2. Дія перша

Дівчина вже передала своє запрошення до ведучого. Він відразу, коли побачив чий лист та кому він належить, підбіг до Мері та заговорив.

- Приємно вас сьогодні бачити. Я дуже радий що ви прийшли та хочете відкритися світу.

На дворі пішов сніг та війнув вітер. Це принесло шкоду її зачісці. Ведучий швидко встав своєю спиною на захист дівчини та її волоссю, яке скоро нагадуватиме кубло із снігом .

- Давайте пройдемо у краще місце де б ви могли зігрітися, прошу за мною пані.

 Мері не було холодно, але вона й сама помітила що її волосся під поривами вітру ставало не тою зачіскою яка в неї була.

Ведучий привів її у дерев’яну альтанку. Вона була прикрашена червоними квітами та різдвяними ліхтарями. Увійшовши в альтанку вона відчула, як тепло в ній. Це був наче затишний будиночок прикрашеним новорічними гірляндами, зверху біля ліхтарів які освітлювали приміщення була омела.

- Добре я лишу вас зараз на самоті, але ви не забувайте коли програє арфа вам потрібно бути біля сцени із іншими учасниками. Все ж ви готові продемонструвати свої вміння на публіку.

- Дякую що привели мене сюди.

- Немає за що мені дякувати, все ж ви королева.

Не давши ні єдиної відповіді на запитання він пішов. «Королева ? » Дівчина подивилася у вікно та побачила своє відображення. Зелена сукня із золотими прикрасами та вишивкою їй личили. Білий жакет із вовни не давав їй замерзнути у зимову ніч. Але тепер ставало жарко тому дівчина зняла його та поклала на підвіконня. Її зелена маска із золотими прикрасами мали чарівний вигляд. Русяве волосся було повністю закудлане вітром декілька пасмів волосся були обережно за вухом. Мері відразу згадала як їх поправляв хлопець. Вона витягла шпильки з волосся та хотіла щось з ними зробити. «Я не готувалася до того що вітер буде такий і не прикріпила їх лаком для волосся, ось тепер і маєшся з ними мороку.»  Зі спини почувся жіночий голос якоїсь незнайомки.

- Давайте я вам допоможу ?

Вона поглянула на жінку тридцяти років із торбинкою косметики та всіляких розчісок.

- Так, я буду дуже вдячна за допомогу.

Мері відпустила волосся та стояла рівно поки незнайомка їй допомагала із зачіскою .

- Ви мабуть прийшли сюди із запрошенням ?

Це було дуже дивно і незнайомка посміхнулася та промовила, зрозумівши що дівчина насторожилася.

- Мій син також отримав запрошення на неї. І де його носить, як тільки він мене привів сюди так зник у невідомому напрямку !

Це трохи розслабило атмосферу між ними.

- О, до речі мене звати Лідія Михайлівна, а тебе ?

- Мене Мері.

- Тоді приємно познайомитися Мері.

- Навзаєм.  

 Через хвилину її волосся було охайно зібрані та прикрашене.

- Лідія Михайлівна ви ж справжня чарівниця !

Дівчина дивилася у вікно із своїм відображенням .

- Я знаю, знаю. В мене дуже гарні зачіски виходять не налюбуєшся.

Жінка взяла її за плечі та сказала

- Ну добре тоді, я пішла шукати свого синочка та чоловіка заодно бо десь я його вже давно не бачила.

- Добре, дякую вам за зачіску. Вона дуже гарна.   

Жінка посміхнулася та пішла. А Мері залишилася, вона підійшла ближче де було видно сцену на якій сяк-так танцювали, але були й ті хто кружляли у вальсі. Дівчина забула про все та дивилася за всім що відбувалося на вулиці. Вона навіть не почула що хтось підійшов до неї.

- Королева має прекрасний вигляд.

Дівчина відразу побачила відображення хлопця у темній масці. Його чорне волосся було акуратно зачесане, він сам мав вигляд аристократа та навіть манери були зараз схожими у цьому костюмі. Мері повернулася та промовила у її голосі майже не було емоцій.

- Що ви від мене хочете, ми зустрічаємся вже вдруге за цей день, пане.

Він підійшов ближче до неї та промовив.

- Ви знаєте що коли під омелою стоїть дівчина її можна поцілувати будь-кому ?

- Що ви хочете цим сказати ?

- Подивіться на верх.

Дівчина підняла свою голову на стелю яку розглядала раніше .

- І ?

Хлопець швидко поцілував її зап’ястя. Вона подивилася на нього трохи ошелешеним поглядом. Всі її награні емоції зникли. Потім він відпустив її руку і дівчина швидко її заховала за спину.

- Що ви тільки що зробили.

- Що й ви того разу, коли ми танцювали разом у танці на Різдво того року.

- Це ж була випадковість ! Я..я за це вже вибачилася, чому ви згадали це сьогодні ?

Дівчина не знала куди подіти їй свої очі із стиду, який вона відчувала коли згадала той випадок її сп’яніння.

- Я, я вже за нього вибачилася та й більше такого не повториться.

 Гра арфи була як спасінням, вона швидко взяла свій жакет та втекла до сцени. Де збиралися учасники.