4 – А ось це вже, цікавіше!

Мій день продовжився і здавалося, був нескінченним після того, як я повернулася в відділення. Ось, зайшовши на поріг нашого відділу, на мене накинулися дівчатка.  Так-так, саме жіноча половина наших доблесних поліцейських: Малятко Ліззі (ну та, яка фея), Рита (перевертень, з нею я ще вас не знайомила) і навіть Ксюша (відсторонена магічка)! Я була в шоці...
– Гей, а хто цей Красень з яким ти сьогодні приходила? Це твій хлопець? – Ліззі як завжди, дуже прямолінійна та допитлива.
– Ні, Ліз, це... Мій напарник. – Пояснила їй досить спокійно. – Британець. Переведений детектив.
–А ви вже того?.. Встигли?  Він красень, на твоєму місці я б відразу його в ліжко! На вигляд нічого, гарний! І вовчата від нього...– Ксюша видала це, а я... Завмерла. Ні, ви не подумайте, вона нормальна, просто... Такого я навіть від неї не очікувала. Та й дивлячись на дівчаток, вони зважаючи на все, теж не чекали таких слів. Але в той момент, коли я хотіла їй відповісти їй щось звичайне, мовляв, перекласти тему в мені... У мені щось змінилося, перемкнуло і мій рот видав це:
– Він моя пара. – А через секунду, зрозумівши ЩО я щойно видала, закрила собі рот. – Вибач, Ксюш, я ... Мені час працювати. Ще побачимось. – пробубніла їй крізь руки і побігла до свого столу.

Чорт!  Чорт!  Чорт!  Що я творю... Прокинься, Наташа!  Прокинься!  Ти ж розумна, освічена дівчина!  Чому ти несла ту тарабарщину, повторюючи, буквально, слова Джейсона.

*Через годину*
Я випила літр заспокійливого чаю після того випадку з Ксенією, яка колега. Збігала ще 10 разів у туалет і мріяла про відпочинок. Робота йшла, нових зачіпок не було справи. Усі ті ж заяви від свідків, жодних відбитків та відео з камер не надходило. Доступу нам просто не дали без ордера, яке отримаємо лише післязавтра.  Завтра тільки будуть результати розтину, вони й дадуть багато нових відомостей.  Загалом, справи поки що не найкращим чином... Дуже погано, навіть сказала б... Дуже хріново. Але нічого не вдієш, тому я зараз повертаюся додому.

Там обіцяв чекати на мене Джейсон. Не знаю, чи правильно я вчинила, давши йому ключ від своєї квартири, але ... Думаю, нічого поганого з нею точно не трапиться.  Він же маг смерті, а не вогню і тому спалити там щось буде складно, хоч швидше неможливо.
– Джейсон, я повернулася!  – У квартирі було трохи галасливо, перед тим як я зайшла, ніби хтось балакав (і нескладно було здогадатися що це Льоня і Джейсон), звідки грала якась музика і запах ... Чорт, щось горить? – Що у вас тут відбувається, Джейсон?  Леоніде! – я швидко роззулася і зайшла до квартири, проте у вітальні нікого не виявила. І тільки на кухні побачила, як мій напарник стоїть біля плити, поруч на стільці сидить Льоня і вони... Сміються.  Грає легка, джазова музика. Здається, чоловік навіть пританцьовував...

А ще пляшка вина на повному столі їжі і щось ще Джейсон готував. Відкрита пляшка. Звідки, якщо не п'ю?  І їжа звідки... У мене ж у холодильнику пусто було?  Невже купив?
– І що тут у вас відбувається? – я облокотилася на дверний одвірок і посміхнулася, склавши руки на грудях.
– О, ти повернулася, Наталко! – Джейсон, побачивши мене, засяяв.  – А ми тут… Готуємо.
–Так-так, –  з задоволеною мордою відповів мені мій котик і махнув хвостом.
– Це я бачу. – Усміхаюся я їм у відповідь.
– Це, власне, й були мої справи.  Я подумав... Треба їсти. Обом. І харчуватися нормально. З цього дня, смачно тобі готуватиму! Обіцяю!
–  Оу, це мило... Дякую! –  Я посміхнулася йому, а потім зрозуміла до чого він каже це.  До того, що в мене нічого немає в холодильнику, сама нічого не готую...
Господиня з мене тільки в частині пилу та збирання, а в іншому проліт. Повний. – Тільки не варто, Джейсоне... Ти ж гість і я повинна була сама...
– А мені дякую?  Я теж помагав!  – мій кіт явно був засмучений тим, що його не похвалили.
– І тобі дякую, Леонід.
– Наталко, мені не важко! – Перебив він і посадив мене за повний їжі стіл. Ось тільки їжа була не наша... Майже не наша. Тут Тобі і сосиски смажені, сосиски варені, бекон, варені яйця.
– Так-так, йому справді неважко. – Льоня захищає когось крім мене.  Дивно як швидко вони потоваришували!
– Це англійський сніданок?  На вечерю? –  Озвучила свої думки я.
– Так... Звідки ти знаєш?  – не зрозумів цього чоловік, а посміхнулась:
– Серіали – корисна штука. Бачила в одному з них такий. Кажуть, цілий день їсти не хочеш... Правда в нашому випадку, ніч, не хотітимеш їсти.
– Ну я просто бачив, як ти неохоче їсти у кафе. Мало. І подумав, що тобі не завадить справді гарна вечеря.

Ми поїли на славу, та й провели решту вечора теж добре. Я вдячна Джейсону за доброту і цей жест, але все одно мені було дуже ніяково перед ним. Але нічого не вдієш!

Така я собі відьма, не дуже господарська... Але, мабуть, це йому навіть на радість.  Допомагати мені.  Який він милий все таки!

До речі, Мортімер вирішив залишитися.  Не їхати в готель, як йому запропонував Капітан Багаж, який дізнався, що він ночує в мене. Але за плату. Готування, прибирання, прання ... Все на ньому, поки він тут. А я... Була не проти. Сама в шоці, знаю.

*6:00. Квартира Наталії (І Джейсона)*
– Дз-з-з-з... Дз-з-з-з... –  пролунав телефонний дзвінок раннього ранку, а я... Хвилину ще продовжила лежати і тільки потім взяла трубку, не дивлячись хто там.
– Так?..
– Нат, прийшли результати експертизи Лілії Добрих. – слова були ніби грім серед ясного неба, і я підірвалась одразу, як тільки почула їх від Ані. – Приїжджайте швидше!
– Вважай, уже там. –  І закінчивши дзвінок, біжу до сплячого ще Джейсона.  – Джейсоне!  Джейсоне!  Прокинься ж ти!  Результати експертизи надійшли! – я була грубувата злегка, трясла його за плечі і як тільки він розплющив очі, одразу припинила.
–Вже встав... Доброго ранку, Наталко.
– І тобі... Пішли їсти та збиратися!  Нас Аня вже чекає у відділенні!  – У збудженому стані, здається була тільки я. Не могла дочекатися результатів, що скажете Аня.  Даю мільярд відсотків на важливість інформації!
– Добре... - він з усмішкою зітхнув і ми взялися за збори, не забувши, звичайно, погодувати Леоніда.