5

-Я говорив, що бути нам разом то доля, - знову за баян монети.

-Павлик..

-Як мені подобається коли ти мене так називаєш, - його щаслива посмішка починаю дратувати.

-Павло!, - подобається йому,авжеж, - як я маю тобі пояснити, щоб ти зрозумів, ми ніколи не будемо разом. За жодних обставин. Відчепися ти вже від мене!

-То просто ти не розумієш, що я твоя доля. Ну де ти знайдеш ще такого привабливого хлопця, що буде терпіти твій характер?

   Мій характер? Серйозно? Тобто в собі недоліків він не бачить? І як з такою людиною вести НОРМАЛЬНУ та серйозну розмову.

-А я вже знайшла собі хлопця, - брехня легко злітає з мого язика, бо не потрібно було чіпати мій ангельський характер, - тому будь ласка звали вже з мого горизонту  в далеку країну  Придурколенд.

-Як це знайшла хлопця? – це шоковане лице я запам’ятаю на завжди.

   Обличчя у Павлика витягнулося, очі зробилися вдвічі більше і навіть рот з його «Дента-Люкс» зубами відкрився. Веселої посмішки вже не було . Руки так і чесалися зробити фото на пам'ять. Але потрібно було тримати лице.

-Так, знайшла. А чому це тебе так дивує? – гори сарай, гори і хата - Я вже місяців 5 як маю кохану людину і ти, звичайно вибач, ніщо в порівнянні з ним.

-Я..я нічого не знав, -  опустивши голову і сховавши руки в кармани штанів Павлик зробив крок назад.

  Чомусь зараз я думала, що моя мрія збудиться і він відчепиться від мене на завжди. І чому я раніше не вигадала собі хлопця? Та Павлик вміє здивувати.

-То чому ти зараз тут?, - різко піднявши голову і зробивши два кроки до мене мовив Павлик, - чому не з коханою людиною зустрічаєш Новий рік? Де він?

-Чому ти вирішив, що його тут нема?, -  ой..щось мене вже понесло. Якщо з уявним хлопцем я могла ще впоратися, то де я візьму живого. Бляха. Сама себе і закопую.

-Він тут? Де він?  – Пашка якось різко почав озиратися навкруги і видивлятися …ай…не знаю кого, точніше знаю але він нікого не знайде, - То ось чому ти весь день пропадаєш в місті сама? Чи не сама?

   Якщо чесно мені вже набридло. Він, його слова про нас, якість питання про моє життя..МОЄ ЖИТТЯ. Чому я маю перед ним звітуватися, що відбувається   і   чому не по його сценарію? Як можна бути таким? Він  же взагалі мене не чує. Щось собі придумав і вирішив, що так має бути.  Тому я теж почала озиратися і шукати того хто б міг мені допомогти. Бажано якийсь одинокий хлопець якого я попрошу провести мене до готелю і прикинутися ніби ми знайомі. Це ж просто, так? «Та невже?» Ой..хоч ти мовчи.

  І яким було моє здивування коли я таки побачила одиноко хлопця але він стояв…під ліхтарним стовпом. Трясця. Я ж не вірю в долю і все таки,так?

-А ось і він, - радісно кажу і швидко намагаюсь сховати камеру у сумку, - я піду, бо він і так вже довго чекає, а ти йди собі, ну куди ти йшов. А краще в готель. Там напевно тітка Оксана ДСНС вже викликає.

   Швидко про тараторила аби Павлик і слова не встиг мовити я покрокувала до свого незнайомця. Ну перший пункт плану є – хлопця знайшла. Залишилось його вмовити мені підіграти і при цьому не бути схожою на божевільну. Дрібниці. Це ж так легко і просто.  А тим часом на площі пішов відлік до Нового року. 10, 9…

    Мій незнайомець щось шукав чи дивився в телефоні і не звертав увагу на те, що коїться навколо нього. Від слова зовсім. І як мені привернути його увагу? Я ж вже крокую до нього. Я ж не можу свиснути йому? Хоча я і свистіти не вмію.8,7..

  Озирнувшись аби переконатися, що Павлик пішов і полегшив мені життя я була неприємно вражена, що він стоїть на місці. Схрестивши руки на грудях і з таким поглядом..типу.. «Ну давай, йди і переконай мене, що це правда бо я не вірю!». От прям великі титри я бачу в нього на обличчі. Помахавши рукою йому на прощання…я так надіюся.. я продовжила свій шлях.6,5..

  Незнайомець не зрушив з місця ні на крок. Але все так же його увага була прикута до телефону.  А він високий. І красивий. Розстебнуте пальто чорного кольору, що доходить йому до колін, сірий джемпер, брюки карго чорного кольору та ботинки вінтажного стилю. Запитаєте звідки знаю стиль? Все просто, татко такі теж полюбляє. З нахиленою головою його чорняве подовжене  волосся дещо прикриває вид на обличчя. «Диви..таке ж хвилясте як у тебе» А ну тихо! І тут мої мантри були почуті . Коли мені до нього залишалось метрів 10 -  незнайомець підіймає голову. Я навіть запнулася на рівному місці. Навіть з такої відстані мене вразили його голубі очі. Навіть не так. Небесно сині або як хвилі бурливого океану.4,3..

-Агооов! Милий! – піднявши руку до гори я намагалася прикути його погляд до себе.

   Або я вражаюча актриса або мене все таки прийняли за божевільну. Бо як ще пояснити, що незнайомець не зводить з мене свого погляду. Все ближче підходячи до нього я все більше вражаюся його красою.  Чіткі лінії обличчя, виразні скули, які не голилися напевно днів 2(хоча звідки мені знати?),  рівний ніс але дещо з горбинкою і красиві  повні губи. «Напевно м’які?» . Та вгамуйся вже! Але найбільше привертають увагу його очі, які ніби сяють. Таргани вже сяють в твоїй голові від твоїх думок! Напевно зрозумівши, що мій шлях йде до нього, мій незнайомець примружив брови та сховав свого телефона до кишені але погляду від мене не відвів. І коли між нами залишилося менше ніж два кроки я не придумала нічого, що можна сказати в такій ситуації. Тому моя фантазія видала свій варінт.2,1..