2 – Справа про...

Так, як ви помітили, ранок (пізний ранок), трапився трохи краще, ніж раніше. Ми побалакали про всяке, вирішили дізнатися один одного, хоча на це я, чесно, не сподівалася... Адже ми, як мені здається, з ним дуже різні. Занадто. Менталітети, характери, звички... Ні, всі люди справді різні, але ми надто вже різні...

– Та не сказав би. Це дивно. Знати... Куди ти поїдеш?.. Зникає відчуття раптовості. Це з одного боку, але з іншого, як виявилося, це непогано. Я… Знаю мову. Розумію тебе та оточуючих, проте не до кінця. Мало практики було... Вибач.
– Нічого, підкачаємо твою навичку української мови.Будеш як свій! – я посміхнулась, представивши цього красеня у вишиванці, з бандурою в руках.  Кумедна картина була б...
– Дякую! Наталіє, ти чудова! Прямо як наша Королева Єлизавета! Така добра, маленька...
– Мила, ти хотів сказати?.. – уточнюю я, трохи почервонівши. Так, Нат, зберись.  Від пари гарних комплементів не танути!
– Ні, люба! Мила! Правильно! Або... Або ні. – він замислився на мить. – Мила... Так, напевно все-таки ти маєш рацію. Але начебто і "мила", така варіація теж є.  Є ж?
– Так є.  – я посміхаюся і між моїм телефоном, десь у глибині моєї кімнати.  Звідти й долинув крик незадоволеного Льоні, що явно спав, і не хотів прокидатися:
– Наталі, телефон!
– Іду!  Я на хвилину... – перше було голосно Льоні, а друге тихіше Мортімеру.  Я встала з-за столу та пішла шукати телефон...

– Привіт! Наталко, це Ганно!  Знайдено нове тіло... – голос нашого судмедексперта я впізнала одразу, бо не стала дивитись хто дзвонить, а одразу взяла слухавку. Звичка.  Адреса попросила скинути смс, поки будемо в дорозі.
– Зрозуміла.  Вже виїжджаємо. – І відключаюсь, швидко повертаючись на кухню. – Джейсоне, знайшли тіло… – дивлюся на СМС від Ганни та читаю адресу.  – ТРЦ "Гулівер" у центрі. Четвертий поверх.  Магазин "Vovk". Поїхали.

Чоловік кивнув, не замислюючись, і ми взялися за збори. Я нагодувала Леоніда, одяглася по-людськи (джинси з блузою та легкою кофтинкою), а Джейсон свій звичайний, діловий костюм. Тільки не як учора, сірий, а чорний. Непогано виглядає на ньому, до речі... Так, треба їхати, не відволікатися, Нат!

*На місці злочину*
– Ну, що тут у нас сьогодні? –  Заходячи в магазин, почала я. Тут зібрався невеликий натовп, але мені було не до нього. Декілька поліцейських уже встигли оточити магазин стрічками. Чудово!
–  Самогубство. Ясно як день... – Почала Ганна (вона людина), а потім побачила Джейса і замовкла. Так, що це таке, цього на роботі мені ще не вистачало!
– Аня, це Джейсон, мій напарник. Він не наш, але все чудово розуміє. Давай далі...
– Доброго дня, Ганно!  Я пара Наташі! – Джейсон на всю посміхнувся і простяг руку дівчині. Та закусила губу та на мить застигла, а я вирішила пояснити, на її здивований погляд. Ну, щодо його слів.
– Не пара. Напарники, Джейсоне.  На-пар-ни-ки... Так, ми відволіклися. Що там далі?
– Ах так... Це Лілія Добрих. Ельфійка. Вік – 22 роки. Працює продавцем консультантом тут... Працювала... – вона схилилася над тілом загиблої і провела нею вздовж синій шиї. – Смерть настала між 11 та 12 ночі.  Бачиш ці синці? Вона задушила себе. Сама.  І це дивно! Але... Але думаю це вбивство, адже в нас ще, є мітка від уколу тут... – у рукавичках, Ганна прибрала волосся з плеча і справді, її спочатку вкололи чимось походу, а потім задушили. Або... Мої здогади підтвердила судмедексперт. – Або її спочатку вкололи, вона померла, задушивши себе, а потім тільки видали, що це просте самогубство. У будь-якому разі – все покаже експертиза.
– Чудово. Прекрасно. – Я шумно видихнула, розуміючи, що справа буде не з легких. – Мертва ельфійка...  Початок дня такий собі. А щодо камер? Вони є?
–Так, але ця ділянка, біля примірок, не видно на них. Дивись! – Вона ткнула пальцем у камеру і справді .... Не видно.  Фігово!
– Хто знайшов тіло?
– Менеджер. Ольга Тольпін, здається, її звуть. Вона десь там... – потім, Ганна знов ткнула  пальцем у пару дівчат, що стояли біля прилавка. Ми кивнули з Джейсом і попрямували до них. Тільки... Був один момент.

Я зупинилася. Раптом і мій напарник також:
– Наташа?  Все добре?..
–Джейсон, ти ж некромант, так?  А можеш... – ідея була дурною та безрозсудною. Я не знала як працюють некроманти, як їхня сила працює, проте могла тільки здогадуватися. І якщо це не спрацює, буде дуже хрінова...
– Ні, Наталко. Я не можу підняти її та поговорити просто так. Потрібен ритуал.  Атмосфера, місце, свічки... Та й наші "колеги", гадаю, просто так справу не віддадуть нам. – Він сумно замотав головою і я шумно видихнула. Добре, план відпав, але на замітку подумки взяла собі, що так можна!

– Хто з вас Ольга Тольпін? –  Почала я, звернувшись до дівчат. Вони спочатку не зрозуміли, а потім побачивши мій значок на джинсах, поясі, до мене підійшла дуже висока... Висока дівчина. Людина. Доросла жінка, навіть, сказала б, адже зморшки на обличчі теж були присутніми і видавали справжній вік. Коротке, світле волосся, витягнуте трохи обличчя і звичайний одяг: джинси та блузка з чоботами.
– Я. – коротко відповіла вона і зробила шаг до нас.
– Чудово, чи можна вас на пару запитань? – Тольпін кивнула і ми втрьох відійшли убік.

– Добре... Скажіть, Ольга, ви не знаєте, чи були вороги в Лілії?  Може якісь терки з колегами-продавщицями?
– Що таке "терки", Наталко?  - тихенько уточнив у мене Джейсон, не утримавшись від цікавого питання. Знайшов час питати!
– Давай потім? – Відповіла йому і він, кивнув, дав мені прокласти. – Не помічали?
– Та ні... Лілія була дуже милою дівчиною.  Нікого не ображала і її ніхто не ображав.  Прізвище її виправдовує, Добрих. Вона такою і була. Доброю, милою, тихої...– вона знизала плечима.
– А скільки ви приходите зазвичай сюди? – Вирішив поставити запитання мій напарник.
– Зранку? До 8... Робочий день о 9-й, але я завжди за годину приходжу, щоб переконатися в цілісності товару, порахувати вчорашню виручку і перевірити касу. А що?..
–Та так, нічого... Дякую. А сім'я Добрих... Добрих, так, живе тут, так?  Можете, будь ласка, адресу дати?  – Джейсон почав питати і я була не проти. Працювати потрібно не тільки мені. Тольпін дала адресу, проте мого "напарника" все ж таки зацікавили ті продавщиці. Вони не виглядали якимись засмученими.  Особливо. Так, трохи засмучені. Одна лише засмучена з них...
– Ходімо поговоримо з ними.  Я думаю, їм є що сказати нам. – Запропонував Джейсон і я була згодна, що дивно.
– Так давай...