42

Наступного дня була екскурсія Флоренцією.

Таня з Прокуратором дивились на тихі води річки Арно, стоячи на мості Понте Веккьо.

- Ось як будували колись мости, – задумливо мовив Прокуратор.

 – Так, навіть радянські мости їм не рівня, – натхненно відповіла Таня. –  Будувати мости з будинками – це вищий пілотаж. Треба ж усе продумати, розрахувати навантаження. Подумати лишень – цей міст стоїть століттями. А славетний міст Патона в Києві вже потребує реконструкції. А скільки йому років? Трамвайні колії зняли, щоб не напружувати міст. А Шулявський міст? Скільки він простояв?

– Так, на лице деградація. А нас запевняють у високому технологічному розвитку сучасної цивілізації, – усміхнувся Прокуратор.

– І головне – говориш людям, а вони не вірять. Не хочуть бачити очевидного, – зажурилася Таня. – Щодо всього на світі шукають «експертної» думки. Люди бояться самі думати і виносити судження.

– Та що казати, хіба ми не такі ж самі? – зітхнув Прокуратор.

– Так, до часу так само – про все чекали експертних суджень, пояснень. Ви знаєте, я створювала канал якось мимохідь. Саме собою. Мене цікавили альтернативні погляди на історію. Починалося з Атлантиди. Зі статей про неї. З давно минулого. Здавалося, що таємниці лишилися в глибокій давнині, а решту ми вже знаємо. Але від Атлантиди розгорнувся цілий клубок. Почала прокидатися і помічати щось цікаве в тому, що навколо мене, що все звичне, виявляється, зовсім не вивчене. І хотіла поділитися цим з усіма. Не заради заробітку на Ютубі, а заради того, щоб донести свої спостереження. Не хотілося, щоб вони минулися.  Хайп, за яким полює переважна більшість блогерів, – річ скороминуща. Сьогодні вони викликають сенсацію, а назавтра – всі забудуть. А правда – вона не має терміну давності. Правда випробовується часом. Неправда, як брудний осад, опиняється на дні. А на поверхні ми маємо чисту воду. Виходимо на чисту воду з плином часу.

Екскурсія тривала. Таня ділилася з Юрієм своїми спостереженнями. Вона неймовірно раділа, що знайшла споріднену душу, людину своєї хвилі. Їй зазвичай складно було розкриватися перед новими знайомими. Але Прокуратор був якимсь «своїм», ніби знала його сто літ.

– Цій архітектурі тисяча років! Неймовірно! – вигукувала Таня.

– Хтозна, – загадково всміхався Прокуратор. – Але факт, що ці будівлі дуже давні. Наші багачі зараз будують свої палаци. І скільки вони простоять? Років 100? А садиби знаті у Флоренції скільки стояли, і ще простоять. І бачите, не в грошах справа. Технології втратили. Принаймні для мас. Для еліт – своя історія, свої технології.

Екскурсія рухалася вільно. Дослідники встигали все роздивитися і відзняти. Маріанна показувала групі якісь цікавинки. Часом вона зупиняла групу для відпочинку і втаємничено розповідала, як у кінці 16 століття Флоренція була центром масонів, які тут були закриті церковні общини, як тут працювали алхіміки. Вона говорила про символи і таємні послання. Такі символи у Флоренції повсюди.

– А знаєте, Юро, що?

– Що?

– Я дивлюся на всю цю красу, і моє серце пронизує біль. Бо я більш ніж упевнена, що така краса була і в нас. В Україні, в Росії теж. Все було так само розкішно. Але кимсь або чимсь дуже активно все те знищувалось. Ви бачили моє відео про руїни в Києві в 17 столітті?

– Дивився. Ваші відео було складно пропустити. Чомусь небагато альтернативників роблять відео про Київ.

– Тобто ви бачили, в яких то все руїнах було?

– Бачив.

– В мене одна з версій, що Батий мав дуже круту зброю, якою понищив Київ. Та й узагалі Орда не була армією кочівників, а добре організованим союзом, на кшталт НАТО.

– Цікава версія. Думаю, що це цілком реально.

– А ще думаю, тут значну роль відіграв потоп. Ймовірно 17 століття. Чи серія потопів. Є старі карти, де лівобережжя України, і Київ у тому числі, покрите водами. Все було під водами потопу. От тільки невідомо, коли саме. З датуваннями ж там така плутанина. 

– Це я також з вами згоден.

– І от я щодо краси мого рідного Києва. Думаю, лівий берег був так само забудований різними розкішними будівлями. Між метро «Чернігівська» і «Дарниця» можна побачили хвилі – ніби застигла глина. Сліди потопу. В нас багато будинків на лівому березі поставлені на старих фундаментах. Вікна із землі визирають. І розмітка старовинна в цій частині міста. Смішно бачити, як старі прямоїжджі дороги пристосовували в радянський час, але зробили все косо-криво. І тепер у тих місцях весь час затори. Наприклад, ринок «Юність» стоїть на старовинній транспортній розв’язці. Дико так. І тому там нема де проїхати нормально транспорту. Або біля метро «Чернігівська» дуже вузький заїзд із широкого проспекту. Якщо дивитися із супутника, то видно, що старовинні дороги (те ж саме Чернігівське шосе), проходять розумно. Але в радянський час криворукі інженери наклали трамвайних колій і зробили недолугий міст.

– І справді кумедно.

– І от я думаю, що був наш лівий берег не гірше від Флоренції. З розкішною забудовою. Тільки от було то все понищене. Тому боляче дивитися на цю Італію, яка лишилась гарна, майже ціла, і згадувати про своє місто.

– Ви так упевнено про це говорите…

– Упевнено. Та ви погляньте на карту України Боплана середини 17 століття! Та там всюди зоряні фортеці! А де вони тепер? Їх же знищували. Так само і розкішну архітектуру знищували – щоб довести, що не було тут цивілізації, що була дерев’яна Русь.