Глава 3

Іванка сиділа в кріслі, нервово бовтаючи ніжкою і спостерігаючи, як метушитися чоловік, розтоплюючи грубку і заварюючи чай.

- Вибач, печивом вгостити не можу, - розвів руками її особистий кошмар, від якого досі вставало волосся дибки. - До магазину ходити мені не можна.

Дівчина нервово розсміялась і фиркнула.

- Чому раптом? Хоча, ні, не говори зі мною! Розмовляти зі своєю болячкою - це вже занадто, - захникала Іванка, не бажаючи визнавати власне божевілля та закривши вуха руками.

- Не називай мене болячкою, це трохи дратує, - посміхнувся дух, сідаючи навпроти і зітхаючи. - Іванко, може вже поговоримо серйозно? Чим швидше ти мені допоможеш, тим швидше я залишу тебе в спокої і зникну.

Дівчина ковтнула і повільно опустила руки, скоріше з цікавості та бажання позбутися дивного видіння.

- Гаразд. Давай поговоримо. Що тобі потрібно… святковий… дух?

- Твоя двоюрідна тітка називала мене Сніжком, - усміхнувся чоловік, хитнувши головою.

- Ти приходив до неї в образі собаки?

- Ні, чому одразу собаки? - ображено промовив чоловік, спіймавши на собі скептичний погляд дівчини.

- Може тому, що це собача кличка?

На це чоловік випростався та гнівно зиркнув на Іванку.

- От яка ж ти їдка!

- А ти якийсь занадто ніжний і чуттєвий для галюцинації.

- Я не галюцинація! Припини мене ображати! - обурився темноволосий красень, насупившись.

- Гаразд, - підняла руки в захисному жесті здивована Іванка і тихо зітхнула. - Це ж треба, моя болячка і та в істериці!

Цього разу Сніжок дійсно розлютився, підскочивши з-за столу і рвонувши прямо крізь стіну, чим добряче налякав дівчину. Зате повернувся хлопець із товстим альбомом у руках, по-людськи відчинивши двері.

- Ось, - кинув Сніжок, гортаючи сторінки. – Тут фото всіх людей, яким я дарував різдвяне та новорічне чудо за їхню віру в диво та допомогу нужденним.

- О, то ти сталкер? Очманіти, моя галюцинація все-таки маніяк.

- Іванко, моє терпіння не безмежне! - рикнув чоловік, струснувши густою шевелюрою.

- Так-так-так, звичайно... Сніжок! – награно кивала Іванка, мило посміхаючись. - Ти чудово попрацював! А досьє – взагалі вогонь!

- Ти права! Це так! – гордо задер голову привид. - На жаль, Мілочка померла раніше, ніж ми встигли допомогти останній добрій душі.

- А в чому полягала її роль в твоїй місії?

- У тому, щоб дізнатися найпотаємніше бажання людини, яке я міг би виконати.

- І ти хочеш, щоб я допомогла тобі замість моєї тітки?

- Саме так.

- Тоді в мене є одна умова.

- Яка ж? - зацікавлено поглянув чоловік своїми крижаними блакитними очима.

- Ніколи більше я не назву тебе собачою кличкою. Плід моєї уяви так називатися не може. Тож придумай собі ім'я і більше не ганьбись!