Розділ 31

— Олег Миколайович, радий вас бачити! — привітно каже Соколовський, потискаючи руку чоловікові. 

— Владе, яка приємна зустріч! — щиро усміхається той. 

Його погляд ненадовго затримується на мені — наче намагається згадати, де ми могли бачитися. Пані Анна ж упізнає мене одразу. Її уважний, навіть трохи прискіпливий погляд повільно ковзає з голови до ніг. 

Андрій стоїть трохи позаду матері, і, судячи з його виразу обличчя, поява Соколовського поряд зі мною стала для нього несподіванкою. Його погляд особливо довго затримується на руці Влада, яка впевнено лежить на моїй талії. 

Так багато уваги з боку сім’ї Калинюків трохи бентежить мене. Насправді я не збиралася привертати до себе стільки уваги, але, здається, перебуваючи поруч із Соколовським, інакше просто не буває. 

— Я теж був приємно здивований цією зустріччю! — додає Валерій Петрович. — Уявіть собі, дівчина Влада — сестра нашої Надюші! Який же світ тісний, чи не так? — весело вигукує чоловік. 

— До речі, знайомтесь — Катя, моя дівчина! — заявляє Влад, не випускаючи мене зі своїх обіймів. 

Хоча тут це зайве. Ці люди й так мене чудово знають. 

— Цю юну леді я знаю, — киває Олег Миколайович. — Вірніше, знав її батька. А ось про те, що ви разом, не був у курсі. 

Після цих слів він переводить погляд на свого сина. 

— А це моя дружина Анна та син Андрій. 

— Приємно! — коротко відповідає Соколовський, потискаючи руку Андрію. 

Чесно кажучи, я й подумати не могла, що все обернеться саме так. Знайомити Влада з Андрієм точно не входило до моїх планів. 

— Я неодноразово ставив тебе за приклад своєму сину, Владе! — додає Олег Миколайович. 

Андрій майже непомітно стискає щелепи. Він чудово тримає себе в руках, але після стількох років знайомства я добре навчилася читати його емоції. Йому ця розмова явно не до душі. 

— Що ви, я нічого особливого не зробив! — несподівано скромно відмахується Соколовський. 

О, хто б міг подумати, що він виявиться таким скромнягою! 

— Ну що ти, не варто прибіднятися! — заперечує Калинюк-старший. — Не кожен у такому віці може побудувати такий бізнес! 

Я краєм ока помічаю, як брови пані Анни здивовано здіймаються вгору. Напевно, вона теж намагається збагнути, що я роблю поруч із таким хлопцем. Пані Анно, повірте, я й сама до кінця цього не розумію. 

— Цілком погоджуюся з Олегом Миколайовичем! — підтримує Валерій Петрович. — А тепер, прошу всіх за стіл! 

Він весело жестом запрошує всіх до банкетного залу. 

Я й мріяти не могла про такий розвиток подій. Сьогодні мені вдалося втерти носа всім, кому хотіла, та навіть більше. А ще я побачила Соколовського з іншого боку. 

До цього часу я була впевнена, що він просто «працює» в компанії батька, а точніше – робить вигляд, що працює, успішно витрачаючи батьківські статки, як це робить більшість мажорів. Але ці чоловіки хвалили саме Влада, і жодним словом не згадали про його батька. Це означає лише одне – він всього досяг сам. 

Мені навіть подобалося слухати ці похвали. І хоча між нами немає нічого справжнього, я все одно відчувала гордість за хлопця. 

– Тобі не смачно? – тихо запитує Влад, нахиляючись до мого вуха. 

– Ні, чому ж! Все дуже смачно! – швидко відповідаю. 

– Ти майже нічого не з’їла, – зауважує він, киваючи на мою майже порожню тарілку. 

Насправді, справа не у стравах, а в Андрієві. Він сидів за іншим столом, але якраз навпроти мене, що давало йому чудову можливість свердлити мене поглядом. Я помічала, як він щось обговорював із батьком, а потім знову дивився на мене – і вираз його обличчя був зовсім невдоволений. Цікаво, це на нього так вплинули слова Олега Миколайовича чи все ж таки присутність Влада поряд зі мною? А можливо, я просто накручую себе. 

Звучала романтична музика, молодята кружляли у своєму першому танці, а гості знімали їх на телефони. Я ж думала лише про те, як Влад стояв позаду, ніжно притискаючи мене до себе. Це, напевно, виглядало дуже романтично, але всередині мене кидало то в жар, то в холод.

Я також помітила, як дівчата поглядали на Соколовського, і, чесно кажучи, це мене дратувало. Особливо довгонога брюнетка в обтислій червоній сукні з відкритим декольте й накачаними губами. Її погляд був надто оцінювальний. 

Ведучий запрошує всі пари взяти участь у конкурсі, і я вже хотіла непомітно відступити, коли відчуваю, як Влад міцніше стискає мою руку. 

— Ми ж беремо участь? — запитує він із хитрою посмішкою, яка не віщує нічого доброго. 

Я кидаю швидкий погляд на Андрія. Його обличчя зосереджене, губи стиснуті, а погляд… гострий, уважний. Він дивиться прямо на мене. І, здається, йому зовсім не подобається, що я стою поряд із Владом. 

— Ну, гаразд, — погоджуюся я, намагаючись вдавати байдужість. 

— О, у нас чудова компанія! — радіє ведучий. — А тепер конкурс! Завдання перше, — ведучий робить паузу, привертаючи до себе увагу, — кожна пара має утримати серветку між губами. Падає серветка — пара вибуває!

Я стою поряд із Владом, відчуваючи його тепло навіть через простір між нами. Він виглядає абсолютно розслабленим, наче йому байдужий результат, проте в очах горить азарт. 

Влад бере серветку зубами, підноситься ближче, і я автоматично притискаюся до неї губами, уникаючи прямого контакту. Він лукаво посміхається очима, не відводячи погляду. 

Дихання збивається. Я відчуваю кожен його рух, кожен міліметр нашого зближення. Серветка — тонка перепона між нами, але здається, що вона зараз просто розтане від спеки, яку створює цей момент. 

- Іііі час стоп! 

Дві пари не впоралися. У когось серветка впала майже одразу, а в когось нерви не витримали, і один із партнерів не втримав рівновагу. 

Глядачі аплодують, а я ледь встигаю відсапатися, коли ведучий оголошує наступний етап. 

— А тепер завдання ускладнюється. Пари повинні не лише утримати серветку, але й виконати танець! Оцінювати будемо за трьома критеріями: техніка, витримка та… пристрасність виконання!