Епілог. Минув рік

Я спостерігав за Софією вже хвилин десять. Вона рухалася кухнею, ніби в неї всередині був таймер: то перевірить салфетки, то поправить скатертину, то раптом зупиниться посеред кімнати й озирнеться, ніби щось забула. А потім знову - до столу, до полиць, до духовки.

Рік тому я б, напевно, пожартував або сказав щось різке. Зараз — просто дивився. І ловив себе на дивній думці: мені важливо, щоб вона не хвилювалася. Не тому, що так правильно. А тому, що її тривога передається мені.

- Соф, - тихо сказав я, - у нас Новий рік, а не офіційний прийом.

Вона зупинилася, подивилася на мене, а потім зітхнула.
- Я знаю. Просто… хочу, щоб цей вечір був нормальним. Хорошим.

Я підійшов ближче, забрав у неї з рук тарілку.
- Він уже хороший. Навіть якщо ми щось забудемо.

Вона всміхнулася, але я бачив - напруга не зникла повністю. Я почав допомагати: повільно, без поспіху, навмисно роблячи все спокійно. Усередині ж у мене було інше відчуття - страх. Тихий, майже непомітний. Страх, що я занадто звик до цього дому, до її присутності, до її сміху. Що колись усе це може зникнути.

Ми сіли за стіл, коли телевізор уже показував підготовку до звернення президента. На годиннику було без десяти дванадцять. Я помітив, як Софія мимоволі дивиться на час, і поклав руку поверх її долоні.

- Гей, - сказав я. - Дихай.

Вона кивнула.
- Просто дивно. Ще рік тому… - вона замовкла. - Пам’ятаєш аеропорт?
- Пам’ятаю все, - відповів я. - Скасований рейс. Чай у паперових стаканчиках. І відчуття, що час зламався.

Вона усміхнулася.
- А зараз?
- А зараз він нарешті йде правильно, - сказав я. - Ще рік тому ми сиділи в аеропорту, - продовжив я. - І думали, що гірше вже не буде.

Вона тихо засміялася.
- Я тоді була впевнена, що це найгірший Новий рік у моєму житті.

- А я, - зізнався я, - вперше за довгий час не поспішав кудись утекти.

Ми замовкли. Телевізор говорив, але я майже не чув слів. Я дивився на Софію й думав, як дивно працює час. Рік - це ніби багато. Але насправді він пролітає, залишаючи тільки кілька моментів, які справді мають значення.

Куранти почали бити.

Я стиснув її руку сильніше. Вона подивилася на мене - в очах було світло, спокій і щось дуже знайоме.

- З Новим роком, - сказали ми разом.

Після цього ми вийшли до вікна. На вулиці вибухали феєрверки, місто було яскравим і живим. Софія притулилася до мене, і я відчув, як вона нарешті розслабилася.

- Ти знаєш, - сказала вона тихо, - якби тоді рейс не скасували, я б зараз була зовсім в іншому місці.
- Можливо, - відповів я. - Але тоді ми б не сиділи тут.

Вона підняла на мене погляд.
- Ти віриш у випадковості?
- Ні, - чесно сказав я. - Я вірю, що іноді життя просто зупиняє нас, щоб ми подивилися навколо.

Ми ще довго стояли мовчки. Потім повернулися до столу, сміялися, згадували дивні моменти року, пили чай замість шампанського. Було тихо й по-домашньому. Без ідеальності - але справжньо.

І в якийсь момент я зрозумів: цього разу я нічого не чекаю від майбутнього року. Я не будую планів, не загадую бажань. Я просто хочу залишитися. Тут. З нею.

І цього було більш ніж достатньо.