2

Коли тато сказав, що на Новий рік ми всі їдемо до Львову я ледве не втратила свідомість від щастя. Але потім знову ледь не впала від того, що найкращий друг мого тата зі своєю сім’ю також  буде з нами. Але щастя вже не відчувалося. Бо якщо їде дядя Толя – то і Павлик  їде теж. А хто ж такий Павлик запитаєте Ви? А Павлик це син дяді Толі, похресник мого тата і як то кажуть «син маминої подруги» на якого потрібно в усьому рівнятися і взагалі в нього велике, добре серце і гарні та білі зуби, дякуючи «Дента-Люкс».

 «Ага, а ще він як та п’явка із ставка, що прилипла і ніяк не відчепиться.» Натяків Павлик не розуміє або просто падає на дурня, що більш вірогідніше. Я вже і прямим текстом, і переносним посилала його і довгу і в коротку дорогу інтимним шляхом але все марно. Говорила, пояснювала, лише не малювала, що нам ніколи не бути разом. Аж ніяк! Його маленькі мізки чомусь вирішили, що ми ідеальна пара. А ну і  наші батьки ще з дитинства жартували,що  одружать нас. Пф…то не я побігла до вівтаря? Настрій трішки зіпсувався але не критично. Щось вигадати  зможу. Я хочу насолодитися поїздкою і я це зроблю.

 В другій половині дня  30 грудня ми вирушили в дорогу. Хвала небесам або Натаніелю  Болдуіну за такий прекрасний винахід як навушники. Бо я б не витримала майже 7 годин дороги з татовими історіями про його роботу.  Його історію, що свій бізнес він почав з себе і свого Renault Trafic 1989 року я чула напевно…дайте подумати  - 1000 разів, а може і більше. Молодий юнак, що в 90-х вирішив займатися перевезенням  по країні вантажів різного типу. Працював сам на себе, і був він і начальником, і шофером, і механіком, і секретарем і хто там ще має бути - в одному обличчі. Це зараз маючи по декілька офісів в багатьох  великих центральних містах України його можна назвати бізнесменом. Сотні машин і ще більше людей, які складають штат, що мають полегшувати таткові роботу але чомусь останнім часом виникають одні проблеми.

-Олю, - мовив тато не відводячи свого погляду від дороги, - мені просто потрібно знайти хорошу ІТ- компанію, яка створить єдину локальну систему між усіма моїми філіями. Тоді я зможу контролювати всі рухи і машин і грошей на точках. А не їздити туди сюди і шукати незрозуміло що  - коли всі сліди злочину пропали.

-Ти дійсно вважаєш, що тебе хтось обкрадає? – здивовано запитала мама.

  Доки я перезавантажувала телефон то частину розмови все ж слухати довелося. Колись мама працювала разом з татком, так мовити разом підіймалися на ноги. Маючи економічну освіту вона чи мало доклала своїх зусиль до компанії. Але вже доволі давно мама стала просто домогосподаркою. І як на мене це приносить їй більше задоволення, чим довгі наради, купа паперів і різні плани по підняттю розвитку компанії.

-Просто так гроші нікуди не зникають, -   погляд татка не прочитала тільки я,а стривожений погляд ма говорив зворотне, - Ти ж прекрасно знаєш, що кожна витрачена гривня має буди проведена. Якби це був просто помилковий звіт – добре, одного разу може пройти. Якби це була тисяча чи навіть десять тисяч але на протязі пів року  кожного місяця десь зникає по 100 , а інколи і по більше тисяч…Це  вже нонсенс.

-СТО ТИСЯЧЬ В Ж..в те місце, що місяця?, - тут навіть я не витримала.

-Якого біса!  - настала черга ма, - гроші летять не зрозуміло куди, а ти весь час мовчав? Ааа, ні, чекай ..ми знаємо куди ... Ася вже сказала…В ЖОПУ!!  

-Оля! – потуги татка обуритися виглядали я скажу вам так собі.

-Не Олькай!, - якщо цю жінку завести то ховайся в жито, - Дівчині вже 18 років і щось мені підскакує, що вона знає і по гірше слова. І взагалі я надіюся, що Ася скоро приведе в дім нареченого.  

-ОЛЯ! – тут татко навіть загарчав.

 Жест «рука-лице» - який наречений, Боже, ні. В мене і поцілунку то першого не було, а вона нареченого. Де я його візьму? Не буде ж він мене чекати під ліхтарним стовпом?

-Ой, все, - махнула ма дивлячись у бокове вікно авто, - давай заїдемо на заправку кави випити, а то нерви потребують кофеїну з пінкою. Асю , ти як, нерви заспокоювати будеш? А про твої ігри в мовчанку, - тикнувши пальцем в бік татка грізно продовжила ма, - ми ще поговоримо. Я тобі обіцяю Вікторе.

 Я ніби і не хвилювалася але не випити кави то є великий гріх.