Розділ 2

«Як правильно загадувати бажання на Новий рік?» Саме це питання я вже котру годину досліджувала в інтернеті. Звісно ж, першим пунктом мені випав отой дурнуватий звичай — про спалення записки і пиття шампанського з попелом.

Але не буду ж я таке робити при батьках. І шампанське мені офіційно ще не дозволяють пити. Дурня якась.

Чого я взагалі почала таке гуглити? Ну бо в моєму випадку допоможе лише диво. Або схуднути. Але у дива більша ймовірність.

Я два дні ходила пішки сходами і майже нічого не їла, стала дратівлива та зла, а м’язи нили гірше, ніж після фізри. Коли мама дізналась, що я морю себе голодом, був величезний скандал, і відтоді снідати та вечеряти мені доводилось під її суворим наглядом.

А ще й скоро Новий рік — буде купа смачненького на столі. Я ж не зможу просто дивитися і нічого не їсти…

Але, може, якщо я правильно загадаю бажання в новорічну ніч, то воно таки здійсниться? Багато хто в це вірить.

Я ще довго гортала різні сайти з порадами і настановами про те, як треба чітко формулювати свої мрії, візуалізувати їх та мати чисті наміри. Але все було не те.

Все якесь неконкретне. А мені потрібна була  гарантія. Щось матеріальне, щось типу…

«Талісман, заговорений на здійснення бажань» — саме таке оголошення раптом потрапило мені на очі, і я моментально перейшла на сторінку.

Це був сайт на кшталт магічної крамнички, але, звісно, без жаб’ячих лапок і крисячих очей. Просто якісь амулети, свічки та інші маленькі дрібнички. Невже в це справді хтось вірить?

Я погортала асортимент. Тут була, наприклад, свічка, заговорена на здоров’я, якась підвіска з рунами для притягування грошей. Навіть камінець, що мав допомогти у сердечних справах. Може, мені його взяти? Але цей камінь здався мені аж надто вузькоспеціалізованим, до того ж коштував чомусь шалених грошей. Тож я зрештою повернулась до амулета, який першим мені показала реклама.

Це був металевий кружечок розміром зі звичайну монетку у десять гривень — хіба що вкритий якимись незрозумілими символами.

Опис був доволі нудним: там, по суті, розповідалося, що значить кожен символ і як усе це пов’язано з силами природи, фазами місяця і щось таке. Та останній абзац усе-таки мене зачепив:

«У новорічну ніч, коли світ завмирає між “було” і “буде”, бажання мають особливу силу. Саме в цю мить талісман бажань працює найпотужніше — він ніби вбирає енергію нового початку й спрямовує її на здійснення найпотаємнішого. Тримай його в руках, коли б’ють куранти. Прошепочи своє бажання. І дозволь Новому року почати виконувати його вже з першої секунди».

Було написано трохи пафосно, і, скоріше за все, вони додали цей текст нещодавно, щоб підвищити продажі перед святами і заманити побільше довірливих покупців. І, здається, це непогано працювало, бо я таки натиснула кнопку «купити».

Це був вечір 29 грудня, часу залишалося обмаль. Я тільки сподівалася, що замовлення відправлять завтра зранку, інакше воно не встигне доїхати вчасно, і цього року моє бажання так і не здійсниться.

Розхвилювавшись, я пів ночі не могла заснути і почала думати, як краще те бажання сформулювати. «Хочу, щоб у мене з’явився хлопець»? Ні, це надто розпливчасто. Може, він з’явиться, але буде дурником або взагалі якимось аб’юзером. Треба не так. «Хочу, щоб у мене якомога скоріше закохався якийсь хороший хлопець»? Ну наче й усе правильно, але все одно мені не подобалось формулювання. «Хочу, щоб у моєму житті з’явився хлопець, якому я буду подобатись такою, як я є». Це було вже щось ближче до істини. Може, так і залишити? З цими думками я нарешті заснула.

Щойно відкривши очі, я першим ділом схопила телефон і почала гортати оповіщення. Замовлення прийняте! Ура! Але коли ж його відправлять? Цілий день не могла знайти собі місця — все валилося із рук. Взялася за прибирання і якимось дивом зачепила іграшку на ялинці. Вона розбилася, а я ще й палець порізала! Ну точно незграба! Та жоден хлопець у мій бік і не подивиться!

Аби не накоїти ще якоїсь шкоди вдома, вирішила трохи прогулятися. Надворі сніжило, та сильного морозу не було. Сніг добре ліпився, і діти вже встигли набудувати з нього цілі витвори мистецтва — хтось навіть цілий замок звів. Я мимоволі замилувалась цим шедевром і навіть не помітила, як хтось підійшов.

— Подобається? — запитав Юра, обтрушуючи рукавички.

— Це ти зробив? — запитала трохи заздрісно.

— Так. Хочеш, ще один побудуємо разом? Чи просто звичайного сніговика.

Юра наче трохи знітився. Напевно, минулого разу я таки була надто різка з ним.

Я нахилилася і зачерпнула жменю снігу, та щойно почала ліпити, як порізаний палець неприємно занив.

— Схоже, нічого не вийде. Я трохи руку поранила.

— Це дуже прикро, — Юра подивився на мене уважно і з щирим співчуттям. — Тоді не треба, звісно. Але я можу збудувати для тебе, тобто… за тебе. Скажи, що би ти хотіла, і я зроблю.

Пропозиція була наче дивна, але мені чомусь стало трохи тепліше на душі. Раніше мені ніхто не пропонував щось зробити для мене.

— Ну, у тебе вже є замок, тож там має хтось жити. Мабуть, потрібні принц і принцеса. Зробиш?

Я бачила, як моє прохання порадувало хлопця. Він з готовністю закивав і одразу ж узявся до діла. Вже за кілька хвилин біля воріт у замок стояли дві фігурки. Не просто сніговики із трьох кульок, а дуже реалістичні: виразно жіноча і чоловіча постаті. Юра ліпив як справжній скульптор.