Розділ 2. Магія Карпатської Ночі.

  Ранок розпочався з несподіванки: біля котеджу стояла група місцевих хлопців і дівчат у святкових вишиванках. Вони принесли кутю, вареники та... цілу скриню петард.

- Сьогодні Старий Новий рік, - пояснив Максим, - а тут у Карпатах це справжнє шоу. Хто не святкує - той не турист!

 Після ранкової куті Лідія запропонувала зіграти у гру "Карпатська магія": тобто хто зможе зробити найсмішніший костюм із снігу. Лідія зліпила снігову Фею, а Максим... ну, він явно був у творчому запалі, і його сніговий Дракон вийшов більше схожим на суміш пуделя та огірка. Місцеві сміялися так, що ехо чулося до самого лісу.

 Але найцікавіше сталося ввечері, коли вони разом із Максимом пішли на вулицю, де відбувалася святкова ярмарка. Там продавали медовуху, глінтвейн, пряники у формі ялинок і навіть "чарівні браслети", які, як стверджував старий місцевий житель "приносять удачу у коханні". Лідія, сміючись, накинула один браслет на руку Максимові, а він відповів:

- Тоді це означає, що всі наступні пригоди ми будемо проходити разом!

 Кульмінацією вечора стали феєрверки, катання на санчатах у темряві та невеличкий курйоз: хтось запустив маленький феєрверк у бік снігового Максимового Дракона. Почулося гучне: "бах!" і навколо покрилося все довкола сяючими іскорками, а Максим реготав і вигукував:

- Я перетворився на магічного Пуделя - Дракона!

 Лідія не змогла стримати свого сміху і згодом подумала: Як же весело зустрічати свято серед гір, снігу та магічних пригод, коли поруч є хтось, із ким навіть Дракон може стати твоїм другом.

І хоча Старий Новий рік закінчився, вони обоє знали: ця поїздка залишить у їхніх серцях не просто святкові спогади, а й цілу серію смішних історій, які вони будуть згадувати ще багато років. 

Був останній вечір їхнього відпочинку. Сніг тихо падав, огортаючи гори м'яким білим покривалом. Лідія й Максим вирішили піти на невеличку вершину неподалік, щоб побачити зоряне небо і попрощатися з Карпатами по - особливому. 

- Говорять, якщо загадати бажання на найвищій точці Карпат у ніч Старого Нового року, воно обов'язково здійсняться, -  жартівливо промовив Максим. 

- Ну тоді я загадаю, щоб наступний рік був таким же веселим, як цей, - відповіла Лідія, намагаючись не впасти на крижану стежку. 

Вони піднімалися, тримаючись за руки, а вітер піднімав сніг так, що створювалося враження, ніби сама гора танцює під музику зимового вітру. Нарешті вони дісталися вершини, Максим дістав невеликий ліхтарик, який світив теплим золотим світлом. 

- Секундочку, - промовив він і підняв свої руки. Раптом ліхтарик здійнявся у повітря, підсвічуючи сніг, і на небі з'явилися неймовірні іскри, які нагадували маленькі феєрверки.

- Це... це магія? - захоплено промовила Лідія.

- Ні, це ми трохи підправили стару карпатську легенду, - засміявся Максим, але в його голосі звучала щира ніжність. 

Лідія посміхнулася й тихо сказала: 

- Максиме... здається, цього року я отримала найкращий подарунок - тебе. 

Максим нахилився, і вони поцілувалися під сяйвом ліхтарика, снігу та зірок. У ту мить здавалось, що навіть гори схилилися, щоб подивитися на це маленьке диво. 

Сніг закружляв довкола, і на мить вони відчули, що час зупинився, адже навколо лише вони, гори та магія цієї ночі. І Лідія зрозуміла: Карпати не просто подарували їй пригоди, сміх та новорічну казку... вони подарували початок чогось справжнього.

Сніг того вечора падав якось по - особливому: великими, повільними пластівцями, ніби місто вирішило сповільнитися разом із думками людей. Лідія стояла біля вікна, загорнувшись у теплий плед, і дивилася, як ліхтарі малюють на асфальті золоті кола. У її голові було тихо, але її серце чомусь билося швидше.

Максим написав першим. Коротке повідомлення - без пафосу, без зайвих слів. Просто: 

"Ти ще не спиш?"

Вона усміхнулася. У цьому питанні було більше, ніж здавалося. Було хвилювання, очікування та щось дуже справжнє. Вони довго говорили - про різні дрібниці, про їхні дитячі спогади, про мрії, про те, як колись вірили в дива і як тепер знову починали в них вірити.

Тієї ночі Лідія зрозуміла: іноді сніг справді говорить правду. Потрібно лише вміти слухати.

Кава зі смаком зізнання 

Кав'ярня була затишною, з дерев'яними столиками та запахом кориці. За вікном - метушня, всередині - спокій. Вони сиділи навпроти одне одного, і між чашками з гарячою кавою зависло невидиме напруження.

Максим дивився на неї довше, ніж зазвичай. Не ховаючи свого погляду. Ніби наважувався на щось важливе.

-Знаєш, - сказав він нарешті, - цей Новий рік дивний. Я нічого не планував... але все стало на свої місця.

Лідія не одразу йому відповіла. Лише спочатку зробила ковток кави - гіркої та водночас солодкої, як її власні думки.

-Мабуть, - тихо сказала вона, - деякі зустрічі не планують. Вони просто трапляються. 

Їхні пальці випадково торкнулися. І цього разу ніхто не відсмикнув свою руку.