Неочікувана зустріч

        До Нового року залишалося не так багато часу, лише півтора місяця, справ у Настуні було як у Наполеона, а вона їх все відклала з дня на день. Стільки всього треба зробити! На роботі – аврал, вдома – безлад, який вона ніяк не розбере, а ще треба передивитись татові речі.  Робити вже давно нічого не хотілося, жила як сновида.  А тут, як сніг на голову, звалилася двоюрідна сестра Оленка з Дрогобича і попросила пожити деякий час, бо вона знайшла добре оплачувану роботу і приїхала працювати. Настуня нещодавно змінила номер телефону, тож подзвонити їй не могли. А скільки цей деякий час триватиме – невідомо. Настуня була шокована несподіваним приїздом, але відмовити не змогла. «Одягла» на обличчя посмішку, вдала, що надзвичайно рада бачити гостю і запросила увійти. Інакше вона не могла вчинити, ніяк не могла. Колись їй тітка дуже допомогла і тоді Настуня пообіцяла, що при потребі вона зробить все можливе для тітки Серафими та для кузини. Було очевидно, що трапилася нагода стримати обіцянку. Настуня свої обіцянки звикла виконувати. Це було її правило номер один. У неї були й інші правила, та про них  - згодом. Це її правило звучало так: «Завжди думай, кому й що обіцяєш, записуй це у блокнот і обов’язково виконуй обіцяне!» Цього її навчив тато і для неї це був непорушний фундамент її існування. Коли Настуня виконувала обіцянку й викреслювала її з блокнота, то на душі ставало так легко, наче крила виростали. Вона тоді собою неймовірно пишалася й згадувала, як тато її гладив по голові та казав, що вона далеко піде, бо вона слів на вітер не кидає. Скільки ж всього вона дізналася й навчилася завдяки тату! Вона відчувала таку вдячність, теплоту й любов до нього! Коли їй було важко, вона згадувала тата – та одразу ставало легше. Такі чоловіки, яким він був, трапляються не дуже часто, але вони є, вона це точно знала.

     Для Оленки Настуня виділила кімнату з виглядом на Високий замок. Це було її правило номер два: «Для гостей – все найкраще. Гість в дім – Бог в дім». Хоча Оленка була на три роки молодша за Настуню, у неї вже підростала донечка, яку вона після розлучення змушена була лишити з матір’ю й податися до Львова, щоб заробити гроші.

    Спочатку Настуня відчувала деякі незручності від присутності Оленки, бо останні півроку жила одна після смерті тата, але дуже швидко дівчата зблизилися й стали найкращими подругами. Оленка зранку встигала приготувати їжу й переробити багато справ до роботи. Звичка сестри вставати о п’ятій ранку Настуні спочатку не припала до вподоби, але через тиждень вони вже вставали разом о цій порі та це було дуже навіть приємно. Нарешті Настуня знову почала займатися фізичними вправами. Оленка дуже позитивно на неї впливала. Настуня перестала харчуватися канапками з кавою і її вага поступово почала знижуватися. Відображення у дзеркалі кожен день викликало все більше й більше радості. Настуня ставала дедалі більше схожою на себе, на оту веселу, життєрадісну дівчинку, яку вона так любила. Нарешті вона собі дозволила відпустити біль від втрати тата. Його все одно не повернеш, а життя людині дається для того, щоб вона щось хороше зробила у цьому світі для себе й для людей, щоб після її відходу спогади про неї дійсно лишилися світлими.

     У Настуні тепер кожен ранок був добрим, бо вона для себе прийняла таке рішення: віднині кожен ранок, і день, і вечір, і ніч, і кожна пора року у неї виключно добрі. І абсолютно все, що в житті б не трапилося – все на благо!

    Життя поволі почало змінюватися. Із буднів зникла сірість, бо Настуня почала одягати яскраві речі, щоб додати кольору у життя, а ще – перефарбувала волосся у яскраво-рудий і купила червону помаду. Байдуже, що вона тепер мала вигляд пожежної машини, зате почувала себе абсолютно щасливою. А для повноти життя дістала свою улюблену швейну машину й довгими вечорами дівчата створювали собі нові гардероби, а з обрізків тканин ще й для Оленчиної Марійки платтячка та кофтинки виходили. Речі були нетривіальними та викликали захоплення у прекрасної половини людства, а чоловіки з інтересом дивилися на дівчат, коли вони разом виходили у місто на шпацір. Вони дуже вирізнялися з-поміж інших жінок. У них було вроджене відчуття стилю й вони цим вміло користувалися.