8

* * * * *

-Слухай, а на кого він схожий? – Аля сиділа за столом на кухні і чекала поки я нарешті подам їй чашу кави.

-Хто схожий? – вранці, поки чарівний ковток кави не потрапить в мій організм,  я трішки висну і не відразу розумію, що від мене хочуть.

  Вдома нікого не було, ну якщо не рахувати мене і Алю. Татко з самого ранку поїхав на роботу і ма  з ним теж, якщо вірити тій короткій записці на холодильнику. «Поїхали на роботу..рятувати світ» - скоріше за все її писав татко. Не пам’ятаю о котрій ми все ж таки лягли спати але заснула я напевно десь під ранок. Бо сині очі не давали мені спокою і все обіцяли, що він мене знайде і ми будемо разом. Ага . Купимо великий будинок і заведемо собі хаскі. Боже, ну про, що я думаю.  Який будинок, який хаскі. Не знаю, що має статися аби ми знову зустрілися…парад планет, зелена «комета диявола» .

  Опершись на холодильник, тримала я його чи він мене не важливо, але я стояла і чекала поки кавоварка зробить мій ранковий допінг. Аля тим часом гарненько вмостилася на стільці і майже лягла на стіл аби повернутися в своє чудове сновидіння. Як вона там говорила… «Я майже вийшла заміж за шейха і розігнала його клятий гарем».  Знайомі ми з нею ще з періоду горшків садочка але вона до сих пір  вміє вражати своєю фантазією і неординарністю. Колись вона говорила, що буде відомою акторкою і житиме по сусідстві з Еммою Вотсон, а вже наступного дня хотіла бути головною в штабі  NASA.  Потім вона хотіла бути відомою художницею аби їй  позували «гарячі і головне оголені  Боги Олімпу» і на наступний день знову  щось інше. Цей перелік був безкінечним, як на мене. Аля до сих пір не вирішила, що буде робити в майбутньому , все покладається на «викрутаси долі і чекає миті осяяння».      

-Ну твій незнайомець…на кого він схожий? – Аля все ніяк не полишала мене в спокої, - це був Денні ДеВіто? Чи можливо Роберт Паттісон? Чи брат Нелі Уваровой?

-В неї немає брата, -  її варіанти  еталону краси викликали лише посмішку.

-Ой…, - Аля голосно викрикнула і навіть сіла рівно, -  а може це був Дін Вінчестер? І в нього є красунчик брат?

  Її хитра посмішка і танці бровами викликали лише сміх. Ні…сумно з нею ніколи не буває. Ставлячи чашки з кавою я теж сіла за стіл.

-Як на мене він схожий на відьмака, - промовила я роблячи ковток кави.

  По випучиним очам Алі я відразу зрозуміла, що вона уявила саме персонаж із серіалу. Високого, з білим волоссям та іноді з червоними або чорними очима  відьмака, що боровся із всякою нечестю. Стримати сміх була тяжко. Адже я сама ледве могла уявити таку картину в себе в голові.

-Я говорю про актора,- додаю з посмішкою, - а не те, що ти подумала.

-Бооожжеее…потрібно якось попереджати, - Аля теж взялася за каву але не пила його, - з моєю уявою можна такого уявити. 

   Ми ще довго сиділи на кухні і теревенили про різне. Ну як сиділи. Сиділа Аля, а я готувала. Захотілося чогось смачненького. Після огляду холодильника було вирішено приготувати пиріг з куркою та картоплею, легенький салатик , а ще захотілося шарлоточки по бабусиному рецепту. Весь інший час  ми з Алькою посвятили перегляду  фільмів. В основному це були мелодрами і на диво вони мені сподобались. Що не залишилось не поміченим подругою ... «Це через те, що в тобі парять хвилі романтики після твого незнайомця із Львова» .

   Ма з татком повернулися пізно ввечері і не в дуже гарному настрої. Але шарлоточка зробила своє діло і додала трішки позитиву. Але тільки ма. Татко продовжив працювати в кабінеті, очевидно проблема не вирішилася так швидко. Аля вирішила і на цю ніч залишитися в мене, такі ночівлі для нас були нормою і нікого не дивували. Ми живемо в  котеджному  містечку вже давно і наші будинки знаходяться через маленький паркан з аркою, яку ніхто навіть не думав зачиняти хвірткою. Майже кожні вихідні наші батьки влаштовували посиденьки на задньому дворі з мангалом чи без нього. Змінювалася лише геолокація, то в нас то в них. Цього вечора ми заснули рано і на диво мій незнайомець мене не турбував. А далі потягнулися дні майже схожі один на одного.

* *  *  * *

  Сьогодні останній день канікул і  Аля вирішила, що нам обов’язково потрібно сходити на шопінг.  Бо за весь час відпочинку їй вдалося витягнути мене лише кілька разів. В цьому ми з нею дуже відрізняємося, я полюбляю більше проводити час вдома з книгою чи оглядом якісь новинки із світу фото або просто блукаю містечком і ловлю вдалий кард , а Аля може пів дня блукати в торговому центі просто так. Що правда в кіно ми з нею декілька разів ходили. Навіть пішли на фільм жахів, серед сеансу якого вилетіли з зали і поклялися більше на таке не ходити.  А мій синьоокий снився мені майже кожного дня, лиш одного разу він не приходив до мене. Іноді ми з ним гуляли біля річки чи просто йшли парком. А іноді він просто стояв переді мною і дивився на мене своїми чарівними очима в яких все частіше мелькала бездна. І з кожним днем в мені росла  якась напруга, якийсь трепіт, що має щось статися.

  Напевно шопінг можна вважти вдалим бо пакети не вміщалися в руки.  І це я не про Алю, в неї звичайно теж була купа обновок, але я від неї майже не відстала. Я подумала, що декілька нових спідниць мені не завадить , а до них відповідно декілька, ну добре 5-6 новеньких блузок. І те, що зараз зима мене не спиняло. Я також піддалася на вмовляння рижої та купила собі  панчохи, одні навіть з поясом. Але куди їх одягнути ще не придумала. Нехай будуть, можливо пригодяться.  Якось не помітно і день пройшов, а ввечері ми ще встигнули зайти в СПА. Тому додому ми повернулися максимально задоволені та розслаблені і з бойовим настроєм на завтра.