Розділ 21

ВЛАД 

— Ну? І довго ти ще збираєшся витріщатися на телефон? — здивовано запитує Тьома. — У тебе таке обличчя, наче тобі привид телефонує! 

Я нервово стискаю гаджет у руці, вдивляючись у знайоме ім’я на екрані. 

— Повір, якби це був привид, я б здивувався куди менше. 

— Кучерява… — друг уважно перечитує напис. — Це що, та сама дівчина, через яку ти минулого разу так набрався? 

Я мовчки киваю. 

— Так чого ти чекаєш? 

— Не знаю… — зітхаю важко. 

Чорт, я й справді не впевнений, що хочу з нею говорити. 

Але водночас мене розриває цікавість: з якого дива вона раптом переступила через свою гордість і першою подзвонила? 

Та поки я роздумую, телефон замовкає. 

— Ну ось, питання вирішилося само собою, — хмикаю, ховаючи гаджет у кишеню. 

Проте в грудях раптово з’являється якесь дивне, тривожне відчуття. 

І варто мені лише піднести пляшку до губ, як телефон знову оживає. Я прикипаю поглядом до екрана. Другий раз. Якщо перший міг бути випадковістю, то тепер вона телефонує навмисно. Невже справді шкодує, що говорила зі мною в такому тоні? 

— Та годі тобі, брате! Я тебе не впізнаю! — роздратовано кидає Тьома. — Візьми вже цей клятий телефон! 

Я думаю ще секунду. І таки беру слухавку. Спочатку мені здається, що Катя радіє, що я відповів. Але вже через кілька секунд я отримую укол розчарування. 

Вона телефонує не до мене. Її голос… щось у ньому не так. А ще вона несе якусь нісенітницю. Наскільки я знаю, її матері вже немає в живих, а дівчина звертається саме до неї. Вона п’яна? 

— Катю, ти знаєш, кому телефонуєш? 

— Так, звісно… — її голос звучить впевнено. 

Я стиснув щелепи. Не думаю, що мій голос можна сплутати з жіночим. Тим більше з голосом її матері… Я нічого не розумію. І це мене дратує. 

Мені вже хочеться просто закінчити цю дивну розмову, але щойно я збираюся завершити виклик, Катя майже благає: 

І в її голосі… Я чую страх. І мене пробирає холод. А тоді крізь телефон проривається грубий чоловічий голос. І в мене перед очима спалахує страшна думка. 

— Катя, у тебе щось сталося? Тобі потрібна допомога? 

— Так!!! — її відповідь ріже мене, мов лезо. 

Я відразу ставлю телефон на гучний зв’язок, щоб Тьома теж усе чув, і, не роздумуючи більше ні секунди, заводжу мотор. 

— Тримайся, чуєш? Я їду! 

Я намагаюся заспокоїти її, але сам ледь тримаю себе в руках. 

Все всередині просто рветься назовні. Мені хочеться кричати. Матюкатися. Мені хочеться, щоб ця клята машина їхала швидше, хоча я і так давлю на газ до упору. 

Катя — молодець. Вона все робить правильно: говорить, що відбувається, пояснює, куди йде. 

А я… Чорт, я вперше в житті так за когось хвилююся. Ще годину тому я хотів викреслити цю дівчину зі свого життя. А зараз мене трясе від думки, що я можу не встигнути. 

І ще я ненавиджу себе за те, що піддався емоціям і не забрав її з того чортового клубу. 

— Все буде добре, не переживай так! Ми встигнемо! — намагається заспокоїти мене Тьома. 

— Сподіваюся… — стискаю кермо ще сильніше. 

— Влад, полегше! Якщо ми зараз розіб’ємося, то дівчині точно не допоможемо! 

Я чую, як друг нервово ковтає, коли машина влітає у поворот. Але швидкість не скидаю. 

— 501… — тремтячим голосом промовляє Катя. 

Чорт. Вони вже там. В цьому клятому номері. 

Я вриваюся на територію комплексу, різко гальмую, вискакую з машини… і завмираю. 

Я не знаю, куди бігти. 

— Нам сюди! — Тьома штовхає мене вперед, спрямовуючи до потрібних дверей. 

Всередині нас зустрічає хостес і охоронець, який, здається, не надто радіє нашому візиту. 

— Біжи, я розберуся! — кидає друг. 

Я лише киваю і мчу сходами вгору. П’ятий поверх. Ці сходи здаються нескінченними. Я чудово розумію, що з моменту, як Катя сказала номер кімнати, минуло вже достатньо часу. 

Можливо, я… Чорт. Навіть думати про це не хочу. Я обіцяв їй, що все буде добре. Тільки б встигнути… Вириваюся на потрібний поверх, шукаю двері, зупиняюся лише на секунду… І, затамувавши подих, вриваюся всередину.

Перше, що кидається в очі, — велике ліжко. Порожнє. Я видихаю з полегшенням. А тоді помічаю напівоголеного чоловіка, який кричить і гупає у двері ванної. Я миттєво впізнаю його. Це той самий мудак, що клеївся до Каті в клубі. У мене вибухає мозок. 

Я кидаюся до нього, грубо розвертаю обличчям до себе… А тоді просто зношу на підлогу і починаю бити. Я не знаю, на кого злюся більше.На нього.На себе. За те, що не забрав Катю з цього проклятого місця. За те, що не захистив її. 

— Владе! Владе, зупинись! — раптом до мене проривається голос Тьоми. 

Друг міцно хапає мене за руки, відтягує назад. 

— Остинь, Владе! Ти зараз його вб’єш! 

Я вириваюся. Дихаю важко, грудна клітка піднімається і опускається. І тільки зараз помічаю закривавлене обличчя покидька на підлозі. Чорт. Це я зробив? 

— Все, все. Я в нормі, — кажу другові. — Розберися з ним, а я… 

Я кидаю погляд на двері у ванну. Катя. 

— Катя, це я, Влад. Відчини, будь ласка… 

Тиша. 

— Все добре, чуєш? Він більше тебе не чіпатиме. Ти в безпеці. Відчини, Катю… 

Але у відповідь нічого. І тривога в мені наростає. 

⁸Двері піддалися з третього удару, голосно грюкнувши об стіну. Серце гупало в грудях, я ще ніколи так не боявся. У напівтемній кімнаті, в кутку біля раковини, сиділа Катя. Вона обхопила руками голову, вся тремтіла, здавалося, що от-от розсиплеться на дрібні уламки. 

Я ступив крок вперед, а вона здригнулася, сильніше втиснувшись у стіну. Неначе загнаний у пастку звір, що не вірить у порятунок. 

— Катю… — голос охрип від хвилювання. Я опустився на коліна поруч, боячись різкими рухами ще більше її налякати. 

Її плечі здригалися, тонкі пальці стискали тканину сукні. На зап’ясті синів слід від грубого хвату. В грудях запекло від злості. Я мав розірвати того виродка на шматки.