Розділ 21

ВЛАД 

- Ну? І довго ти збираєшся витріщатися на телефон? - здивовано запитує друг - У тебе таке обличчя наче, це привид телефонує! 

- Повір, був би це реально привид, я б здивувався куди менше!! 

- Кучерява! - Тьома уважно перечитує ім'я на екрані - Це що, та сама дівчина, через яку ти так набрався минулого разу? - з цікавістю запитує друг, на що я лише коротко киваю - Так, чого ти чекаєш? 

- Не знаю! - я й справді не впевнений, що хочу з нею розмовляти, навіть не зважаючи на те, що в середині просто згоряю від цікавості, з якого це дива, ця дівчина вирішила переступити через свою гордість й першою зателефонувати? Та до поки я роздумую, телефон замовкає. 

- Ну ось, питання вирішилось само собою! - хмикаючи відповідаю, проте в середині починає наростати якесь не зрозуміле відчуття тривоги. Від цього знову підіймаю алкоголь і тільки губами торкаються пляшки, як телефон знову оживає.. 

А це вже цікаво! Якщо перший раз могла бути просто випадковість, то вдруге вона явно намірено телефонує. Невже й справді шкодує що говорила зі мною в такому тоні? 

- Та годі тобі брате! Я тебе не впізнаю! - роздратовано каже Тьома - Візьми вже цей клятий телефон! - думаю ще секунду і таки беру слухавку. 

Спочатку мені здалося, що дівчина дуже зраділа, що я відповів, проте уже через декілька секунд, я отримав укол розчарування. Вона таки телефонувала не до мене. На додаток, вона несла якусь нісенітницю, наскільки я знаю її матері уже нема в живих, а дівчина зверталася саме до неї. Згодом я подумав, що вона просто п'яна, оскільки на запитання, чи знає вона до кого телефонує, Катя впевнено відповідала так. А я сумніваюсь, що мій голос можна сплутати з жіночим, тим більше її мамою... 

Я нічого не розумів, і це неабияк дратувало, тому я вирішив просто закінчити цю дивну розмову. Проте, дівчина дуже сильно просила не класти трубку, мало того, в її голосі я почув страх і розпач. А тоді зовсім поруч, грубий чоловічий голос. В цей момент в голову закралася одна страшна думка, яка могла пояснити цей дзвінок, та таку дивну поведінку дівчини. 

- Катя, у тебе щось сталося? Тобі потрібна допомога? - Так!! - доволі емоційно і водночас з полегшенням відповідає дівчина, а у мене серце тікає в п'ятки. 

Ставлю телефон на гучномовець, щоб Тьома теж все чув і не роздумуючи ні секунди, заводжу мотор і мчу на всіх парах. Даю настанови та стараюсь заспокоїти дівчину, проте сам ледь стримую емоції. Не реально сильно хочеться матюкатись, а ще, щоб ця клята машина їхала швидше, хоча педаль жму до упору. 

Катя - молодець, все робить правильно, старається коментувати все, що робить і куди іде. В голову зовсім не вчасно, лізуть дурні думки, що буде якщо я не встигну і це просто зводить мене з розуму.. 

Сам не розумію, чому зараз так хвилююся за дівчину, яку ще годину тому, хотів викреслити зі свого життя. Чорт забирай, я здається так в житті ні за кого не хвилювався, як за неї зараз. А ще сварив себе, що піддався емоціям, та не забрав її з цього клятого клубу, як і хотів. Тоді, усього цього з нею зараз би не сталося.. 

- Все буде добре, не переживай так! Ми встигнемо! - старається заспокоїти мене Тьома. 

- Сподіваюся! - кажу, сильніше стискаючи кермо.. 

- Владе, по легше! Якщо ми зараз розіб'ємось, то дівчині явно не зможемо допомогти! - видавлює з себе друг, сильніше втискаючись в сидіння. Я лише хмикаю, та швидкість скидати не збираюся... 

- 501! - тремтячим голосом промовляє дівчина, і я розумію що вони уже на місці, в клятому номері. 

В цей момент, ми якраз в'їжджаємо на територію комплексу. Різко гальмую та швидко вибігаю із машини, проте через декілька кроків зупиняюся. Комплекс дійсно великий, а у мене немає жодного уявлення, в яку сторону бігти.. 

- Нам сюди! - обережно хлопає мене по плечі друг, швидко направляючись в одні з дверей. Тьома доволі часто зависає в цьому закладі, тому й не дивно, що він тут все знає... 

В середині нас зустрічає дівчина хостес та охоронець, який здається не намірений нас пропускати. 

- Ти біжи, я розберусь! - серйозно каже друг, я ж коротко киваю та біжу по сходах вгору. Ми обоє розуміємо, що часу у нас обмаль. 

Шлях на п'ятий поверх, здавався мені вічністю, це наче дурний сон, в якому хтось зупинив час. Я чудово розумів, що з моменту як Катя сказала номер кімнати, пройшло вже достатньо часу й можливо я.... Чорт, навіть думати про це не хочу! Я обіцяв цій дівчині, що все буде добре! Лиш би встигнути...! 

Вибігаю на п'ятий поверх і швидко шукаю потрібний номер, біля дверей завмираю лише на секунду, а тоді затамувавши подих, вриваюсь в кімнату. І перше, що впадає в очі - це велике ліжко, а головне пусте, в цей момент я знову почав дихати. А дальше помічаю напівоголеного чоловіка, який голосно кричав та стукав у двері ванної кімнати. До кого він там добирається й так зрозуміло. З полегшенням видихаю, розуміючи, що з Кучерявою все в порядку. А тоді, зціпивши зуби кинувся до чоловіка. Швидко відриваю його від дверей, повертаючи обличчям до себе й розумію, що це той самий мудак який клеївся до Каті в коридорі. В цей момент мозок наче відключається, кидаю його на землю і хаотично починаю завдавати удари. Не знаю на кого зараз більше злюся, на цього придурка чи на себе? За те що не забрав Кучеряву з відси, коли хотів це зробити. 

- Владе! Владе, зупинись! - до тями мене приводить голос друга, який міцно хапає мої руки - Остинь Владе, ти зараз вб'єш його! - голосно кричить Тьома, відтягаючи мене назад. В цей момент все було наче в тумані, тільки прийшовши трохи до себе, помічаю на землі закривавлене тіло. Й повірити не можу, що це зробив я. 

- Все, все! Я в нормі! - кажу другові, щоб відпустив мене - Ти тут розберися з ним, а я... - вказуючи на двері у ванну кімнату, Тьома тільки розуміюче киває, а тоді разом з охороною взявся приводити до тями цього мерзотника.. 

- Катя, це я - Влад! Відчини, будь ласка! - підходжу до дверей та обережно прошу дівчину відчинити, про те, у відповідь тиша. Це й не дивно, вона напевно до смерті налякана - Катя, все гаразд, ти в безпеці! Цей чоловік більше не завдасть тобі шкоди! Відчини! 

Та скільки я б, не кликав її та не просив, за дверима панувала тиша. В середині наростала тривога, і у мене не було іншого виходу, як просто вибити ці кляті двері.. 

Даю крок назад і з сильним розмахом двері вилітають. З острахом заходжу в середину й помічаю в кутку кімнати дівчину, яка прикривши руками голову, сидить на підлозі. Вона вся тремтить і зараз схожа на перелякане кошеня. Від такої картини серце стиснулося від болю, в цей момент, так захотілося вернутися назад в кімнату та ще декілька раз врізати виродку, який зробив це з моєю дівчинкою.. 

Підходжу ближче і присівши на в шпиньки обережно торкаюсь кінчиками пальців, її волосся. Від мого дотику, Катя ще сильніше почала тремтіти, притискаючись до стіни. 

- Катя, це я! Все в порядку, я з тобою! - ніжно шепочу, погладжуючи її волосся. 

Дівчина повільно підводить голову, відкриваючи свої великі, заплакані та повні страху очі. Вона дивилася на мене так, наче не вірила, що це справді я. А тоді зовсім несподівано для мене, кидається в мої обійми, міцно стискаючи мою шию. Це було так неочікувано ц мило, що я мимоволі теж обняв її, притискаючи сильніше до свого тіла. Прикриваю очі та вдихаю запах її волосся, який просто зводить мене з розуму. В моїх руках вона виглядала тендітною та зовсім крихітною. І я зловив себе на думці, що не хочу, щоб ця мить закінчувалась, а ще не хочу відпускати її зі своїх обіймів, ніколи. 

Проте, через декілька хвилин, дівчина наче прийшла до тями та швидко почала вибиратись з моїх обіймів, не охоче я вже ж, відпускаю її. 

- Вибач, я щось розклеїлась! - каже дівчина, присоромлено опускаючи погляд. 

- Немає за що просити вибачення! З тобою все в порядку? 

- Так! - відповідає вона намагаючись підвестися. Бачу що самостійно їй зробити це важко, саме тому швидко підіймаюся та допомагаю їй. 

- Владе! Дякую тобі! - тихо промовляє дівчина, дивлячись мені просто в очі - Якби, не ти... навіть не уявляю, що зі мною могло б, статися! - у дівчини на очах появляються сльози, та вона миттю відвертається та витирає їх. 

- Я радий, що з тобою все гаразд! - кажу це щиро - А зараз нам час забиратися з відси! - беру дівчину за руку та виходжу з ванної кімнати, відчуваю як важко даються їй ці кроки, проте, вона чемно іде за мною, сильніше стискаючи мою руку. 

Тьома на щастя, вже встиг забрати з кімнати цього мудака, саме тому я так спокійно вів дівчину. Мені не хотілося, щоб вона знову бачила його обличчя, вірніше те, що від нього залишилось. 

Перед виходом одягаю на Катю свою куртку, на дворі морозець розгулявся не на жарт, не хочу, щоб дівчина захворіла. Всю дорогу, ми йшли мовчки, міцно тримаючись за руки. 

Саджаю дівчину в машину та вмикаю пічку на максимум, щоб вона могла зігрітися. Раптом, помічаю Тьому, який прямує до нас. 

- Я зараз! - кажу до дівчини та вийшовши з машини, прямую до друга. 

Хлопець повідомив, що цього мудака відвезли в лікарню, а вже потім ним займуться відповідні органи. Але завтра дівчині потрібно під'їхати та написати заяву. Дякую другові за все та попрощавшись, повертаюся назад в машину. Там помічаю, що дівчина закутавшись в мою куртку, уже мирно спить. Сідаю поруч і просто не можу відвести погляд від її обличчя. Чому я раніше не помічав, наскільки вона красива? Руки так і тягнуться, щоб доторкнутися до її щоки, проте тримаю себе в руках. Мені дуже не хочеться розбудити її. 

Тепер треба вирішити, що робити з цією сплячою красунею? Відвести її додому не можу, оскільки не знаю адреси, та й будити не дуже хочеться, їй сьогодні добряче дісталося. Саме тому, рішення приходить само собою, доведеться показати Кучеряві свої апартаменти. 

Заношу дівчину у квартиру та обережно кладу на своє ліжко. Забираю свою куртку і вона залишається у своїй так званий робочій формі - тоненька блузка, з порваними верхніми ґудзиками (тут не потрібно здогадуватись, хто постарався) та коротенька спідничка, яка відкриває вид на стрункі ніжки. Тільки зараз помічаю, червону пляму крові, яка видніється на одній із кінцівок. Напевно через велике навантаження на ноги, рана і почала кровити. Чорт забирай, ту Кучеряву! І чого вона тільки поперлася на цю роботу, ще й з пораненою ногою! 

Декілька секунд роздумую, як вчинити правильно, а тоді дістаю з шухляди ножиці й розрізаю тоненьку колготку. Розумію, що дівчині можливо не надто сильно сподобаються мої дії, та все ж, мені здається, що рану зараз обробити набагато важливіше. 

Потім, дістаю ковдру і добре укутую нею дівчину, а тоді сідаю поруч і потираючи обличчя руками, намагаюсь зрозуміти що зі мною не так, а вірніше коли я встиг так змінитися? Адже до цього часу, нога жодної дівчини не переступала поріг цієї квартири. Для мене було принципово не приводити сюди дівчат, навіть тих які мені подобались. Усі п'янки, гулянки та розваги були на стороні, а додому я завжди повертався сам. 

А зараз, навіть не задумуючи я, так би мовити, власноруч приніс цей комок непорозумінь у свою квартиру. Мало того, ще й вложив на своєму ліжку, без жодних вагань. 

На годиннику восьма ранку, і я замість того, щоб піти хоч трохи відпочити, сиджу в інтернеті, обираю одяг для Стрілецької. Тільки згодом згадую, що вчора я забрав тільки рюкзак дівчини, зовсім забувши про її одяг, і оскільки це моя вина, викручуватись теж мені. 

В першу чергу, замовляю хороше зимове взуття та теплу куртку, а також чорні утеплені лосини та худі. Я чудово розумію, що дівчина просто так, ці речі від мене не прийме. Тому доведеться трохи з хитрувати, та про це подумаю пізніше. Зараз все оплачую та оформляю швидку кур'єрську доставку. І уже через годину одяг у мене. Швидко відриваю всі бирка й акуратно складаю в шафу, а тоді берусь за приготування сніданку. 

Те, що Катя дуже худа видно не озброєним оком, про те, я не думав що настільки. Вчора, несучи її на руках, я майже не відчував ваги. Глянувши на неї, так і хочеться негайно відгодувати. Тим зараз і займусь, я звичайно не можу назвати себе майстром кулінарії, проте елементарний сніданок все ж, в змозі приготувати. 

Раптом, з кімнати почались доноситися якісь звуки. Швидше за все, це Катя прокинулась, і не розуміє де знаходиться. Саме тому, залишаю приготування їжі, та поспішаю в кімнату до дівчини.