Вже яку годину поспіль ми з Алькою дивимося її улюблені мелодрами. Вже аж нудить від рівня ванілі на екрані. Гарною була ідея купити проектор. Правда коли він з’явися, постало питання , а на яку ж стіну його направити? Там вікно, там шафа, а там поличка з грамотами і медалями. Довилося нам ніжним і тендітним створінням робити перестановку. Відсунули ліжко, посунули шафу і стіл , а потім зайшов тато і просто запитав:
-А чому вам не направити проектор на стелю?
Як би ви бачили наші обличчя в ту мить. І чому він раніше не зайшов? Але ставити все на свої місця - допоміг. І ось ми лежимо на ліжку і дивимося на стелі як головний герой нарешті знайшов в собі сили і зізнався в своїх почуттях.
-Боже..ну що за маячня? – бурно обурилася я,- як НОРМАЛЬНО поговорити з головною героїнею у нього не було ні часу, ні сміливості, а совісті крутити з усіма хто поряд так то не рахується.
-Ой..не бурчи.., - в черговий раз Алька махає на мене своєю рукою, - ось як появиться «твій незнайомець із Львова» і стане для тебе містером Дарсі, я подивлюся як в тебе будуть працювати твої мізки.
Звичайно я розповіла подрузі про хлопця якого я поцілувала в новорічну ніч. Взагалі то був мій перший поцілунок і як на мене він був чарівний, приголомшливим. Шкода, що причини для цього були дуже цинічні, а не ніжні почуття. Тай з ним я більше не зустрінуся. На наступний день після 12 ми виїхали додому, до Ірпеня. І все. Новорічна казка закінчилася. Лише Алька при кожній нагоді згадує «мого незнайомця із Львова». Так і причепилося прізвисько.
-Чому саме містер Дарсі? – здивовано запитала я, - Вони з першого погляду зненавиділи один одного, а вже потім покохали.
-Ну нехай тоді буде Ромео.
-Ні, - через деякий час я відповіла, - вони хоч і покохали один одного з першого погляду, але в кінці обоє і загинули.
-О Господи дай мені сил, - як завжди трішки драми від Алі, яка говорячи простягла до гори руки, - ну чому тебе так тривожать деталі? Лови романтичну нитку і все. Вони кохали. І крапка. Почуття, поцілунки і шака-бум-бум під ковдрою.
-Що? – я не змогла стримати сміх ,- Які ще шака-бум-бум? В книзі такі речі не описують взагалі-то.
-Ех…Ася, Ася..не книги потрібно читати, а фільми дивитися, - мрійливо мовила Алька.
-Цікаво, які ж це ти фільми дивися, що і про шака-бум-бум показують? – з посмішкою на вустах запитую я і дивлюся на Альку.
А ця рижа зараза лише бровами грає і хитро посміхається. Ми обоє сміємося і продовжуємо дивитися цей ну прям кошмарний фільми.
Але думки мимохідь повертають мене у Львів, до мого незнайомця.