Розділ 2

     Напередодні нового року навіть повітря стає особливим, пропитується магією та запахом кориці. Ох, завірюха розгулялася.  Чутно як вітер то підіймається, то стихає. В містечку Уругвей набирав обертів передноворічний карнавал. Гарячий шоколад, імбирне печиво, музика. І дорослі, і малеча досі полюбляють закружитися в веселому танці, уявляючи як поруч  радіє сам Санта Клаус. Чи вірять вони у новорічне диво? Авжеж, чудеса приходять до тих, хто їх чекає. Сьогоднішнє свято вдало прикрасило місячне сяйво, тож місцеві жителі взяли собі одну мету – змусити вас повірити в казку. Ніхто і не підозрював від яких проблем їх відволікали гучною музикою та танцями. Найбільшою турботою для перехожого на міській площі були роздуми: здійсняться усі бажання, як говорить легенда, чи ні.

     Хлопці продовжили свої пошуки, розмірковуючи як знайти необхідну стежку та освітити дорогу.

-  Думаю, ми стикнулися з магією. Щось блокує проходження світла всередину лісу, - припустив Олег.

-  Так, цілком можливо, - погодився Микола. – Та є й інший варіант, що, якщо всередині є світло, але ми не можемо його побачити?

-  Тобто? Як це? – здивовано запитав Дмитро.

- Ми звикли вважати ліс чимось страшним та небезпечним, темним. Ніхто з нас до цього не міг припустити, що всередині може бути світліше та приємніше, аніж в нашому містечку, - пояснив свою думку Микола. – Я пропоную знайти хоча б якусь стежку та спробувати рухатися нею.

    Попри ліс, у засніженому полі юнаки намагалися пробратися всередину темного дрімучого лісу. Довго ступали з місця на місце, та не могли нічого розгледіти. Такого вони ще не бачили, дивна місцина немов покрилася темною хмарою та не підпускала до себе.

- Так справи не буде, нам потрібно хоча б трішки світла, я вже тричі увійшов прямісінько в дерево.

- Дмитре, ти маєш рацію, - сказав Олег. – І як ми вирушили на пошуки зовсім не підготовлені? Без ліхтарів, свічок, приладдя…

- Зачекайте, я взяв з собою магічний шар, - радісно вигукнув Микола. – Хотів подарувати подрузі, та не встиг. Чим більше добрих слів йому говорити, тим яскравіше він світитиме. Зараз дістану.

- І ти так довго мовчав, - злегка роздратовано промовив Дмитро.

    Микола дістав білий магічний шар, що злегка випромінював світло та почав заговорювати добрими словами, від чого темрява навколо розчинялася у сяйві дивовижного предмету. Хлопці змогли віднайти потрібну стежку та продовжили свій шлях. Усе навколо було темним, виднілася лише дорога та декілька метрів попереду.

  Раптом відбулося дещо дивне. Навколо ставало все світліше. Юнаки не могли зрозуміти, що відбувається. Декілька хвилин тому вони ледь бачили дорогу, по якій йшли, а тепер чудово промальовуються краєвиди. Ген-ген вдалі дзвенів дитячий сміх, хтось наспівував пісень.

- Здається, там є діти. Ви теж це чуєте? – перепитав Олег.

- Так, ходімо до них, можливо, заблукали, - запропонував Дмитро.

- Не чутно щоб їм було страшно.

  Назустріч трьом молодикам прямували дівчатка: Світланка, Катря та Оленка. Їх пошуки дива пройшли більш вдало та легко.

- Що ви тут робите?! – здивовано вигукнув Микола.

- Ми вирушили шукати портали, хотіли подивитися про що говорять всі легенди, - спокійно відповіла Катря. – А ви чому тут?

- Ми виконуємо важливе завдання від старійшин міста. Це серйозна справа, а не дитячі пригоди, а ось ви мали б зараз гуляти в містечку та пити какао, - суворо промовив Дмитро, брат Оленки.

- Навіщо вам цей шар? – поцікавилася Катря.

- Місячне сяйво не змогло пробратися в глибини дрімучого лісу, довелося освітлювати собі дорогу таким чином, - відповів Микола.

- Які дурниці, - сміючись відповіла Оленка.  – Ми гуляємо тут без жодного приладдя вже довгий час. Не пам’ятаю коли було так ясно, як сьогодні.

   Здивування та нерозуміння виднілося в очах юнаків. Хіба таке можливо? Якщо так, то чим це визначається. Зрештою, яким би великим не був шок, необхідно було йти шукати портал. Виходить, Микола був правий. Проблема лише в тому, що вони не припускали можливості такого чуда. Виявилося, маленьким дівчаткам легше змінити своє ставлення до речей та відпустити почуте у минулому.

- Ми не можемо лишити вас самих, тому вирушайте з нами, - сказав Дмитро дівчатам.

- А що ви шукаєте? – поцікавилася Оленка. – В порталі немає нічого цікавого, ми думали, що це можливість побачити інші світи, загадати бажання, а там лише сяйво та якесь каміння.

- Що?! Каміння? Воно там ще є? – швидко перепитав Олег.

- Ні, його там вже немає, - сміючись відповіла Оленка.

- Невже ми не встигли і каміння вкрали, - занепокоєно промовив Дмитро та промовив до сестри: - Швидко розповідай усе, що ви бачили.

- Каміння немає в порталі, тому що ми  забрали його з собою. Хотіли зробити собі прикраси.

- Хух, це чудово, я і злий на вас, тому що тут одні, і радий, адже каміння в безпеці. На жаль, прикрас не буде, нам необхідно роздрібнити його.

- Навіщо? Ми хотіли принести його в містечко, показати усім. Чому одразу знищувати? Я не віддам вам каміння.