Розділ 3

— Кіра, привіт! Маєш чарівний вигляд. Дякую, що ти мене не підвела, я твій боржник! — промовила радісно Аліса, та обійняла мене.

— Яка ж ти гарна наречена! А де наречений? — запитала я, обіймаючи подружку у відповідь.

— Артур… десь розмовляє зі свідком. У нього теж друг захворів, і треба було терміново шукати нового свідка. Попросив свого шкільного приятеля, який тепер його шеф... уявляєш? Він, на диво погодився, хоча завжди такий серйозний та стриманий. Сподіваюсь хоч на нашому весіллі буде зрідка посміхатися.

— Бачу підготовка вам помотала нерви.

— І не кажи. Захотіли на Новий рік одружитися, щоб вступити до Нового року новою родиною. Гадали, що всі будуть вихідні, ніхто не працюватиме, прийде багато гостей, — вона важко зітхнула, — А виявилося, в одних сімейна традиція — зустрічати Новий рік удома, інші купили собі давно квитки — на курорт, хтось захворів через непогоду. Але, ми все одно вирішили не скасовувати дату, та зробити так, як запланували. Тому дякую величезне, що ти нас врятувала. 

— Спробую зробити все, що зможу. Свідком ніколи не була, тому навіть не знаю що треба робити.

— У нас чудовий ведучий, він сам все зробить. Просто сидітимеш поруч, як свідок, може, пару конкурсів буде.

— Конкурси... – Я закотила очі й зітхнула, – Ненавиджу конкурси. Сподіваюся, вони хоч будуть пристойні.

— О, щодо цього не хвилюйся, сама не люблю всю цю дурню, тому все буде цікаво і пристойно.

Вона мене взяла під руку і повела у бік чоловіків, у чорних смокінгах.

— Кіро, познайомся, це Даніель. Даніель, це Кіра.

— Приємно познайомитись, Кіро. Сподіваюся ви сьогодні без кави, запасної сорочки в мене нема... — глянули на мене вже знайомі очі сталевого кольору. У приглушеному освітленні приміщення, прикрашені свічками, його очі блищали, як ртуть, а на губах прослизнула тінь посмішки.

— О, бачу ви вже знайомі,— здивовано спитала Аліса.

— Вчора... Випадково, — Я зніяковіло опустила очі, та почервоніла.

— Потім обов'язково розкажете, як саме. Скоро почнеться церемонія, настав час готуватися.

Скоса з під вій я подивилася на Даніеля, він ішов з ледь помітною усмішкою на вустах. Гарною до речі.

Церемонія одруження пройшла чудово. За столом підіймалися тости. Ведучій проводив цікаві конкурси, нудно не було нікому. А ось після танців, молодят нам треба було танцювати з Даніелем разом, як свідкам. От вже ці весілля, от вже ці традиції. Я не знала, куди себе подіти. Хоч не зі своєї вини, але мені було соромно за вчорашнє. Щоразу, коли я ловила на собі його погляди, мені було ніяково. Даніель підійшов до мене і простягнув руку, я вклала свою руку в його, і ми пішли на танцмайданчик. Танець був повільний і хвилюючий. Ми танцювали мовчки. Спочатку я дивилася куди завгодно, але тільки не на нього, хоч відчувала на собі його погляд. Коли пісня закінчувалася, я не витримала і подивилась йому в очі. Наші погляди зустрілися. В його очах блищали вогники, і я, як заворожена, задивилася на це полум'я. Пісня закінчилася, наступна була швидка та весела. Він подякував мені за танець і пішов. Я не була любителькою танців і теж хотіла піти, але до мене підійшла Аліса і почала танцювати. Спочатку я хотіла піти, але вона надула губки, і мені довелося танцювати. Потім були конкурси, шоу та знову танці.

— Шановні гості! До нового року залишилось лічені хвилини. Наповніть свої келихи шампанським, та пройдіть на терасу. Буде весільно-новорічний Феєрверк! — повідомив ведучий, і заграла новорічна мелодія.

— Пам'ятайте, що є чудова традиція — треба поцілувати когось, не обов'язково свою пару. Можна поцілувати незнайому людину, і це принесе успіх на весь рік.

— Знову ці традиції, — буркнула я.

— Ви не вірите в традиції? — запитав мене знайомий голос. Через те, що грала музика і всі голосно розмовляли, Даніель нахилився і сказав мені це на вухо. Від цього в мене по шкірі побігли мурашки.

— Якось не доводилося перевіряти, — відповіла я. В мене пересохло у роті, і я зробила ковток шампанського.

— Почнімо відлік разом! — і гості хором почали рахувати, — Десять, дев'ять, вісім, сім, шість, п'ять, чотири, три, два, один. З Новим Роком!

Почався шум, гамір. Усі один одного вітали, обіймали, цілували. Мене хтось узяв за лікоть і повернув до себе.

— З Новим роком! — промовив Даніель і поцілував мене.

Поцілунок був ніжний, ненав'язливий та дуже приємний, і я відповіла. Пролунав залп феєрверків, та захоплені вигуки людей. Розірвавши поцілунок, ми стояли й дивилися один одному у вічі.

— Сподіваюсь, що цей Новий рік принесе успіх, – сказав Даніель. М'яка посмішка на губах зробила його ще більш привабливими.

— Я також бажаю в це вірити, — відповіла я, посміхаючись чоловікові у відповідь.

На наступний Новий рік весілля було вже в нас, а Артур та Аліса були нашими свідками.