9

  Я просто любуюсь нею. Русяве волосся розкидане по подушці, руки сховані під нею, вона лежить на животі і на ній немає білизни. Зовсім. Вона така маленька. Між лопаток сузір’я Оріон з трьох найпрекрасніших родимок, ідеальна спина і ці чудові сідниці..мммм.  Проводжу кінчиками пальців від плеча до стегна і ніжно погладжую його вже всією долонею. Мої дії не залишилися не поміченими і я чую відповідну реакцію. Її стогін. Це найпрекрасніше, що я чув в житті. Вона повертає голову до мене і на її красивому обличчі грає посмішка і очі…Боже, ці ізумрудні очі зведуть мене з розуму. Тільки-но я хочу поцілувати її чарівні і такі звабливі вуста…я прокидаюся.

-Бляха, - розчаровано стогну прикривши знову очі.

  Вже який тиждень я бачу один і той же сон. І завжди з нею. Дівчиною, яка увірвалася в моє життя лише на мить і лишила мене спокою. Я не знаю хто вона, як її звати і взагалі, що її змусило підійти до мене. І поцілувати. «З новим роком»…вона привітала мене з новим роком. І в мене немає жодних сил аби викинути її з голови. Це якесь божевілля. 

Трясця.

  Член стоїть як вежа і допомоги крім моїх рук він не дочекається. Це вже смішно. Бо така реакція тільки на мою незнайомку. Тільки варто її згадати, її тіло(хоч я його і не бачив але уяву ніхто не відміняв), її стогін. І ось знову ..член смикнувся нагадуючи про себе. Тому мені не залишається іншого вибору…обхопивши  члена рукою  я уявив, що це її руки, а ще краще губи…

-Оооо…так…- стримувати себе я не хотів.

  Я сильніше стиснув руку на голівці і пришвидшився…яйця гуділи і хотіли ласки…але не сьогодні. Ск..як добре. Мені вистачило на декількох швидких рухів і сперма фонтаном стрельнула мені на живіт даючи задоволення. Але не те яке б я хотів отримати.

«Боже…як би я знайшов свою незнайомку то не випускав з ліжка декілька днів, а можливо і тижні…»

  Не встиг я насолодитися чудовим моментом насолоди та блаженства як мій телефон закричав десь під диваном. І я вже знав хто мені телефонує. Мій любий татко.

-Так, - дещо хрипким голосом відповідаю і водночас витираю свій живіт простинею… «Все одно хотів попрати».

-Доброго ранку сину, я тебе, що розбудив? – голос батька лунав бадьоро, - Ти пам’ятаєш, що сьогодні їдемо до Прокопчука? Чи ти передумав?

-Я пам’ятаю і ні, я не передумав, - крокуючи до ванної кімнати з білизною в руках і телефоном біля плеча, - якщо тобі не важко заїд по мене через 40 хвилин і ми поїдемо разом.

-Ти ще не забрав машину з салону?

-Сьогодні ввечері забираю , то ти мене забереш? – включаючи каво-машину я заглядаю в холодильник.

-Ну звісно, що заїду..Ти і так робиш мені дуже велику послугу.

-Ой..все..не починай, - пустий холодильник не додає позитиву,а мої вміння починаються і закінчуються на смаженні яєць і то колись ледве не спалив кухню, - Чекаю.

«Боже…надіюсь моя майбутня дружина буде полюбляти готувати бо добре поїсти я полюбляю» і в голові відразу картинка як моя незнайомка в моїй футболці чи сорочці готує щось на моїй кухні…

  Поклавши телефон на стіл я замислився про послугу для батька. А точніше для його кращого друга і мого хрещеного. Я вже давно вирішив повернутися в рідне містечко з Києва і тут розвивати свій бізнес. Тут вже є офіс і більше 20 осіб в штабі, все трохи розвивається і росте бо основу я почав засновувати ще рік тому.  Але ніяк не думав, що мені доведеться ще й побувати в ролі вчителя. «Новий досвід – будь-який досвід»...так…тіш себе. Я надіюсь, що діти... «Кого ти називаєш дітьми? Згадай себе в 17-18 років?»…Ну добре…надіюсь, що зможу знайти спільну мову з класом який мені довірили і мій час в школі пройде не так вже й погано, як малює моя уява. Як сказав мені Олександр Назарович, а для мене дядя Саша, то за мною буде закріплений лише 10 та 2 11-тих класи. «А те, що ти будеш класним керівником,а?»…Ой..та що там? Я думаю все пройде чудово.

Знав би я як чудово все буде…      

******

-Ромчику, ти навіть не уявляєш як ти мені допоможеш, - в котре я слухаю похвалу в свою адресу, - я навіть не знаю як тебе віддячити. Коли я дзвонив привітати твого батька з Новим роком 1 січня, я навіть не уявляв, що він підкине мені вирішення моєї проблеми.  Тому проси в мене, що хочеш, зроблю все.

-Дядь Саш, - мене навіть ніхто не слухає,- заспокойся, все добре. Ну попрацюю у Вас пів рочку тай все. Не хвилюйтеся, все буде добре.

-Ти мене звичайно вибач, але я радий викрутасам долі, що твої плани змінилися і ти може мені допомогти.

Дідько…ну нащо згадувати.  «А що таке? Трішки колить в серці? Чи скоріше гордість скулить десь в кутку?» Пф…помовчав би.

  В двері тихо постукали і в кабінет увійшла секретарка дяді Саші з тацею та кавою. Наталя Петрівна. Можливо їй не було ще і 40 але все ті штучки, що вона зробила із своїм лицем зробили свою зворотню роботу.  Якщо чесно, то в темному перевулку з нею я б не хотів зустрітися.  Доки татко розмовляв про рибалку з дядею Сашою  мені здається, що Наталя Петрівна мене своїм поглядом і роздягла і облизала. Брр.. аж перетрусило. Ой, ні..дякую такого щастя нам не потрібно. « А що тобі Ромчику потрібно?  Золотоволоса красуня з дивними зеленими очима, що лишила тебе спокою?». Я лиш на декілька секунд закрив очі, а там вона, як завжди. Будемо сподіватися, що додаткова робота допоможе якось витиснути думки про золотоволосу красуню.

  Коли ми вийшли з школи на вулиці вже вечоріло. Здавалося ми пробули в кабінеті якихсь 30 хвилин, а як виявляється години 2 чи 3.