7

   Пройшло вже 5 днів як ми повернулися додому, а я ніяк не зберу себе до купи. Не в плані того, що я відчувала себе подавленою чи розгубленою… Просто той поцілунок з незнайомцем був на скільки приголомшливим для мого дівочого та ніжного серденька, що тепер мені не вистачає тих емоцій, відчуттів, що він подарував. І можливо мені було б спокійніше як би Алька, зараза, не згадувала «мого незнайомця зі Львова» при кожній любій нагоді. І можливо я б його вже забула… «Ой..ти хоч себе не обманюй!». Так ,це буде не легко.

   Татко відразу поринув у роботу бо як виявилося проблеми ставали все більш глобальними і на всі пропозиції ма про допомогу категорично відмовлявся. Навіть заборонив дзвонити чи не дай Боже викликати поліцію. Бо бачте в татка прокинувся ген Бонда і він хоче спіймати «шпійона» чи як прийнято зараз говорити в сучасному  світі крота  -  власноруч. Татко був весь в проблемі, ма була загалом теж там  і на мене вони мало звертали уваги, що було дуже гарно. Але ще була Алька.

* * * * *

 «Ну коли..коли я тебе вже побачу і дізнаюсь напевно саму ганебну новину про тебе?)»

«Чому відразу ганебну? Ти забула? Мої крила висять в шафі :р»

«Пф..крила..ну вони ж в шафі..То я можу тобі подзвонити і ти мені все розповіси по телефоні?))»

    Ну не зараза! Ми вже пару годин в дорозі, а татко все з кимось розмовляє по телефону і  роздає завдання. Ма викликалася сісти за кермо, хоча в таку погоду вона це не любить робити від слова категорично. Тому це було трішки дивно. Ма за кермом – татко на телефоні, взагалі-то  завжди навпаки. Напевно проблеми на роботі стають набагато серйознішими чим татко надіявся. Навіть те, що я зустріла Новий рік на вулиці, а не в колі родини якось відійшло на другий і далекий план. Я не скаржусь..ні…непевно так для мене краще. Бо сині очі незнайомця ніяк мене не відпускають.

«Аууууу? Ти де пропала?)Знову в себе пішла, а назад повернутися забула»

-І це я відьма, - тихо говорю хитаючи головою, і посмішка сама по собі з’являється на обличчі.

-Ася, ти щось казала? – не відволікаючись від дороги запитує ма.

-Ні, то я сама до себе, не зважай.

«Дзвонити не потрібно! Якщо хочеш аби я тобі все-все розповіла – дочекайся поки я приїду»

«Це знущання якесь! Попкорн під цю історію потрібен?)чи може бокал ігристого?щоб я розуміла на , що саме себе налаштовувати)»

  Я навіть не сумніваюсь, що Аля вже пакує речі аби полонити мою кімнату на всю ніч і влаштувати мені допит по всім правилам.

«Напевно одним бокал тут не обійдеться»

«Я в шоці!! Ти і не один бокал?! Нааастяяяяяя!? Що ти накоїла?!»

   На це я вже відповідати не стала, а просто вимкнула звук. Трішки інтриги не завадить.  Скоро будемо вдома і я впевнена, що Алька буде мене вже чекати там.

* * * * *

   Додому ми добралися пізненько, десь після 11 вечора. Я навіть не розпакувала свої речі, а просто залишила сумку біля шафи на ранок бо сил вже не було. І відразу пішла в душ аби трішки розслабити тіло після дороги. Ма щось сказала про стрес від дороги і пішла атакувати холодильник. Вражаюсь я цій жіночці, може серед ночі захотіти маленький кусочок тортика чи добрий шмат м’яска, а ваги показують одні і теж цифри. І це при тому, що в зал вона не ходить тільки йога вранці і вічний стрес  і декілька сивих волосин як вона говорить від татка. А татко в свою чергу засів в своєму кабінеті і думаю це буде на всю ніч.

  Повернувшись  до своєї кімнати я навіть не здивувалася, що на моєму ліжку у вигляді зірочки лежить Алька. Це було очікувано. Біля моєї сумки, що я залишила, лежить Алькина маленька спортивна леопардова сумка, яка до речі має цікаву історію. Але це потім.

-Я вже думала, що побачу тебе тільки вранці, -  лягаючи на бік говорю до Альки.

-Ти дійсно вважаєш, що я буду чекати до ранку, щоб дізнатися якусь супер-новину?  - Аля дзеркалить мою позу і тепер ми лежимо обличчям один до одного, - Там пляшка в сумці..мені відразу відкривати чи потім?

-Новий рік я зустріла на вулиці і  поки мої батьки мене чекали в готелі я цілувалася із хлопцем в центрі міста, - останні слова я промовила встаючи з ліжка і повернулася до Алі, - тому так, краще відразу відкрити пляшку.

-ЩО!?, - цей ультразвук напевно чула вся вулиця.

   Аля різко підскочила і не розрахувала трішки, що я полюбляю  шовкові речі, а в даний момент саме шовкове покривала зіграло велику роль. В одну секунду Аля стоїть на колінах на ліжку,а тут вже різко летить на зустріч підлозі. Але і це її не зупинило, бо вона знову різко підскочила.

-Чекай..ЩО!? І ти весь час мов... – і знову зустріч з підлогою.

  Якщо на першому падінні я ще трималася то після другого я вже не змогла стримати сміху. Бо виглядало це ну дуже комічно. Бо не кожен день можна бачити Алю, яку шокували і збили з пантелику . До слова  як в прямому так і в переносному сенсі.

-Трясця!, - Аля нарешті вирвалася з полону покривала і сіла знову на ліжко, - а тепер будь ласка повільно повтори, що сказала. Мені ж не почулося, так? Ти цілувалася з хлопцем?

-Ну не з дівчиною так це точно, - чомусь те, як вона реагую викликаю посмішку.

  Хоча можливо я сама винна, що для Алі я і хлопець в одному реченні – це дуже дивно. Я, яка говорила, що  хлопці для мене зараз взагалі не важливі і відносин я не шукала тай шукати не збиралася, ну поки що. Мені хотілось  якось виразити себе самостійно, а вже потім зустріти свого принца. Чи дракона. Це вже як доля намалює.