Розділ 20

ВЛАД 

— Владе, яка несподіванка! — у порожню, аудиторію буквально вривається Сніжана й, з розгону кидається мені на шию. 

— Я так рада, що ти врешті подзвонив! Але чому вирішив зустрітися саме тут? — її погляд швидко, з підозрою пробігається по стінах, наче вона намагається розгадати якийсь прихований, романтичний сенс у виборі цього ізольованого місця.
Я не поспішаю відповідати. Натомість мовчки, обережно, але цілком беззаперечно відсторонюю її долоні, що занадто впевнено й господарськи вп’ялися мені в плечі. 

— Привіт, Сніжано, — мій голос звучить рівно, сухо й максимально контрольовано. — Нам треба серйозно поговорити.
Вона неохоче випускає мої одвороти куртки зі своїх пальців, і я одразу ж роблю крок назад, установлюючи вивірену, безпечну дистанцію між нами. 

— Таким суворим і серйозним ти подобаєшся мені ще більше, — вона грайливо усміхається, злегка нахиляє голову вбік, і її вивчаючий погляд кокетливо ковзає по мій фігурі.
Цікаво, чи залишиться цей кокетливий настрій таким же легким після того, що вона зараз від мене почує. 

— Це, звісно, чудово, але зараз розмова піде зовсім про інше, — дозволяю собі короткий, холодний посміх, але одразу ж повертаю обличчю звичний суворий вираз. — Скажи мені, Сніжано, ти була присутня на останніх закритих зборах Прайду? 

Вона пару разів швидко кліпає довгими віями, ніби тільки зараз до її мозку дійшло: це зовсім не приватне романтичне побачення. 

— Так, була! — киває вона, намагаючись зберегти удаваний спокій. 

— І ти чітко чула, як я особисто заборонив будь кому з наших торкатися Стрілецької? 

— Чула, звичайно! — її голос миттєво змінює тональність, у ньому з’являється виразна, нервова поспішність. — Просто я досі не розумію, для чого тобі взагалі здалася ця… сіра, убога невдаха? 

Її останні слова змушують мене мимоволі до хрускоту стиснути щелепи. Внутрішня злість глухо закипає в грудях. 

— Скільки часу ти перебуваєш у складі Прайду? — карбую кожне слово. 

— З першого курсу! — вона гонорово випрямляє спину, і в її тоні спалахує звична для студентської еліти гордість. 

— Тоді ти краще за інших знаєш, що трапляється з тими, хто сміє ігнорувати мої прямі накази. 

Очі Сніжани миттєво розширюються, а рум'янець на щоках поступається місцем мертвено-білій блідості. Вона різко, судомно вдихає повітря, наче її з головою облили крижаною водою з відра. 

Прайд — це не просто закритий студентський клуб чи банальна тусовка за інтересами.
Сюди неможливо потрапити за гроші чи зв'язки батьків. Сюди беруть лише найкращих з еліти: зірок університету, капітанів футбольної, баскетбольної, волейбольної команд, найперспективніших боксерів, плавців, легкоатлетів. Прайд — це ті, чиї імена ревуть трибуни й пошепки обговорюють у коридорах. Звичайним смертним першокурсникам дорога сюди закрита наглухо. 

З дівчатами ситуація трохи простіша. Вони можуть отримати перепустку в наше угруповання лише в один спосіб — якщо зустрічаються з одним із членів Прайду. Але тут є свій жорсткий нюанс: кожен хлопець має право ввести в клуб тільки одну дівчину за всі чотири роки навчання. Якщо їхні стосунки розпадаються — дівчина автоматично, без права повернення вилітає з Прайду. Єдиний виняток: якщо хлопець випускається з університету й самостійно покидає лави клубу, залишаючи статус своїй підопічній. 

Сніжана свого часу швидко розібралася в цих правила. Вона прорахувала все на декілька кроків уперед: грамотно зачарувала п’ятикурсника, тодішнього капітана гандбольної команди. Як тільки той захистив диплом і випустився, вона одразу ж кинула його, але за законами статуту залишилася в Прайді вже як повноцінний, незалежний учасник. 

Бути частиною Прайду — це мати беззаперечний доступ до всіх привілеїв. Викладачі автоматично заплющують очі на наші пропуски та заліки. У найдорожчі нічні клуби міста ми проходимо без черг. Усі знають: якщо ти потрапив у халепу — Прайд закриє будь-яке питання. Але натомість клуб вимагає від кожного абсолютної, беззаперечної лояльності.
І найголовніше, непорушне правило: накази президента не обговорюються. 

У мене як у очільника Прайду є абсолютна влада. Тільки за мною залишається останнє слово — чи приймаємо ми нового учасника, чи викидаємо геть. Будь-які внутрішні конфлікти вирішуються виключно з мого відома. Ну й, звісно, мої прямі розпорядження виконуються без зайвих запитань. 

Я чудово розумів, що Макарський так просто не подарує Каті її витівку в роздягальні. Він у нас птиця надто горда й пихата, щоб дозволити якійсь невідомій дівчині вчити його моралі, та ще й привселюдно. Репутація для нього — це все, і мені навіть страшно було уявити, на що б він пішов, аби помститися, якби я вчасно не втрутився. Саме тому на останніх зборах я чітко й голосно оголосив: Стрілецька перебуває під моїм особистим захистом. Про те, що хтось наважиться порушити цю заборону, у мене й думки не виникало. До сьогоднішнього дня. 

— Владе, ти це зараз серйозно?! — голос Сніжани зривається на істеричне обурення. — Ти хочеш вигнати мене з клубу через якусь навіжену, прищаву дівку?! 

— Ні, не через неї, — я спокійно й холодно дивлюся їй прямо в очі. — Я вижену тебе через твою особисту непокору й порушення статуту. 

— Що?! — її дихання остаточно збивається. — Та що ти вообще вній знайшов?! Вона ж безлике ніщо! Ні фігури нормальної, ні обличчя, одягається як злиденна... 

— Досить, — мій голос стає жорстким. Я більше не намірений терпіти цей бруд. — Справа взагалі не в Каті. Справа в тому, що ти демонстративно переступила через моє слово. 

— Владе, я не знаю, що ця маніпуляторка тобі наплела, але це все нахабна брехня! — в її очах спалахує справжня паніка. 

— Дивись, Сніжано. Я зараз поставлю тобі лише два запитання. І я хочу почути на них чисту правду. Інакше… сьогоднішній день стане твоїм останнім днем у Прайді. 

Я повільно роблю один крок у її бік, і вона інстинктивно відступає назад, впираючись попереком у викладацький стіл. 

— Перше: що саме ти робила в жіночій роздягальні спортивного комплексу прямо перед початком змагань? 

Я знову повільно відходжу назад, даючи їй час осмислити всі наслідки.
— І друге: чим конкретно ти пошкодила ногу Стрілецькій? 

Вона затамовує подих. Її бігаючі очі гарячково шукають хоч якийсь вихід із цієї пастки. 

— Я… я просто зайшла туди випадково… 

— Давай я тобі спрощу завдання, — дозволяю собі ядучий, глузливий тон. — Я вже й так до дрібниць знаю, що там відбулося. Я просто хочу почути це особисто від тебе. 

— Але ж, Владе… 

— Сніжано, моє терпіння має чіткі межі. І вони щойно закінчилися. 

— Пилочкою! — раптово переходить на істеричний шепіт вона. 

Я важко вдивляюся в її зблідле обличчя, не одразу розуміючи суть почутого.
— Що? 

— Металевою пилочкою для нігтів! — голосніше повторює вона, втупившись поглядом у підлогу. 

У мене всередині все просто обривається й падає в темну прірву.
— Ти це зараз серйозно?.. Навіщо? Навіщо ти це зробила?! 

— Тому що на її місці мала бути я! — дівчина раптово зривається, її обличчя спотворюється гримасою справжнього божевілля. — Це через неї я не пройшла відбіркові! І поруч із тобою теж мала бути я! Я, а не ця кучерява потвора!! 

— Що ти, в біса, верзеш?! — здивовано запитую я, просто не вірячи власним вухам. 

— Та годі тобі, Соколовський! Не вдавай ніби не розумієш, про що я! Ти ж завжди звертаєш увагу лише на переможців! Якби Стрілецька не виграла ті кляті змагання, ти б навіть у бік її не глянув! — із лютістю заявляє вона. 

— Так це все… через мене? Ти покалічила її тільки через мене? — запитую я, хоча це вже не питання, а важка констатація факту.
Подруга Каті виявилася повністю права. Стрілецьку покалічили виключно через мене. 

— Влад, я заради тебе готова абсолютно на все… — її тремтячі пальці раптово торкаються моєї куртки, намагаючись намалювати невидимі візерунки на моїх грудях.
Я різко, з огидою відштовхую її руку й відступаю. 

— Ти просто божевільна. 

— Так! Я збожеволіла від кохання до тебе, зрозумій це нарешті! 

— Досить. Заткнися.
Мій голос лунає настільки гучно й безапеляційно, що вона миттєво замовкає.
— Якщо ти ще хочеш зберегти своє місце в Прайді — ти підійдеш до Каті й публічно, попросиш у неї вибачення. 

В її очах спалахує дика лють.
— Ні за що в житті! Я скоріше здохну! 

Я лише байдуже знизую плечима.
— Як знаєш. 

Розвертаюся і швидко виходжу з аудиторії. Я знаю цю дівчину занадто добре: вона прийде й попросить. Її гордість зараз зачеплена, але ганьба від вильоту з Прайду болітиме їй набагато сильніше. 

Увесь цей час Катя просто не виходила в мене з голови. Важке, отруйне почуття провини тиснуло на груди. Тепер я нарешті зрозумів дику поведінку Кучерявої в лікарні. Бо ж, зрештою, через моє прокляте оточення її нога була покалічена, вона втратила шанс на перемогу в змаганнях, а життя її бабусі опинилося під загрозою.
Я досі не міг осягнути, що Сніжана виявилася здатною на таку підлість. Чим ця дура взагалі думала? 

За станом бабусі Каті я стежив особисто й дуже уважно. У середу Олексій доповів, що жінку госпіталізували. Звісно, я одразу ж подбав про те, щоб її поклали в найкращу палату та надали все необхідне лікування. 

До кінця тижня Катя в універі так і не з’являлася, але я все одно несвідомо шукав її силует у кожному коридорі, у кожній перехожій дівчині. І це починало мене дико бісити. Ми мали нарешті поговорити віч-на-віч. Я навіть кілька разів відкривав її контакт і набирав номер, але щоразу в останню секунду скидав виклик. Я розумів: такі речі не вирішуються через телефон, я повинен сказати все їй прямо в очі. 

У п’ятницю увечері одна з дівчат Прайду гучно святкувала своє двадцятиріччя. Мене, звісно, запросили на святкування, але цього разу я не мав ані найменшого бажання тягатися по гучних нічних клубах. Ніякі вмовляння й підколки Тьоми на мене не діяли. Після мого нещодавнього важкого загулу алкоголь викликав лише огиду, а звичні розваги з дівчатами здавалися нудними й абсолютно безглуздими. Чому? Я й сам не міг дати собі чіткої відповіді.
Я вирішив присвятити цей вечір роботі — потрібно було терміново доробити кілька складних фінансових проєктів. До другої години ночі я нарешті впорався й дозволив собі знесилено впасти на ліжко.
Але довго відпочити мені не судилося. Гучний дзвінок телефону розрізав тишу кімнати. 

— Чорт… — пробурмотів я, наосліп тягнучись до тумбочки. 

Лук’ян. Один із наших. Просив терміново приїхати в клуб «Едельвейс» — Тьома знову добряче напився й встряв у чергову бійку.
Я чудово знаю свого друга й те, яким некерованим ідіотом він стає на підпитку. Він просто як потужний магніт притягує до себе проблеми. Тому я швидко підхопився з ліжка, схопив ключі й на граничній швидкості помчав до закладу. 

Коли я завернув на територію комплексу, то побачив біля входу велике скупчення народу. Ну, принаймні епіцентр проблем шукати довго не довелося. На щастя, я встиг вчасно: розрулив конфлікт зі злісними охоронцями, і все обійшлося без виклику поліції. 

З Тьомою я вирішив розбиратися вже завтра на тверезу голову — зараз потрібно було просто якось запхати цю п'яну тушу в машину й доставити додому. Але цей кретин примудрився залишити всі свої документи й телефон десь усередині клубу, тож мені довелося повертатися. 

Знайшов потрібну VIP-кімнату, де тусувалася їхня компанія. Всередині панував суцільний безлад. Почав гарячково шукати його речі, перевірив куртку, гаманець. Уже збирався виходити геть, аж раптом двері відчиняються, і всередину заходить офіціантка з підносом. 

Я мало не пропустив цей момент, але її тендітний силует… він був мені до болю, до божевілля знайомий. Спочатку я щиро подумав, що це просто мої галюцинації через втому. Останнім часом я й так занадто багато думок присвячував цій дівчині.
Але ні. Це була Катя. Чорт забирай, Стрілецька! 

Цілими днями мене гризло пекельне почуття провини, що через мене вона травмувала ногу, що їй важко ходити. А що я бачу натомість?! Кучерява абсолютно спокійно розгулює нічним клубом на підборах і обслуговує п'яних клієнтів, ніби нічого взагалі не сталося! Як це, в біса, розуміти?!
За секунду вона теж підвела очі й помітила мене. В її погляді спалахнув щирий шок — здається, вона не очікувала побачити мене тут о третій ночі. 

Катя блискавично прибрала посуд зі столу й поспіхом вискочила в коридор.
О, ні! Не так швидко, крихітко! Ти зараз відповіси мені на пару запитань!
Я вибіг за нею слідом, і в той момент мало не втратив рештки самоконтролю.
Якийсь сумнівний тип, добряче піддатий, нахабно лапав її своїми масними очима, буквально роздягаючи поглядом на моїх очах. Усередині мене спалахнула така дика, засліплююча злість, що я був ладен просто на місці розмазати цього виродка по стіні.
Але, помітивши мене, той тип швидко зник за сусідніми дверима. 

Я підійшов до Каті, але досі не міг осягнути, що вона взагалі тут робить. Якого біса?! Вона ж позиціонує себе як правильна, мила, горда дівчина! Як вона могла влаштуватися працювати в таке брудне місце?! 

І головне — навіщо?! Гроші? Але ж фінансове питання з лікуванням її бабусі я повністю закрив! Може, я фатально помилився вній? Може, за цим ангельським, ображеним личком ховається звичайна хижачка, якій просто сподобалися легкі нічні гроші? Чорт, від однієї лише цієї думки мене починає вивертати. 

Я мало не схопив її за руку, щоб силоміць витягнути з цього гадючника на вулицю. Але вона навіть не намагалася мені нічого пояснити! Ба більше — вона знову почала показувати свій характер і демонстративно відмовилася йти зі мною. Ця дівчина просто виводить мене з себе! 

Чому з нею завжди все так до біса складно?! Інші дівчата на її місці пищали б від щастя, що я виявляю до них бодай краплю турботи. А ця? Подивіться на неї — гордо підняла голову, груди вперед, ще й сміє дивитися на мене зверхньо й перечити! 

Хоча… А хто я взагалі такий, щоб диктувати їй свої правила? Чому мене так дико зачіпає, чим і де вона займається?! 

Щось цієї дівчини стало занадто багато в моєму житті. Нехай котиться під три чорти. Не хочу більше її бачити. Не хочу про неї чути. Бо я поруч із нею сам перестаю себе впізнавати. 

Виходжу на морозне вуличне повітря й роблю глибокий вдих. Але легше не стає ні на грам. Усередині все кипить від засліплюючої злості, і я з важкими зусиллями тримаю себе в руках, щоб не розтрощити першу-ліпшу урну.
Крокую до свого авто швидким, важким кроком. Одне неправильне слово чи погляд від перехожих — і мені просто остаточно зірве дах. 

А ще я весь цей час гарячково намагаюся знайти хоч якесь логічне пояснення своїм нинішнім емоціям.
І не знаходжу його. Чорт забирай, що зі мною відбувається?! 

— Ти чого такий заведений, брат? — з цікавістю запитує Тьома, як тільки я важко падаю на водійське сидіння. 

— Усе в нормі, — різко, мов сокирою, відрізаю я. — Забираймося вже звідси. 

Заводжу мотор, і машина з пробуксовкою рушає з місця. 

— Вибач, що через мої проблеми тобі довелося гнати сюди серед ночі, — Тьома винувато зітхає, помилково приймаючи мою дику лють на свій рахунок. — Сам не розумію, що на мене сьогодні найшло... 

Я не маю жодного бажання щось йому пояснювати. 

— Забий, — коротко кидаю я, стискаючи шкіряне кермо з такою силою, що кісточки пальців біліють від напруги.
Але злість усередині й не думає вщухати. Вона лише розростається, немов пожежа, заповнює мої легені й не дає нормально дихати. Я знаю, що після минулого разу давав собі тверду обіцянку більше не напиватися до безпам'ятства. Але якщо я зараз же не розслаблюся й не вимкну мізки, то просто збожеволію. 

Перша ж цілодобова заправка на моєму шляху стає рятівним колом. Я різко кручу кермо, зупиняю машину, виходжу й рішучим кроком прямую до магазину. 

Продаж міцного алкоголю в такий пізній час суворо заборонений, але кілька сотень гривень зверху роблять справжні дива з місцевим касиром. І вже за дві хвилини я виходжу на свіже повітря з пляшкою дорогого коньяку в руці. 

— Ти що, серйозно?! — Тьома дивиться на мене так, ніби в мене виросли роги. 

— А що, схоже, що я жартую? — спокійно відповідаю я, з тріском відкручуючи металеву кришку. 

— Ти серйозно збираєшся глушити коньяк прямо на заправці?! 

— Чому б і ні? Машину залишимо тут на парковці, а додому доберемося на таксі. 

Тьома з глибокою підозрою дивиться на мене, мружачи п'яні очі.
— Так, у мене починають виникати серйозні сумніви, що твій знервований стан і раптове бажання напитися в мотлох якось пов’язані зі мною, — він коситься на мене збоку. — Що я знову пропустив, бро? 

Я важко зітхаю й роздратовано закочую очі.
— У чому твоя проблема, Тьома? Чи це тільки тобі дозволено бухати де завгодно й коли заманеться? 

Я вже закидаю голову, збираючись зробити перший великий ковток прямо з горла, як раптом телефон у кишені моєї куртки починає оскаженіло вібрувати й грати мелодію. 

Дістаю гаджет і кидаю погляд на світящийся екран.
І… На кілька секунд мені здається, що в мене почалися галюцинації. Але ні.
На дисплеї чітко висвічується ім’я дівчини, яка ще годину тому, умовно кажучи, відкрито послала мене під три чорти. «Кучерява».
Цікаво, і що ж це їй раптово від мене знадобилося серед ночі?..