Розділ 24

- Я хлопець, Каті! - одночасно відповідаємо, і що він сказав? Хлопець? Повільно повертаюся до Соколовського і поглядом намагаюся його спопелити, проте йому здається на це начхати. Хлопець повністю ігноруючи мій погляд, мило посміхається бабусі. 

- Хлопець? Катя, ти чому від мене приховувала такого милого молодого чоловіка! - не думала, що чари Соколовського діють і на старше покоління. 

- Що ти, бабусю! Влад жартує, ми просто друзі! - нервово відповідаю, пинаючи хлопця ліктем в живіт. 

- Справді? Дуже шкода! - доволі засмучено каже жінка. Ну звісно, вона зараз тільки про те і думає, як знайти мені хлопця - Я до речі, Валентина Кирилівна. 

- Влад! - представляється хлопець і галантно цілує руку бабусі, я ж голосно хмикаю та демонстративно закатую очі - Катя, ідіть з бабусею в будинок, а я тут все сам розчищу - не зрозуміло чому, командує Соколовський. 

- Справді? Це було б, чудово! - радісно вигукує бабуся. 

- Бабусю, Владу вже час їхати! Снігопад не вщухає, на дворі вже темніє, а йому ще в місто повертатися! - кажу до бабусі, проте погляд мій направлений на хлопця. Ще мені тільки бракувало, щоб Соколовський сніг розчищав на моєму подвір'ї. 

- Але ж.. сніг.. - ніяк не гамується жінка 

- Бабуль, я все сама розчищу, не хвилюйся! - трохи роздратовано кидаю, зараз я ладна все пообіцяли, лиш би цей хлопець якнайшвидше поїхав звідси. 

- Доню, ця робота не для тебе, тобі ще дітей народжувати! - О Боже, ну нащо зараз про це згадувати! 

- Чула, що бабуся каже? Давай сюди лопату! - весело каже хлопець, забираючи від мене інструмент. 

- Не твоє діло! Якось сама розберусь! - ледь чутно шепочу так, щоб почув лише Соколовський. 

- Хто зна, може це будуть мої діти! - відповідає хлопець, підморгуючи, а тоді дає мені в руки пакети з продуктами й береться розчищати сніг. 

Я ж стою наче вкопана, все ще переварюючи інформацію, і коли до мене таки доходить суть сказаного, кров моментально припливає до обличчя, впевнена що я зараз почервоніла до кінчиків пальців. Що за дурні жарти? 

- Ходімо доню, а то вже весь одяг в снігу! - весело заявляє бабуся та тягне мене в будинок. 

- Чому ти мені раніше не розповідала про цього хлопчика! - як тільки ми зайшли в середину, жінка почала свій допит. Так і знала, що так буде, саме тому й не хотіла, щоб бабуся бачила Соколовського. Цей хлопець безумовно вміє справити хороше враження. 

- Немає, що розповідати! - спокійно відповідаю, розпаковуючи продукти з пакетів - Ми просто хороші знайомі. 

- Щось мені не віриться, що просто знайомий викликався б, вести тебе у таку погоду, в село! 

- Він.. хороша людина! - ніколи не думала, що скажу це, та мушу визнати, що помилялася стосовно цього хлопця. За останні декілька днів, він зробив для мене набагато більше, а ніж будь-хто інший. Правда не знаю, для чого це йому, проте, я йому за це дуже вдячна. 

- До речі, це його машина? - запитує старенька, заглядаючи у вікно. 

- Так! 

- Дуже гарна і мабуть, дуже дорога! - зауважує жінка - У нашому селі, такі машини, мабуть, і не бували. Ото завтра всі сусіди питатимуть, хто це до нас приїжджав - не зрозуміло чому, радіє бабуся. 

- Ось тому я й хочу, щоб Влад якнайшвидше поїхав! - лишні плітки мені ні до чого. По обличчі бачу, що жінка збиралася мені перечити, проте в цей момент зайшов Соколовський. 

- Хазяйка, приймайте роботу! - задоволено каже Влад, знімаючи капюшон. На обличчі у хлопця з'явився червоний рум'янець, чи то від вітру і холоду, а може від роботи. Ось так, Соколовський, лопатою махати, це тобі не дівчат клеїти. Хоча, мушу визнати, що надто втомленим, хлопець не виглядав. 

- Як? Ти вже все розчистив? - здивовано запитує бабуся, виглядаючи у вікно - І справді, все прибрано! Який же ти Владе молодець! Дуже дякуємо тобі! - хвалить бабуся, а Соколовський стоїть задоволений наче чеширський кіт. 

- Завжди радий допомогти! 

- Роздягайся, мий руки та бігом до столу! - командує жінка - Я якраз борщик зварила і періг спекла! 

Яке ще роздягайся? Йому вже додому пора, на дворі он вже як темно! Не те щоб я була не гостиприїмною, просто комусь ще назад в місто повертатися. Та Соколовський здається іншої думки. 

- Справді? Я просто обожнюю домашній борщ! І уже сто років його не їв! 

І ось, сидимо ми в трьох за столом, Соколовський жваво навертає борщ з пирогом і при цьому не забуває нахвалювати яка ж, хороша моя бабуся господиня. А мені, й кусок в горло не лізе, адже ніяк не можу зрозуміти, як так сталося, що цей хлопець опинився у мене на кухні, ще й здається знайшов спільну мову з бабусею. І це мені не подобається, аж ніяк не подобається. 

- Що ж, дякую за вечерю! Валентино Кирилівно, смачнішого борщу я в житті не їв! - підіймаючись зі столу, продовжує нахвалювати мою бабусю цей підлабузник - Думаю мені вже час! - ну, дочекалася нарешті, весело підіймаюся та прямую за хлопцем в коридор, з повною готовністю прощатися, як раптом. 

- Ти куди зібрався? Подивись яка негода розгулялася, а на дворі уже стемніло. Не впущу нікуди! - серйозно заявляє бабуся. 

- Що ви, не варто хвилюватися! Я без проблем доберусь! - трохи збентежено відповідає Влад, його здається як і мене трохи шокувала заява бабусі. 

- Навіть слухати нічого не хочу! Сьогодні переночуєш у нас, а завтра собі спокійно поїдеш! - стоїть на своєму жінка, склавши руки на грудях. І я чудово знаю цей погляд, якщо бабуся щось вирішила, то в протилежному її уже не переконати. 

- Я ... - Соколовський намагається якось заперечити, та бабуся не дозволяє це зробити. 

- Відмова не приймається! - кумедно спостерігати за тим, як самого Соколовського - ватажка усіх Прайдів, присікає моя бабуся - Я права, Катюша? - жінка переводить погляд на мене і чекає на відповідь, проте я чудово знаю що, щоб я не сказала на її рішення це не вплине. 

Хлопець також дивиться на мене, чекаючи на відповідь. І як би мені зараз не хотілося це визнавати, та бабуся права. На дворі й справі уже стемніло, а снігопад здається ще став сильнішим, не впевнена, що хлопець зможе навіть виїхати зі села, не те щоб добратися до міста, адже дороги тут ніхто не розчищає. Так, Катя зберися! Вчора Соколовський можна сказати врятував тобі життя, ще й дозволив в себе переночувати, тепер пора й тобі відплатити добром. 

- Так, бабуся права! Тобі краще залишитися в нас! - стараюся говорити якомога впевненіше, хоча до кінця саме не вірю, що це кажу. Хлопець декілька секунд щось обдумує, чухаючи потилицю та все ж, здається. 

- Ну, якщо ви наполягаєте..! 

- Ось і чудово! - весело вигукує бабуся - А зараз гайда пити чай з моїми фірмовими сирниками! - жінка прямує на кухню та набравши воду в чайник та ставить на плиту. 

- Ти й справді не проти, щоб я залишився? - тихо запитує Влад, позаду мене. 

- Ні, все гаразд! - відповідаю та повертаюся до хлопця, як раптом впираюся носом в міцні груди та машинально вдихаю приємний чоловічий аромат від якого підкошуються ноги. Чому він так близько? Занадто близько, щоб я могла адекватно думати. Проте, беру себе в руки й почистивши горло, додаю. 

- В таку погоду й справді небезпечно повертатися в місто! - даю крок назад, щоб отримати хоч якийсь особистий простір, проте впираюся спиною в стіну і від несподіванки підстрибую. А хлопця здається вся ця ситуація навіть веселить. Він близько, занадто близько, від чого мене кидає в жар - Піду перевдягнуся! - хриплим голосом кажу, та якомога швидше біжу у свою кімнату. 

Тільки зачинивши за собою двері, з полегшенням видихаю. Падаю спиною на своє ліжко й потираю обличчя рукою. Стрілецька, що з тобою? Що за дурна реакція на хлопця, який мені навіть не подобається? Чи може...? Ні, звичайно ні! Я дала собі слово, що мажорів в моєму житті не буде! Просто треба взяти себе в руки, і не думати про нього. А як це зробити, якщо він уже другий день, поруч зі мною??? І як дожити, до завтрашнього дня? 

Питань звісно багато, відповідей на які в мене немає. Проте, час перевдягатися та йти на кухню. Тому швидко дістаю домашній одяг та виходжу з кімнати. І відразу чую жваві голоси, які доносяться з кухні. 

О Боже, тільки не це! Бабуся дістала мої дитячі фото та розповідає Соколовському історію кожної з них, а хлопець майстерно вдає, що йому цікаво. Який позор! В дитинстві я була дуже кумедною! 

Взагалі, цей момент був однією з моїх мрій. Ось так, колись привести нареченого і разом з бабусею переглядати наші сімейні фото. Довго в моїх мріях цією людиною був Андрій, та зараз я розумію, що цьому не бувати. 

Зараз я бачу щасливу бабусю, яка хибним ділом думає, що Соколовський мій хлопець. І я можу сотню раз говорити що це не так, вона все одно мені не повірить. Адже я не так часто запрошувала хлопців до нас в гості, ну, крім Андрія звичайно. І то бабуся йому моїх фото не показувала. Я бачу, що їй сподобався Влад і з часом проблематично буде їй пояснити, де цей хлопець подівся з мого життя. 

- О Катюша, іди до нас! - весело вигукує бабуся - А я Владові твої дитячі фото показую. 

- Я бачу! - не задоволено бурчу, проходячи на кухню. 

- В житті б не подумав, що ця пухленька кучеряшка з милими щічками - це ти!! - весело каже Соколовський, повертаючи до мене, одне з моїх дитячих фото. 

- І я кажу, що Катюша зараз дуже схудла - Диви як в дитинстві гарно виглядала! А зараз що? Лише шкіра й кості! - бабуся знову за своє - Нам з тобою Владе треба її відгодувати! 

- Цілком з вами погоджуюся! - впевнено заявляє хлопець. 

- Та годі вам, нормально я виглядаю! - демонстративно закатую очі та швидше стараюся забирати альбом від Соколовського, оскільки дальше фото, будуть ще смішніші. 

У чотири роки, мої батьки прийняли хибне рішення й постригли мене під каре. А з моєю структурою волосся, виглядала я як кульбабка!!Проте, Влад не надто спішить віддавати мені альбом. Хлопець високо підіймає його, направляючи в протилежну від мене сторону. І навіть не дивлячись на те, що хлопець сидить, дістати до його кінцівки все одно важко. Та, я не намірена здаватися, роблю ще один стрибок і нахилившись ще більше, таки вихоплюю свою річ. Проте, трохи не розраховую своєї сили та втративши рівновагу, падаю на хлопця. Соколовський моментально реагує, і вхопивши за талію садить собі на коліна. 

Втикаюся носом в міцні груди хлопця, й мимоволі вдихаю приємний запах парфумів, які діють на мене, якось не правильно. Швидко підношу голову й зустрічаюся поглядом з бездонними, чорними очима, а ще я чітко чую його серцебиття. Цей рівномірний стукіт та чорні очі, наче мене гіпнозують, і я не взмозі відірвати свій погляд. 

- Ну що ж, я напевно уже піду! - десь зовсім поруч чується голос бабусі, який і приводить мене до тями, тільки зараз розумію, що досі практично лежу на хлопцеві. Швидко підіймаюся та стаю на рівні ноги, з соромом поглядаючи на бабусю. Проте, жінка вдає вигляд що цього не помічає. 

- Мені вже час таблетки приймати, а ви молодь тут відпочивайте! - бабуся обережно підморгує мені, якось дивно посміхаючись, та їде до себе в кімнату. 

Я ж, швидко кладу цей злощасний альбом на полицю, і стараюся навіть не дивитися на хлопця. Щоки мої ще досі горять від нещодавньої ситуації. 

- Що ж, на годиннику тільки сьома, можливо подивимось якийсь фільм? - позаду чую голос Соколовського. 

- У мене трохи інші плати! - досадно кажу повертаючись до хлопця. 

- Справді? І які ж, якщо не секрет? 

- Ні звичайно! Хочу, спекти бабусі торт на день народження! 

- Ти будеш сама його пекти? - здивовано запитує Влад. 

- Так. Бабуся не любить магазинної випічки - кажу зав'язуючи фартух - А оскільки з подарунком я трохи помахалася, доведеться радувати бабусю хоча б, тортом! - а згодом додаю - Проте, мій ноутбук в кімнаті, якщо хочеш, можеш ним скористатися! 

- Зрозуміло! - протягує хлопець встаючи з крісла - Так, може тобі потрібен підсобник? - я не відразу розумію кого хлопець має на увазі. 

- Хто? Ти? - здивовано запитую. 

- А чому б, і ні. Обіцяю виконувати всі твої накази! 

Чесно признатись, я була неабияк здивована. Хто б міг подумати, що мажор допомагатиме мені на кухні, а я вже думала, що після відгортання снігу мене нічим не здивувати. Чи це я не розбираюся в людях чи просто мені попався якийсь неправильний мажор. 

- І так! Що ми готуємо? - серйозно запитує Влад, як тільки я одягла на нього фартух. І мушу визнати, це було швидше щоб повеселити себе, а ніж захистити одяг хлопця від забруднення. 

- Торт з шоколадно-горіховими коржами, кремом чіз та маринованими персиками! 

- Ммм, звучить смачно! Так, що мені робити? - весело запитує хлопець, закачуючи рукава. 

І мушу визнати, що я Соколовського недооцінила, він і справді старанно виконував усі мої завдання й у двох ми набагато швидше справилися. 

- А прикрашати як будемо? - з цікавістю запитує Влад, коли торт уже був повністю складений. 

- Не знаю, ще не думала про це! 

- Давай, залиймо чорним шоколадом, а білим можна зробити надпис, і звичайно свічки! 

- Соколовський, ти здається не ту професію обрав! - кажу весело посміхаючись.. 

- Можливо, можливо! - потираючи підборіддя відповідає хлопець - До речі, що там з твоїм подарунком? Чому про махалася? 

- А, це я віддала на реставрацію старий портрет бабусі з дідусем, під час ремонту він трохи пошкодився й довелося зняти його зі стіни. Ось я вирішила дати цьому портрету нове життя. Його повинні були почистити від застарілих плям та змінити рамку. Ось тільки, майстер через хворобу не встиг до сьогоднішнього дня. Так я й залишилася без подарунка - трохи сумно пояснюю. 

- Зрозуміло, думаю це чудовий подарунок! - мило посміхаючись каже хлопець. Зараз я дивлюсь на ямочки що на щоках у Соколовського і мимоволі посміхаюся сама. А ще розумію, що маю сказати, те що вже давно збиралася сказати..