Розділ 29

Обережно тягну за стрічку та відкриваю коробку, й завмираю від здивування. В середині метелик у повністю прозорий, скляній рамці, такий самий як ми з Соколовським бачили на виставці. Це справжній засушений метелик morpho peleides, з неймовірно яскраво-синіми крилами і він просто неймовірний. 

В низу коробки ще лежить записка, і хоча я вже й так знаю від кого цей подарунок все ж дістаю ще й листівку. 

"Хочу, щоб у тебе залишилася згадка, про наше перше побачення" 

Читаю ці слова і не можу не посміхатися, зараз мені так і хочеться стрибати від щастя. Не розумію, що зі мною відбувається? В цей момент на телефон приходить сповіщення: 

Влад: "Сподіваюся тобі сподобався подарунок?" 

Катя: "Так, метелик просто неймовірний. Дякую!" - швидко відписую, не перестаючи посміхатися, і вже через декілька секунд отримую нове смс. 

Влад: "Шкода що не вдалося віддати його особисто. У мене з'явилися невідкладні справи й на жаль до кінця тижня мене не буде в універі" 

Катя: "Зрозуміло! Ще раз дякую за подарунок" 

Швидко відписую та переводжу погляд на метелика, і знову посміхаюся. Чорт, що зі мною відбувається? Чому я почуваю себе такою щасливою? Від його погляду я наче тану, а кожна смс від цього хлопця, заставляє моє серце битися частіше. І я знаю що це не правильно, та нічого не можу з собою вдіяти. 

А ще мене чомусь засмутила звістка про те, що не побачу Соколовського до кінця тижня. І хоча ми з ним навіть не вітаємося в універі, мені вистачає просто бачити його. Прокрутивши у своїй голові все що зі мною відбувається, не хочу, але мушу визнати, що я здається починаю закохуватися в Соколовського. І хорошого тут для мене звичайно мало, саме тому вирішую що пора припинити спілкування з цим хлопцем. 

Всі наступні дні, мені хотілося зупинити час або максимально його сповільнити. Думки про цю суботу, а вірніше весілля яке має відбутися в цей день, не давали мені спокійно жити. Мені навіть по ночах, почали снитися жахіття і це не аби як напрягало. 

В четвер ми з Анею, як і домовлялися ходили в гості до Паші. Хлопцю на декілька тижнів наклали гіпс, проте почувається він добре. І я лишній раз переконалася, що Паша сходити зі мною на весілля явно не зможемо. А жаль, це був хороший план. 

Також, я вкотре дзвонила до бабусі й мало не до сліз просила її теж піти на весілля. Я все прорахувала, ми б з бабусею посиділи годину, другу й відправились додому. Я звичайно як турботлива внучка, змушена була б, супроводжувати стареньку. Проте, жінка на відріз відмовилася, спираючи все на старість та стан здоров'я. 

Звичайно не обійшлося без допитів стосовно Соколовського. І тут я можна сказати майже не збрехала, адже у хлопця й справді виникли не відкладні справи. А те що він навіть не в курсі того, що мав іти на цю забаву, не важливо. Чесно признатись, був момент коли я й справді думала над тим щоб запросити хлопця, проте, все вирішилось само собою. 

І треба ж, було бабусі ляпнути що в мене є хлопець! Тепер прийдеться вигадувати чому він не прийшов зі мною. Хоча я й так чудово знаю, що все щоб я не сказала, мої родичі сприймуть по своєму. Хоча, мене не надто цікавить їх думка. Тому цей день просто треба пережити. 

Також аргумент, що в Соколовського справи спрацював і для Лесі. І вона на кінець змиритися з думкою, що я піду сама. Звичайно дівчина пропонувала декількох своїх знайомих, які б могли зіграти роль мого хлопця, проте, я навіть слухати цього не хотіла. Врешті-решт, у подруги з'явилася нова ідея фікс - що я своєю появою повинна вразити всіх на повал. Такої думки подруги я звичайно не поділяла, адже для красивого образу, потрібні чи малі кошти. Яких у мене звичайно немає, та й сенсу це робити я також не бачила. 

В п'ятницю до мене прийшла смс що мене очікує посилка на новій пошті. І це не аби як мене здивувало, оскільки я нічого не замовляла. Невже знову сюрприз від Соколовського? 

Після пар прямую на пошту та забираю посилку. Квадратна коробка була зовсім не важка, й у мене не було жодного уявлення що там могло бути. Проте, відправником виявився не Соколовський, як я собі думала, а Леся. Саме тому виходжу з пошти та швидко набираю подругу. 

- Привіт. Ти нічого мені не хочеш сказати? - запитую як тільки дівчина бере трубку. 

- Не розумію! - збентежено каже дівчина, та вже через секунду додає - О, невже посилка вже прибула? - весело запитує дівчина. 

- Не хочеш розказати що там? 

- Ні хочу, щоб ти все побачила на власні очі! - загадково каже дівчина - Обов'язково набери мене коли будеш вдома. Хочу, щоб ти була зі мною на зв'язку коли будеш відкривати посилку! 

- Але ж, поясни що там... - проте, не встигаю я завершити речення, як подруга збиває дзвінок. 

Саме тому, мені не залишишся нічого, окрім як з цікавістю йти додому. І як тільки переступаю поріг квартири, швидко роздягаюся та знову набираю Лесю. 

- Ти вже в дома? - цікавиться дівчина, як тільки бере трубку. 

- Так! - швидко відповідаю, поклавши коробку на стіл. 

- Ок! Увімкни відеозв'язок! - наказує подруга, і я слухняно все виконую, а тоді ставлю телефон, так щоб добре бачити дівчину - А тепер відкривай! - інтригуючи каже Леся. 

Відкриваю коробку та обережно розгорнувши пакувальний папір помічаю атласну тканину кольору електрик, й не відразу розумію, що це. 

- Це що, плаття? - здивовано запитую, витягаючи тканину з коробки. 

- Так! Це мега крута сукня, яку я побачила в одному з торгових центрів Києва і закохалася в неї. Думаю, в ній ти виглядатимеш просто неперевершено! - із захватом розповідає дівчина - Тобі подобається? 

- Так! Але не варто було... - трохи шоковано відповідаю детально розглядаючи плаття. 

- Давай без лишніх запитань, іди приміряй його - командує подруга - Сподіваюся я вгадала з розміром. 

Уже через хвилину підходжу до дзеркала й завмираю від здивування. Сукня футляр, довжини міді з об'ємними рукавами та надзвичайно гарним декольте, просто ідеально сіла на мене. 

- Вай! А вона ще краще лежить на тобі, а ніж я собі уявляла! - задоволено вигукує Леся - Ти тільки глянь на цю відкриту спину! 

- Так, сукня просто неймовірна! - кажу, розглядаючи себе з усіх сторін, особливу увагу привертає розріз, який відкриває вигляд на оголену ногу - І тканина дуже приємна! 

- Це королівський щільний атлас -манго! - гордо каже подруга. 

- Вперше чую! 

- Я теж! Але так мені сказали в магазині! 

- До речі, яка вартість сукні? - тільки зараз про це згадую, і хоча я сама не просила її купляти, та гроші все ж, повернути треба. 

- За це не хвилюйся! Нічого повертати не треба! - впевнено каже дівчина. 

- О ні, так не піде! Кажи, скільки я повинна тобі віддати? - серйозно кажу, та з острахом чекаю на ціну, оскільки розумію, що така річ дорого мені обійдеться. 

- Це тобі подарунок на день народження! 

- Ти забула, що воно у березні? - запитую насміхаючись. 

- Ні, не забула. Значить буде тобі наперед подарунок - заявляє подруга, а тоді серйозно додає - І не сперечайся зі мною! 

- Добре, дякую тобі! - я таки здаюся, розуміючи що подруга грошей і так не візьме. Вкотре переконуюсь як мені з нею пощастило. 

- Будь ласка! Ну все, мені час бігти! Ще здзвонимось - дівчина прощається та збиває дзвінок, а я продовжую стояти в дзеркалі та милуватися сукнею. 

Наступного ранку я прокинулася так, наче й не спала. Усю ніч мені снилося це кляте весілля, на якому, я то плаття порвала, то каблук зламала, і всі гості, в тому числі мої родичі та Андрій, голосно сміялися з мене, словом дурня якась. Звичайно нічого хорошого від сьогоднішнього дня я не очікую, саме тому, хочу просто найшвидше пережити та забути його. 

В ресторан потрібно з'явитися о 16:00, часу в мене ще вдосталь. Саме тому повільно встаю та збираюся на пробіжку. Погода сьогодні дуже хороша, яскраво світить сонечко та не великий морозець. Додому повертаюся в хорошому настрої, смачно снідаю та іду в душ. 

Те що в мене є ця неймовірна сукня, звичайно дуже добре, ось тільки тепер проблема, як привести себе в порядок. Адже до такої сукні потрібен гарний макіяж та зачіска. Шкода що поруч немає Лесі, адже на всі важливі події творила красу надійною саме вона. 

Та я не вішаю носа, знайшла в ютуб відео урок з самомакіяжем який мені сподобався, і буду старатися максимально його повторити. Волосся залишу кучерявим, на його вирівнювання піде багато сил та часу. 

Виходжу з душу і бачу декілька пропущених викликів. Один від Соколовського і три від Лесі, цікаво що за терміновість? Та через декілька секунд мій телефон знову оживає, тому не гаючи часу швидко відповідаю на дзвінок. 

- Подруго, ти де пропала? - трохи роздратовано запитує Леся, навіть не привітавшись. 

- Була в душі! - швидко відповідаю - Я не розумію, що за пожежа? 

- Душ це добре! А тепер швидко біжи та відчиняй двері! - несподівано заявляє подруга, чим мене не аби як дивує. 

- Що? Навіщо? - здивовано запитую. 

- Всі питання, пізніше! Роби що кажу! - командує дівчина. 

- Що прямо зараз? - перепитую, оскільки не розумію, що відбувається. 

- Так! - кричить Леся, я декілька секунд стою в ступорі, а тоді все ж виходжу в коридор, і обережно відчиняю двері. І несподівано для себе, бачу там не знайому мені дівчину. 

- Ну нарешті! - голосно видихаючи каже, не висока, чорнява дівчина з великою квадратною сумкою на плечі. 

- Ви до мене? - здивовано запитую. 

- Якщо ти Катя, тоді так! 

- Так це я! - коротко киваю. 

- Ось і чудово! Можна увійти? 

- Так звичайно! - кажу, та машинально відступаю в сторону, впускаючи її у свою квартиру. Проте, ще й досі не розумію, хто ця дівчина, та що їй потрібно. 

- Мене до речі Віка звати! - представляється дівчина оглядаючись по сторонах. 

- Катя! Хоча, ти це й так знаєш! - спантеличено кажу, не розуміючи, що робити з новою гостею. 

- І так! Думаю, нам з тобою краще розміститися в цій кімнаті, тут хороше освітлення! - каже дівчина, проходячи в кімнату та поклавши свою сумку на мій стіл. 

- Я не розумію! Краще для чого? - здивовано запитую. 

- Для створення краси! - весело відповідає дівчина, проте побачивши моє здивування додає - Тобі що, Леся нічого не сказала? - тільки зараз згадую, що подруга досі висить на лінії. 

- Алло, ти ще тут? - запитую прикладаючи телефон до вуха. 

- Ну нарешті! Що ви там, уже познайомились? 

- Леся я не розумію? - голосно кажу, а тоді згадавши про свою гостю, виходжу в кухню та уже тихіше запитую - Що це за дівчина, та що вона тут робить? 

- Це Віка! І на сьогодні вона твій перукар та візажист! - весело каже дівчина про те я її радість не дуже поділяю. Щось забагато сюрпризів на один тиждень!! 

- Взагалі то, я не планувала... - тихо шепою ледь стримуючись, проте, подруга мене перебиває. 

- Я знаю! Та Віка є дівчиною мого брата, вона вчиться на перукаря-візажиста. І я випадково дізналася, що їй необхідна модель для створення вечірнього образу. Ось я й вирішила вбити двох зайців одним пострілом. Ви просто виручите одна одну! І платити їй за це нічого не треба! - згодом додає Леся. 

Таке пояснення мене трохи заспокоює, якщо це справді так, то Леся просто геній. Тому, глибоко вдихнувши, повертаюся назад в кімнату і пропоную дівчині чаю. Дівчина відмовляється, оскільки боїться що не встигне до назначеного часу. 

В процесі роботи ми розговорилися, дівчина виявилася доволі милою та балакучою. З розмови я дізналася, що Віка навчається на останньому курсі. І для диплома, їй необхідно зібрати якомога більше портфоліо з її роботами. Також, паралельно дівчина знімала процес роботи на відео, щоб пізніше змонтувати короткий відеоролик. 

Для мого сьогоднішнього образу ми вирішили зробити об'ємні локони та з одного боку підібрати волосся від обличчя, прикріпивши невелику прикрасу срібного кольору у вигляді тоненької гілочки, на кінчиках якої де-не-де виднілися намистинки. Ця річ Віки, та для мого образу вона позичила мені її, на один вечір. Також, дівчина зробила легкий вечірній макіяж з накладними віями, від чого мої очі стали ще більшими. 

Я одягнула сукню і просто не впізнала, цієї дівчини у дзеркалі. Віка зробила, ще декілька фінальних фото, відзняла відеоролик та побажавши мені веселої забави пішла додому. Я звичайно пропонувала їй гроші за роботу, проте дівчина на відріз відмовилася, пояснивши, що вже отримала те, за чим прийшла і пообіцяла обов'язково скинути мені фото та готовий відеоролик. 

Попрощавшись з дівчиною, телефоную по відеозв'язку до Лесі, щоб показати кінцевий результат. Адже, без цієї дівчини такої краси точно не було б. Подруга обсипала мене компліментами та похвалила роботу Віки. Як раптом почувся дзвінок у двері. 

- На цьому сюрпризи не закінчились? - весело запитую. 

- Не зрозуміла? - здивовано перепитує дівчина. 

- До мене дзвонять у двері, признавайся це ти знову когось підіслала? - жартівливо запитую подругу, підходячи до дверей. 

- Цього разу, я вже точно ні при чому! - серйозно заявляє Леся. В цей момент я якраз відчиняю двері, і яке ж було моє здивування, коли на своєму порозі бачу Соколовського.