Розділ 20

ВЛАД 

— Владе, яка несподіванка! — у порожню аудиторію вривається Сніжана й, не зупиняючись, кидається мені на шию. Її руки холодні, а духи — надто солодкі, надто нав’язливі. 

— Я так рада, що ти подзвонив! Але чому вирішив зустрітися саме тут? — її погляд швидко пробігається по стінах, наче вона намагається зрозуміти прихований сенс у виборі місця. 

Я не відповідаю одразу. Натомість обережно відсторонюю її руки, що занадто впевнено вп’ялися мені в плечі. 

— Привіт, Сніжано, — мій голос рівний, контрольований. — Нам треба поговорити. 

Вона неохоче випускає мене зі своїх обіймів, і я на крок відступаю, встановлюючи безпечну відстань між нами. 

— Таким серйозним ти мені ще більше подобаєшся, — вона усміхається, нахиляє голову, її погляд кокетливо пробігається по мені. 

Цікаво, чи залишиться її настрій таким же хорошим після нашої розмови. 

— Це чудово, але зараз не про це, — я дозволяю собі короткий смішок, але одразу ж повертаю суворий вираз обличчя. — Скажи мені, Сніжано, ти була присутня на останніх зборах Прайду? 

Вона кліпає, ніби тільки зараз зрозуміла, що це не романтичне побачення. 

— Так! — киває, намагаючись тримати спокій. 

— І ти чула, як я заборонив чіпати Стрілецьку? 

— Чула, звичайно! — голос її змінюється, у ньому з’являється нервова поспішність. — Просто не розумію, для чого тобі здалася ця… убога? 

Її слова змушують мене стиснути щелепи. 

— Скільки часу ти в Прайді? 

— З першого курсу! — вона випрямляється, в її голосі з’являється гордість. 

— Тоді ти чудово знаєш, що трапляється з тими, хто не виконує мої накази. 

Очі Сніжани розширюються, обличчя блідне. Вона різко вдихає, наче її тільки-но облили крижаною водою. 

Прайд — це не просто клуб. 

Сюди потрапляють не всі, а лише найкращі. Це зірки університету — капітани футбольної, баскетбольної, волейбольної команд, найперспективніші плавці, боксери, легкоатлети. Люди, чиї імена звучать у коридорах і на трибунах. Звичайним смертним дорога сюди закрита. 

З дівчатами трохи простіше. Вони можуть стати частиною нашого угруповання, якщо зустрічаються з одним із Прайдів. Але є нюанс: кожен хлопець може ввести в клуб лише одну дівчину за весь час навчання. Якщо стосунки закінчуються — вона автоматично вилітає. Єдиний виняток: коли хлопець випускається і самостійно покидає клуб. 

Сніжана добре розібралася в правилах. Вона зачарувала п’ятикурсника, капітана гандбольної команди. Він закінчив універ, а вона одразу ж покинула його, залишившись у Прайді як повноцінний член. 

Бути Прайдом — це мати доступ до всього. Викладачі закривають очі на наші пропуски. У будь-який клуб міста ми проходимо без черги. Всі знають: якщо ти в біді — Прайд прикриє. Але натомість від тебе вимагають беззаперечної лояльності. 

І найголовніше правило: накази не обговорюються. 

У мене як у президента клубу є також свої переваги, тільки за мною останнє слово, чи приймаємо ми нового учасника, чи ні, тут усі питання вирішуються тільки з моєї згоди. Ну і звичайно, усі мої накази не обговорюючись виконуються всіма учасниками.  

Я чудово розумів, що Макарський так легко не пробачить витівку Каті. Він у нас птиця горда і не гоже щоб якесь дівчисько вчило його моралі, та ще й привселюдно. Репутація для нього понад усе, і боюсь представити, щоб він зробив з дівчиною, не вступившись я за неї. Саме тому, на останніх зборах, я вирішив взяти Стрілецьку, так би мовити, під свій захист. Про те, що хтось вирішить порушити мій наказ сумнівів не виникало, до сьогоднішнього дня.  

— Владе, ти серйозно? Хочеш вигнати мене через якусь навіжену дівку?! — її голос переповнений обуренням. 

— Ні, звичайно, — я спокійно дивлюсь їй в очі. — Але я можу це зробити через твою непокору. 

— Що?! — її дихання збивається. — Але що ти взагалі в ній знайшов?! Вона безлике ніщо! Ні фігури, ні обличчя, одягається як… 

— Досить, — мій голос стає жорстким. Я не можу слухати це довше. — Справа не в ній. Справа в тому, що ти порушила мій наказ. 

— Владе, я не знаю, що вона тобі наговорила, але це все брехня! — в її очах з’являється паніка.

— Дивись, я зараз поставлю тобі два запитання. І я хочу почути правду. Інакше… сьогодні буде твій останній день у Прайді. 

Я роблю крок вперед, і вона мимоволі відступає. 

— Перше: що ти робила в жіночій роздягальні перед змаганнями? 

Я повільно відходжу назад, дозволяючи їй осмислити слова. 

— І друге: чим саме ти пошкодила ногу Стрілецької? 

Вона затримує подих. Її очі бігають, немов шукають вихід. 

— Я… я зайшла туди випадково… 

— Давай я тобі поясню, — я дозволяю собі глузливий тон. — Я вже знаю, що там сталося. Просто хочу почути це від тебе. 

— Але ж… 

— Сніжано, моє терпіння не безмежне. 

— Пилочкою! — шепоче вона. 

Я вдивляюсь у її обличчя, не розуміючи. 

— Що? 

— Пилочкою для нігтів, — голосніше повторює вона, втупившись у підлогу. 

У мене всередині все обривається. 

— Ти серйозно?.. Навіщо? 

- Тому, що на її місці повинна була бути я! Це через неї я не пройшла вибіркові змагання! - зараз дівчина виглядала трохи божевільною - І поруч з тобою теж повинна бути я, я, а не вона!!  

- Що ти верзеш? - здивовано запитую, не вірячи власним вухам.  

- Та годі тобі Соколовський! Ти ж звертаєш увагу лише на переможців. Не перемогла б, Стрілецька в цих змаганнях, ти б на неї навіть не глянув! - серйозно заявляє дівчина.  

- Так це все через мене? Ти покалічила її через мене? - здивовано запитую, хоча швидше констатую факт. Подруга Каті мала рацію, вона постраждала через мене. 

— Влад, я заради тебе готова на все, — її пальці торкаються моїх грудей, малюючи невидимі візерунки. 

Я різко відходжу. 

— Ти божевільна. 

— Так, я збожеволіла від кохання до тебе!