Глава 7

Різдво та дні до Нового року для Іванки виявилися справді чарівними. Вона постійно сміялася - Кай раз у раз жартував і веселив її, він розповідав історії зі свого примарного життя, вражав своєю галантністю, вмінням танцювати і слухати. Так комфортно та затишно в чужій компанії їй не було давно. Та й ніколи, мабуть, не було. І в якийсь момент дівчина перестала вважати його своєю фантазією, вона почала прив'язуватися і сприймати Кая як реального чоловіка… розумного, доброго, цікавого, веселого, привабливого… свого?

Вона пізно зрозуміла, що Кай став більше ніж другом, ближче, ніж співмешканцем, і важливішим, ніж просто дух новорічних свят. Іванка відчувала умиротворення, коли він був поруч, і їй було начхати, що Кай несправжній. Вона перестала вважати себе самотньою – ось що здавалося справжнім дивом. Чоловік не усвідомлював, але вже виконав її мрію, просто залишаючись поряд.

Тому, в новорічну ніч, ближче до півночі, дівчина сильно нервувала і кусала губи від думок, що Кай зникне.

- Ти якась нервова, - насупився Кай, дивлячись, як Іванка барабанить пальцями по столу. Він підійшов і опустився навпочіпки, взявши її руку і поцілувавши кожен пальчик, через що по тілу пробігли мурашки. - Що трапилося?

- Ти трапився, - похитала Іванка головою, знову закусивши губу. - Ти ж чекаєш... чекаєш, коли я дам відповідь, так?

- Так, ти маєш рацію, - уважно дивлячись їй в очі, відповів Кай.

- Те, чого я хочу… моє бажання… насправді, ти вже здійснив його.

- І що ж я зробив? – здивовано підняв брову чоловік, бліді очі якого спалахнули захопленням.

- Ти залишився... весь цей час був зі мною. І я більше не відчувала себе самотньою.

- Ти боялася, що залишишся одна... – розуміюче, кивнув Кай, пильно дивлячись у вічі Іванці.

- Я боялася, що ніколи не дізнаюся, що значить… кохати, - несміливо вимовила Іванка, піднявши очі і спрямувавши свій погляд у блискучі крижинки.

- І тобі не важливо, хто я? - не вірячи, сказав Кай.

- Я бачу тебе, чую і навіть відчуваю. І мені все одно, що інші не здатні цього зробити. І я не уявляю, як житиму без тебе, - сказала Іванка, заплакавши. - Тепер твоя місія виконана, чи не так?

- Ну, як сказати…, - задумливо закусив губу Кай і посміхнувся, витираючи сльози, що текли по щоках Іванки. – На цей рік – так… А з початком наступного – з'явиться новий список людей, які заслуговують на щастя…

  - І ти знову виконуватимеш їхні бажання? – дивилася Іванка на коханого, відкривши від подиву рота.

- Звичайно, я ж дух новорічних свят і зобов'язаний робити гідним людям подарунки, - знизав плечима Кай, обережно прибираючи пасмо волосся, що падало на обличчя дівчини.

- Тобто, ти знав, що так буде, а мені казав, що зникнеш?

- Ем, так, каюся, я просто збрехав, щоб ти істерику не закотила і погодилася мені допомагати. Вибач, - винувато посміхаючись на всі зуби, промовив задоволений Кай, зруйнувавши весь настрій на нещасливий кінець. - Та й іти мені все одно більше нікуди, я ж без тебе тепер не зможу.

- Ах ти ж безсовісний примарний паразит! Ти весь час водив мене за ніс?! Та я тебе зараз... - розлютившись, розійшлася Іванка, але вмить заспокоїлася, завмерши. - Що ти сказав? Без мене не зможеш?

- Так, Вань, не зможу. Адже ти не єдина, хто прив'язався... і не єдина, хто закохався, - усміхнувся чоловік, притягнувши дівчину в обійми і торкнувшись щоки. - Тільки... я все ще дух, хоч ти мене і відчуваєш...

- Що ж, усі ми неідеальні, - раптом усміхнулася Іванка і грайливо закусила губу, з надією піднявши очі. - І ти нікуди не втечеш?

- Якщо тільки ти сама мене не проженеш, - відповів Кай і схилився до м'яких губ в ніжному поцілунку.

- Про це, любий, можеш і не мріяти, - посміхнулася дівчина і під звуки бою курантів сильніше притислася до чоловіка, який втілив усі її мрії в реальність, став її новорічним подарунком і зробив щасливою.