5 – Некроманський підхід? Так Так! Він самий!

*Магазин "Vovk", ТРЦ "Гулівер".

Ми приїхали сюди для того, щоб подивитися на записи, хто входив до магазину того вечора або виходив.

Дорогою, мені прийшла одна думка.  Точніше потік, але загалом, вона стосувалася однієї теми.  Ганна говорила, точніше прикинула, що вбивця хтось із колег. Або, Олександра, або Юля, або... Тольпін. То вже моя думка. І... Я не знаю, чому вона в мене сидить? Адже Тольпін не виглядала підозріло, та й засмученою смертю Лілії теж. Можливо, вона і є вбивця, але як... Як довести? 

Гаразд, потім, настав час на місце злочину.

Приїхали, зайшли, проте впускати, як і інших поліцейських у кімнату з відеозаписами, нам без пред'явлення ордера на обшук, заборонили. І тоді, я кивнула Джейсону для того, щоб він вплинув на охоронця.
– Дорогий містере... Скворцов. Ви повинні нас впустити туди. Нам потрібно. Ви хочете допомогти слідству, а не приховати його.  Правильно?  –  Видовище, побачене мною, трохи лякало. Так, мене налякав Джейсон. А саме його злегка змінена блакитна аура мого напарника, його блакитні очі, що світилися, і... І цей погляд.

Важкий.  Складний.  Небезпечний.  Якщо аура в повсякденні з ним була нейтральною, прозорою, то зараз буквально палала блакитним вогнем.  Полум'я душі Джейсона буквально здіймалося до стелі!

Він не чіпав чоловіка, тільки тиснув на нього морально. Гіпнотизував. Дивно, але гіпнотизував. І це спрацювало...
– Т-так... Звичайно ... – Чоловік відчинив двері нам і ми пройшли до апаратури.  Включили потрібне відео, дату та...

– ТОЛЬПІН? – На записі чітко видно її фігуру, коротке волосся. Вона вбивця.  Спокійно увійшла в цей час і вийшла, як ні в чому не бувало з магазину, прямуючи додому. Чому вона не видалила запису?  Могла ж... Це... Дивно.  Не дуже зрозумілі її дії, адже у її можливостях, як менеджера, камери. Тольпін з легкістю може видалити записи, попросивши охоронця, як начальниця.

Що коїться....

Але щось тут не сходитися... Все це просто.  Навіть якщо Тольпін і вбила, тобто теорія про те, що вона могла це зробити не з власної волі. Не пам'ятаймо цього.
– Слухай, Джейсон... Мені здається... Вона не вбивця. –  Почала я, відійшовши вбік.
– Що? Чому? Але на камері чітко видно її... Вона вбивця, її треба заарештувати.  - Нахмурився злегка чоловік, але я поспішила його зупинити і все пояснила.  Всі свої припущення про те, що це дивно і так далі. Що не стерла записи, хоч би. 

Цей укол із явно перевіреними дозами для астматика.  Робила точно не Тольпін, а хтось розумніший. Той, хто знав справжню Лілію, що вона не чистокровний ельф. Той, хто... Добре розуміється на ліках. Можливо лікаря або фармацевта. 

–Тобто ти думаєш, що... Це не вона?  Тобто вона, але її загупнотизували? Цікава теорія, Наталко. Потрібно допитати Тольпін. Ти геній!  – він був радий моєї кмітливості, а я рада, що мене підтримують у будь-яких ситуаціях.  Це... Багатого варте.  Підтримка від... Вже досить близьку людину мені, тільки некроманта.

– Треба. І цим ми зараз займемося. У неї зараз, звичайно, вихідний, але думаю вона буде не проти нашого візиту... – я бачила її розклад і сьогодні, не її робочий день.  Тому, взявши копію запису, ми вирушили на адресу з анкети Ольги Тольпін.

*Квартира Тольпін*
Вона була вдома, у халаті та капцях, вся така домашня і це... Ну те, що вона вдома, дуже порадувало.  Ми приїхали якнайшвидше і зайшли в гості.  Жінка пустила, однак розпочати розмову не поспішала. Квартира виявилася невеликою студією, з високими стелями, два поверхи, де на другому розташовувалася спальня, а на першому кухня та вітальня.  Ванна теж була на першому поверсі. Все виглядало стильно та модно.

Вона явно не розуміла, чому ми приїхали... Але я вирішила взяти все в свої руки.  Точніше хотіла, але сьогодні Джейсона і він почав за мене:
– Міс Тольпін, скажіть, де ви були в ніч вбивства Лілії Добрих?
– Вдома, а де ж ще?.. Напевно... Не пам'ятаю... Але швидше за все вдома.
– Хто це може підтвердити? – Продовжував випитувати напарник.  Я мовчала та спостерігала за видовищем.  Воно було шикарним.
– Ніхто. Я сама мешкаю тут не перший рік.
– Стійте-стійте! Ви... Не пам'ятаєте?  – зачепилась я за ці слова.
– Хм... Ні. Вибачте. Як у тумані. – Вона шумно видихнула. Ага. Оу. Мг. Прекрасно!  Ми маємо зачіпку.  Мій здогад виявився вірним! Так! Вона справді не вбивця. Її загіпнотизували. Переконали, що треба вбити Лілію. Як Джейсон переконав охоронця...
– А це ви не пам'ятаєте?  – Джейсон показав їй відео на своєму телефоні з камер. На них чітко видно як вона входить у "Vovk" у потрібний час.
– Це... Це не я!  Точніше, але... Але я цього не пам'ятаю! – Жінка не могла повірити в те, що є вбивцею. Ми з Джейсоном вирішили втішити її, точніше цим я займалася:
– Ольга, все буде добре. Ви не вбивця. Вам це вселили. І... Що останнє ви пам'ятаєте перед тим, як... – мимоволі запитала я, сидячи поруч з нею на дивані в вітальні.  Напарник вирішив озирнутися і згодом повернувся зі зброєю вбивства. Порожнім шприцем і, відповідно, взяв його в рукавичку. Так!
– Чудово, Джейсон. Де знайшов?  – уточнюю у нього я.
–Не повіриш, під матрацом. – хмикнув напарник, а Тольпін почала говорити:
– Я пам'ятаю... Чоловіка. Дорослий.  Можливо мого віку чи трохи старшого. – Вона говорила кудись це в порожнечу, зрідка моргаючи.
– А зовнішність?
– Чорне волосся... Очі різного кольору.  Без бо... Бороди. Її не було.  – продовжила Ольга, а ми не перебивали. – Пам'ятаю, як він щось мені казав, а поруч з ним стояв ще один чоловік. Вони про щось балакали... Приїхали до мене чогось, не пам'ятаю... Здається, крани полагодити. Щось подібне до такого...
– А що на них було вбрано?  – Запитав Напарник, сідаючи на крісло.
– На одному халат білий… Медичний… І там був ще якийсь значок, на халаті… Синій птах. Як значок Twitter. Тільки в червоному колі полум'я. А другий... Другий був одягнений у все чорне.  Якось так...
– Чудово. Супер. Дякую, Ольго! Ви дуже допомогли нам. І ви не вбивця, знайте.  Ми знайдемо його та посадимо справжнього вбивцю. Все буде добре.  - Запевнила її я і ми вийшли з квартири Ольги.