі. Інша річ, що вони вкладають у це поняття… З офіційної історії складається враження, що давні люди тільки те й робили, що змагалися з незручностями у житті, перебували в постійній боротьбі і стресі, ніяк не прагнучи до комфорту.

– Ага! – засміялася Таня. – Ще ось думала про епоху перук. Завжди впадало в очі: така негарна мода. Гарні люди псували себе страшною сивою копною. Лише тепер почало спадати на думку: а раптом радіація була? Масове облисіння і призвело до періоду такої чудернацької моди.

– Цілком, – кивав Прокуратор. – І сам про це думав, і зустрічав у мережі таку думку.

– О, а я якось пропустила.

– Чи могли люди йти на такі незручності, як воші, бруд просто заради моди? Можна припустити, що перуки були в еліт внаслідок випробування ядерної зброї або ще якогось опромінення. І для приховування від народу такого негативного впливу носили перуки, заявляючи про моду. А може, перуки носили окупанти.

– Цікавою є також тема древніх ламп, – сказала, прожувавши, Таня. – Скільки давніх описів про знаходження п’ятисотлітніх ламп, що не гаснули. І в єгипетських розписах відображені лампи. У підземеллях авжеж користувалися не факелами, бо нема слідів кіптяви. А якраз є свідчення, що знаходили такі лампи, які горіли, не гаснучи. У давніх це названо вогнем Юпітера. І як не дивно – досі старше покоління називає освітлення «юпітерами». Хтось говорить, що в старовинних лампах світилась плазма. Хтось свідчить, що це прояв енергії того світу в нашому матеріальному світі.

– Так, чув про це. Цікаво, що після катастроф саме хрестоносці збирали старі технології. Ось справжня мета цих хрестових походів. Відкопували технології, машини, які потім зосереджувалися в руках орденів, приховувалися від усіх.