6 – Нормальне побачення? Ні-ні, не чули...

Побачення. Із Джейсоном Мортімером.

 Сама б не повірила своїм думкам, якби зараз не сиділа за столом, навпроти нього ж самого. Самого некроманта. Він у шикарному костюмі, як на парад, а я... А я як завжди. Блузка, джинси та чоботи. Хоч би сукню одягнула....

Дурепа.

 У такому шикарному ресторані, атмосфера панувала відповідна і з неї одна відьма, на ім'я Наталія Воліна, вибивалася, немов цвях, що стирчить з ідеально рівного ряду забитого цвяхів. Як зелене яблуко, серед червоних... Загалом, ви зрозуміли.

– Як справи?.. – тиша, що повисла між нами, тяглася і тяглася.  І Джейсону це трохи набридло, адже він хотів розмови.  Нормальної бесіди, розмов цікавих... А я взагалі нічого не хотіла. Просто не могла повірити своїм очам, вухам та всьому іншому. Не вийшла у ефір.

– Нормально а в тебе? –  Наважуюсь на питання і роблю ще ковток вина.
– Не погано. Ось... Сиджу на побаченні. З однієї дуже милої леді, яка не розповіла мені про те, що любить читати книги. ПРО НЕКРОМАНТІВ. Приховує свої хобі... Нічого не розповідає... – ось зар... Ну все, це війна Джейсон Мортімер. Дивне явище, уявна війна на побаченні. Але кумедне.
– А я сиджу з тим чоловіком, який запросив на побачення дівчину не тому, що він САМ ХОЧЕ, а не на пропозицію одного вухатого зрадника!  – я витерла губи та кинула серветку на собі на коліна.

– Ти про кого?  – Здивовано запитав Джейсон. Стоп. Що? Чому в нього такий дивний погляд?
– Тобто... Ти запросив мене на побачення не тому, що тобі запропонував Льоня, а тому... – невпевнено почала, а напарник, хоч скоріше пара, розвіявся.  Неголосно, чисто й щиро засміявся.
– Дурненька ... Я запросив тебе, тому що ти мені подобаєшся. –  Видав він, через хвилину, після свого сміху.  – Але чому... Ти подумати, що Льоня міг мені запропонувати запросити тебе на побачення... Чому?  Хіба чоловіки будь-якої країни не мають своїх думок, що вони самі запрошують когось? Або у вас лише з пропозицією від когось?  Самі не додумувати...
– Не додумуються. Е-е-м... Та ні, так.  Запрошують у нас звісно. Але... Ні. Рідко. Я навіть не знаю. Щоправда, не знаю, чому саме так... Вибач.  – я знизала плечима.

Облажалась ти, Наталко. За всіма пунктами. І хто чекав головного: "Облажалась" від початку моєї історії, той дочекався...

–Вибач, Джейсон!  Мені шкода!  Я... Я зіпсувала наше побачення і не хотіла тебе образити. Правда. – Мені стало дуже соромно і я почала вибачатися. Без зупинки тарторила і тараторила, поки ми йшли з ресторану до Ганни у відділення, де доїли наш обід, і його сплатив (хто сумнівався), Джейсон. Я навіть не чинила опір і не наполягала. Було зрозуміло, адже для них, чоловіків, це мінімальна ввічливість. Коли ти запрошуєш дівчину на побачення, а потім платиш. 
– Наталко, я не злуюсь на тебе. –  Видав він і в наступну мить, його губи повільно рухалися до моїх. Ось-ось ми...
–Дз-з-з-з... Дз-з-з-з... – телефонна трель пролунала з моєї кишені і я б прокляла того, хто це дзвонить, проте знаючи ХТО це, не буду. Ганна на це не заслужила, адже вона просто виконує свою роботу і все.  Її можна зрозуміти...

– Так, Ганно?  Ти пробила логотип фірми на халаті того чоловіка? – Довелося радісно посміхнутися Джейсону, а потім все ж таки взяти телефон. Він був не проти, що дуже порадувало. Розумів як це важливо для мене, та й не тільки... Для всіх людей (і не людей), адже ми ловимо нападників, життя рятуємо.
– Так-так, але дзвінок не про це. Олексій Добрих зробив заяву до поліції, що зникла його дружина Олександра. – слова дівчини були, мов грім серед ясного неба.  Викрали.  Маму Лілії викрали!
– Вже в дорозі. – Тільки і відповідаю їй, скидаю дзвінок, і дивлюся на мого партнера.
– Що там?.. Чому... У тебе таке обличчя, Наталко?  – Джейсон переживає за мене, це мило, але зараз мені трохи не раніше.  Пробач милий...
– Олексій Добрих зробив заяву до поліції, що пропала його дружина Олександра. – точно, практично, переказала слова Ганни.  Спочатку обличчя напарника набуло здивованого вигляду, а потім витяглося.  Він зрозумів. Зрозумів, хто вбивця та викрадач. Батько Лілії... Справжній тато, який людина.
– Поїхали. – тільки й пролунало з вуст чоловіка і ми, не роздумуючи ні хвилини, сіли в таксі, вирушивши в дільницю до нашого судмедексперта.

*Відділення №33*
– Ганно!  Що сталося?  – Це були мої перші слова, коли я буквально влетіла до її лабораторії.  Ні "привіт", ні "здоровий", бо немає часу. Потрібно терміново рятувати бідну Олександру.
– Все, що з приводу Олександри я сказала телефоном, вона зникла. А якщо зі слів її чоловіка, то... Справа була така.  Вона сьогодні вранці вирушила на ринок за продуктами, але не повернулася. Телефон не бере. Свідків, зокрема продавців, на ринку опитали, ніхто її не бачив. Це означає, що жінку викрали ДО того, як вона взагалі туди прибула. І хто, ми вже знаємо... - Ганна була спокійна, але, як відьма, я відчувала її тривогу. Її прискорене серцебиття, пульс.  Вона була напружена, і це було зрозуміло.  Усі ми зараз не в кращому стані.
– То хто цей справжній батько Лілії?  Чоловік це "так", а точніше?.. Знайшла ж? – Не могла не спитати я у неї і та, посміхнувшись, зробила пару пасів рукою на клавіатурі, а потім розгорнула до мене екран.
–  Ображаєш! Це – Віталій Карбишев.  41 рік, людина, працює зараз у компанії з виготовлення "Ліки для всіх", фармацевтом, проте той логотип був не цій компанії.  Раніше... Більше 20 років тому існувала інша, вона мала назву "Синя синиця". Вони теж виготовляли різні препарати для людей, проте їхню "лавочку прикрили", через те, що склади, якщо судити з відгуків зі свого старого сайту, а також статей... Були небезпечні.  Із компонентів, які дуже шкідливі для людей!
– І потім він пішов працювати "Ліки для всіх"? –  Уточнюю я, щоб пазл склався.
– Ні, його туди перевели... Вважай, як Джейсона з обміну. Компанія просто збанкрутувала, проте працівників не звільнили, а просто дали другий шанс. І "Ліки для всіх", виготовляють, як ти знаєш, не просто для людей, а й для людей.  Всіх-всіх, хоча багато істот не можуть хворіти, як ті ж ельфи, але це стосується тільки чистокровних. Начебто тебе, Джейсона.  Але це ще не все! Він, у "Синьому птаху", був найкращим.  Має нагороди, але якщо вірити деяким джерелам... У мене є зв'язки в тій компанії, вже як 4 дні їхній колега не виходить на роботу.  Жодних заяв він не робив, відпустку не брав.  Просто. Не. Прийшов. На. Роботу.  В один прекрасний день! – Ганна почала щось ще клацати, на комп'ютері а я поки що обмозговувала все нею сказане.