Розділ 1. Новорічна Завірюха.

  Лідія ніколи не була прихильницею зимових курортів.

- Лижі? - "Не моє". Сноуборд? - "Виглядає небезпечно". Але коли її подруги вперто запрошували провести Новий рік у Карпатах, вона зрештою здалася: "Ну, принаймні гірський чай з медом буде смачний...".

  Лідія приїхала на невеличкий курорт у самому серці гір. Сніг падав пухнастими пластівцями, перетворюючи все довкола на справжню зимову казку. І саме тоді, коли Лідія вперше спробувала "екстремальне катання" на тюбінгу і з гучним "о-о-о!" понеслася згори вниз, на її шляху раптово з'явився... хлопець у яскравій червоній шапці з помпоном. 

- Ой! Пробачте, я... я не встигла загальмувати! промовила вона, коли вони разом скотилися в кучугури.

- Нічого, нічого! Знаєте, я теж не планував сьогодні виглядати як снігова людина, - усміхнувся він, обтрушуючи сніг з куртки.

  Ім'я його було Максим. Він місцевий, майстер на всі руки: готував гарячий шоколад, розпалював камін, а ще жартував так, що його сміх лунав по всьому готелю.

  Наступні дні пролетіли, як на лижах з гори. Вони разом каталися на санчатах, ліпили сніговика, який на ранок перетворився на "сніговий шедевр із сюрпризом" - бо Максим, сміючись, додав йому носа у вигляді морквини, яку відразу ж з'їв місцевий пес.

  А на самий Новий рік вони влаштували справжнє свято: тости біля каміна, пісні під гітару і... хтось випадково кинув у повітря салат з олів'є. Так, салат полетів прямо в обличчя Лідії, але замість образи - вона реготала, як ніколи раніше. 

 Коли о дванадцятій годині ночі засяяли феєрверки, Лідія стояла поруч із Максимом на балконі готелю, загорнувшись у теплий плед, і подумала: "Як добре, що я погодилася на цю поїздку... бо цей Новий рік точно мені запам'ятається назавжди". 

 І, можливо, найголовніше - Лідія вперше зрозуміла, що справжня магія свят не в снігу, шампанському чи феєрверках. А в тому, з ким ти їх зустрічаєш.

 На ранок після Новорічної ночі Лідія прокинулася від... гучного "муууу!" з вулиці. Виявилося, що місцевий фермер привів своїх корів "на прогулянку", а одна з них, мабуть, вирішила познайомитися з ними ближче. Максим як справжній місцевий, одразу підбіг, відсунув шторку зазирнув у вікно і вигукнув: 

- Не хвилюйся, Лідіє, це Карпати - тут навіть корови святкують Новий рік!

  Після цієї ранкової пригоди вони вирішили піднятися на гірську стежку, щоб зробити красиві фото серед засніжених сосен. Звісно, без пригод не обійшлося: Лідія знову втрапила у снігову пастку, а Максим, намагаючись її витягти, сам впав на сніг і закричав: 

- Я здаюсь! Тут працює тільки одна команда, де я - герой!

  Після спільного сміху вони знайшли затишне місцеве кафе, де готували місцеві страви: банош із бринзою, грибну юшку та гарячий глінтвейн. Лідія, беручи ложку баноша, обережно спробувала і відразу сказала:

- Максиме, якщо я виживу після цього,то залишуся тут назавжди!

- А я переживу все, якщо буду з тобою, - відповів він і підморгнув.

  Вечорами вони грали у "снігові битви" - спочатку серйозні, а потім смішні, бо обидва постійно падали і сміялися так, що перехожі туристи зупинялися, щоб подивитися на цей "комедійний спектакль на снігу".

А в останній день відпочинку Максим запропонував зробити останню пригоду: катання на собачих упряжках. Лідія, сидячи на санях, кричала від радості, а собаки бігли так швидко, що навіть Максим не встигав стримувати сміх. Вони промчали через увесь ліс і зупинилися лише на вершині гори, звідки відкривався неймовірний краєвид на засніжені Карпати.

- Дивись, Лідіє, це твоя перша Новорічна пригода тут,  - сказав Максим.

- Ні, це наша пригода! - виправила його Лідія, обіймаючи його міцно.

  І вони зрозуміли, що навіть після свят, снігу та смішних пригод найцінніше - це люди, з якими ти готовий розділити сміх, теплий плед і гарячий шоколад посеред засніжених гір.