Зимові канікули

    Добігали останні дні до Нового року. Якось час так промайнув, що дівчата й не помітили, зате всі заплановані справи вже було зроблено, а на роботі Настуня успішно й вчасно здала свій проєкт. Керівник відпустив працівників на зимові канікули. Все одно у цю пору нових проєктів немає, а багато хто любить їздити кататися на лижах і кожного року відбувалося одне й те ж саме: починали жалісно просити відпустити хоча б на тиждень. Тому було прийнято рішення про зимові канікули тривалістю два тижні. А тоді з новими силами легше працювати. Оце було четверте правило Настуні: «Добрий відпочинок відновлює ресурс і душевну рівновагу». Хоча в наш час багато хто цим нехтує, а потім починаються різні негаразди зі здоров’ям. Тому Настуня при найменшій нагоді  дозволяла собі повноцінний відпочинок. Для неї побродити по парках Львова було найвищою насолодою. Коли вона ішла на прогулянку, у неї із собою завжди були горішки для білочок та різне насіння для птаства. Це така насолода їх годувати! Синички їй схожі на японців – такі ж чемні й виважені. Вони чекають, доки можна підлетіти, взяти насінину і полетіти на найближчу гілочку, щоб її дзьобати. Жодного разу Настуня не помічала, щоб вони між собою чубилися. Якщо прилітає горобець чи сойка, то вони вже нікого не підпустять до годівнички. Будуть їсти, доки не наїдяться. У природі все, як і в людей…

   Останнім часом  прогулянки надихали Настуню так, що вона по дорозі додому писала вірші.

Я для себе створюю дива,

Компоную те, що протилежне.

І реальність нова ожива,

Бо приходить те, що є безмежне.

Кожен день вдихаю я любов

І вона, мов аромат, розлита.

А природа виглядає знов,

Як чарівна пінна Афродіта.

Ось синиця скаче по гілках,

Білочка пробігла, наче вогник.

І сорока, дуже гомінка,

Ходить по землі, немов чиновник.

А зима чарує кожен день, -

Надихає тепле щось пошити.

Я сховаю руки до кишень

І піду додому щось творити...

   Оленка, накупувавши подарунків мамі та донечці, поїхала додому на вихідні, а Настуні так захотілося сирного пляцка, що вона вирішила за ним пройтися на Зелену, адже там знаходився її улюблений магазинчик, де продавали надзвичайно добру випічку. Після приїзду Оленки вона жодного разу не брала солодкого до рота, а тут пляцки… Настуня вирішила не боротися із собою й купити різних смаколиків до кави та відсвяткувати життя. Так-так, саме життя. А ви давно святкували своє життя, відчували глибоку вдячність від того, що перебуваєте на цій землі, можете ходити, бачити, чути та просто жити, без будь-яких очікувань, вільно, як пташка? Можливо, це на Настуню близькість Нового року так впливала. Вона перебувала у стані абсолютної безмежної радості та вдячності.