Розділ 12

ВЛАД 

Незнайомка ніжно обхопила мою шию руками, її тендітне, гаряче тіло притиснулося до мене майже невагомо, змушуючи кров миттєво закипіти в жилах. Її обличчя було так близько, що я відчував солодкий подих, а губи ледь помітно тремтіли, ніби вона чекала на мій наступний крок. Я рвучко притягнув дівчину до себе, занурюючись пальцями в її шовковисте волосся, і… 

Що за бісівщина?!
Різке, нав’язливе дзижчання будильника безжально прорізало ранкове повітря, вриваючись у мій ідеальний момент. Я рвучко підхопився на ліжку, важко дихаючи й переводячи погляд на порожню кімнату. Лише за кілька секунд до мене дійшло, що це був усього лиш сон. Знову. 

— Чорт забирай! — зі злістю процідив я і безсило впав назад на подушки, закриваючи обличчя долонями. 

Уже котру ніч поспіль повторюється те саме кіно. І що наполегливіше я намагаюся викинути цю дівчину з голови, то міцніше вона там засідає. З тієї шаленої новорічної ночі минуло вже два тижні, а її образ досі не дає мені спокою. Я, Влад Соколовський, який ніколи не мав дефіциту жіночої уваги й міг отримати будь-яку красуню за одне лише клацання пальців, зараз, як останній закоханий придурок, марю дівчиною, обличчя якої бачив лише раз. 

Спочатку я сприйняв це як черговий легкий виклик. Знайти її здавалося справою п’яти хвилин — достатньо просто перевірити списки запрошень на ту закриту вечірку. Але тут на мене чекав облом. Запрошення виявилися неіменними, і зважаючи на повний хаос тієї ночі, з’ясувати, через кого саме вони розійшлися, було практично неможливо. 

Ми з хлопцями навіть підняли записи з камер спостереження клубу. Нам вдалося засікти момент її появи: вона прийшла в компанії яскравої блондинки та високого шатена (схоже, вони були парою). Але далі — суцільна темрява, спалахи стробоскопів, гучна музика й щільний натовп на танцполі, у якому вона просто розчинилася, мов привид.
Перші кілька днів я наївно сподівався, що вона знову з’явиться в клубі. Як ідіот, кожного вечора приїздив туди, замовляв віскі й годинами сканував поглядом кожне жіноче обличчя. Проте що більше часу минало, то чіткіше я розумів: вона туди не повернеться. 

А що, якщо вона взагалі не місцева? Може, приїхала до когось у гості на новорічні свята й тепер уже за сотні кілометрів звідси? Від цієї думки мене починало реально трясти від люті. 

Я злився на самого себе. Чому якась випадкова незнайомка має такий дикий вплив на мої думки? 

Але розбиратися з цим не було часу — треба було вставати. Під час останньої здачі сесії я необачно пообіцяв декану, що в новому семестрі частіше з’являтимусь на парах, і, схоже, довелося виконувати обіцянку, щоб не створювати зайвих проблем сімейному бізнесу. 

Дорогою до спортзалу я відчував, як під шкірою закипає роздратування. І Тьома, звісно ж, не забарився з тим, щоб підлити масла у вогонь. 

— Ну що, бро, як там просувається наша секретна операція «Знайти Попелюшку»? — запитав він, усміхаючись так нахабно, що мені до свербежу в кулаках захотілося вліпити йому підзатильник. 

— Знущаєшся? — буркнув я, міцно стиснувши щелепи. 

— Та ні, що ти, як я можу! — відповів друг з удаваною серйозністю, хоча в його очах стрибали веселі бісики. — Просто мені вже самому чисто спортивно цікаво, що це за дівчина, яка примудрилася так зачепити самого Влада Соколовського. Це ж історичний момент, друже! 

— Замовкни, — кинув я і цього разу таки не стримався — дружньо врізав йому по потилиці. — Краще скажи, якого біса ми взагалі премося до цього спортзалу? 

— Відбіркові змагання з бігу серед дівчат, — пояснив Тьома, одразу посерйознішавши. — Моя дрібна сестра бере участь, я обіцяв прийти підтримати її. До речі, Сніжана там теж біжить. 

— О, ні. Тоді я точно пасую, — при одній лише згадці про нав’язливу Сніжану бажання кудись іти моментально випарувалося. 

— Та припини! — простогнав друг, буквально хапаючи мене за рукав куртки. — Посидимо трохи на трибунах, подивимося на красивих, спортивних дівчат у коротких шортах. Я відмічуся перед сестрою, що був, і одразу звалимо. Йдемо. 

Я глибоко зітхнув, розуміючи, що він не відчепиться.
— Гаразд. Але тільки ненадовго. 

У спортзалі університету вже панувала звична метушня: гучні голоси, свистки тренерів, писк кросівок на паркеті. Ліна, сестра Артема, якраз закінчувала розминку, періодично озираючись на трибуни. Побачивши нас, вона широко усміхнулася й помахала рукою. Ми відповіли їй тим самим і піднялися на верхній ярус трибун. 

Проте нашу появу засікла не лише вона. Сніжана, яка крутилася неподалік стартової лінії, миттєво впилася в мене поглядом, вигукнула моє ім’я і вже збиралася побігти в наш бік, але її вчасно зупинив тренер. 

Я завжди любив спорт. Для мене це був не просто спосіб тримати себе в тонусі, а стиль життя. Ще зі школи я перепробував усе: футбол, баскетбол, кікбоксинг, навіть брав участь у змаганнях з армреслінгу. Медалі, грамоти, смак перемоги — це було моєю стихією. Зараз, коли я активно входив у сімейний бізнес, часу на професійні тренування стало значно менше, але спортзал я не кидав ніколи — це була моя найкраща емоційна розрядка після важких днів. 

І, звісно, мені подобалися спортивні дівчата. Сильні, гнучкі, впевнені у власних силах — у них завжди був особливий шарм. Тьома часто жартував, що Сніжана почала серйозно займатися бігом виключно заради того, щоб частіше потрапляти мені на очі. І це мене відверто забавляло. 

Сніжана, безперечно, була непоганою спортсменкою, але її рівень — це скоріше аматорський фітнес. Я бачив її техніку раніше: для професійного забігу їй явно бракувало витривалості й правильного дихання. 

Чого не можна було сказати про іншу дівчину — мініатюрну брюнетку у вільному, явно завеликому худі. Її темне волосся було недбало зібране на маківці у пучок, з якого в різні боки вибивалися неслухняні кучеряві пасма. Я мимоволі зачепився за неї поглядом. Те, як вона працювала тілом на дистанції, як тримала темп і вибудовувала тактику забігу, вражало. Вона бігла не просто добре — вона бігла ідеально. Кожен її рух був вивіреним, кожен крок контролювався з холодною точністю. 

Оскільки дівчина стояла на старті спиною до нас, а потім бігла на досить великій відстані, розглянути її обличчя мені не вдалося. Проте, дивлячись на її техніку, я був готовий поставити сотню баксів на те, що вона прийде першою. Сніжана ж бігла замикаючою, і максимум, що їй світило сьогодні — це третє місце за рахунок гарного старту. 

І... бінго! Я виявився абсолютно правим. Переможницею забігу оголосили саме ту мініатюрну брюнетку. Коли вона зупинилася, щоб віддихатися, то повернулася обличчям до трибун. Наші погляди чисто випадково перетнулися. 

І чорт... мені до болю знайомим здалося її обличчя. На перший погляд — нічого надзвичайного, звичайна симпатична студентка, але щось у її погляді змусило моє серце пропустити удар. Якийсь невловний спалах, який я не міг логічно пояснити.
Зі стану заціпеніння мене вивів різкий голос Тьоми. 

— Влад! Ей, бро, ти мене взагалі чуєш? 

— Що? — я різко повернувся до друга, з зусиллям відриваючи погляд від брюнетки. 

— Телефон твій розривається! — Тьома кивнув на гаджет у моїй руці, який наполегливо вібрував. 

Я глянув на екран. На зв’язку був серйозний замовник. Чорт. Справи не чекають. Мені довелося швидко підвестися й вийти зі спортзалу і знайти тихіше місце, щоб відповісти на дзвінок. 

Вирішивши робочі питання, я вже збирався їхати з університету, коли мою увагу привернув шумний натовп студентів на першому поверсі. По нахабних вигуках було неважко здогадатися, що в центрі подій знову опинився Макарський — головний клоун нашої тусовки Прайдів. Антон обожнював влаштовувати подібні вистави, самостверджуючись за рахунок тих, хто був слабший або молодший за нього. Мені ця його риса завжди була огидною. 

Цього разу він докопався до якоїсь переляканої дівчини, яка ледь не плакала, не розуміючи, за що на неї звалилося це «щастя». Хоча робити їй нічого й не треба було — Макарський просто знаходив жертву, а привід висмоктував із пальця. Найбільше мене дратувало те, що весь цей натовп навколо просто стояв і дивився. Ніхто ніколи не наважувався перечити Антону — навіть, кремезні хлопці зі старших курсів. Усі просто боялися проблем. 

Аж раптом знайшовся той, хто не просто дав йому відсіч, а буквально розкатав його на очах у всіх. І цим «кимось» виявилася та сама брюнетка-спортсменка зі спортзалу. Вона присадила Макарського так філігранно й жорстко, що не кожен хлопець з нашої компанії наважився б на таке. 

Тепер я мав чудову нагоду розглянути її зблизька. І хоча на перший погляд вона здавалася зовсім не схожою на мою вишукану незнайомку з клубу, якісь внутрішні сумніви продовжували шкребти мені душу. 

Зовні різниця була очевидною: ця дівчина здавалася значно нижчою й молодшою. Можливо, через повну відсутність косметики й взуття на низькому ходу. Про її фігуру теж важко було щось сказати — вона повністю сховалася під величезним безформним худі, яке було мінімум на два розміри більшим. Але головна відмінність — волосся. У цієї дівчини на голові був хаос із дрібних кучерів, у той час як у моєї незнайомки було пряме, шовковисте волосся. Чи можливо взагалі так кардинально змінитися?
Проте її очі... Глибокі, насичено-зелені очі з цим диким, упертим вогником всередині. Такі очі я б точно не сплутав ні з чиїми іншими. 

Занурившись у власні думки, я не одразу помічив, як перепалка перейшла в небезпечну фазу. Макарський, остаточно втративши залишки самовладання через публічне приниження, різко схопив дівчину за руку. Моє тіло зреагувало швидше за мозок. Всередині спалахнув глухий гнів, і я буквально рикнув на весь хол: 

— Забрав від неї руки! 

Мене ніколи не хвилювали внутрішні розборки студентів в універі. Мене це часто дратувало, але я тримав нейтралітет і ніколи не втручався. До сьогоднішнього дня. Ця дівчина заслуговувала на повагу бодай за те, що не побоялася відкрито протистояти одному з Прайдів. До того ж вона захищала не себе, а свою подругу. Таку самовідданість я бачив у цих стінах уперше.
Натовп навколо миттєво затих і завмер в очікуванні розв'язки. Макарський теж вилупився на мене, явно не очікуючи удару в спину від свого ж. 

— Я два рази повторювати не буду, — додав я тихим, але максимально жорстким тоном, від якого у багатьох зазвичай зникало бажання сперечатися. 

Антон повільно випустив її руку. А от обличчя самої дівчини в цей момент стало ще цікавішим — вона дивилася на мене так, ніби перед нею постав справжній привид. Чи може це означати, що ми вже раніше зустрічалися? Чи може вона бути тією незнайомкою? 

Коли дівчата швидко ретирувалися з холу, натовп теж почав швиденько розходитися. Макарський не змусив себе довго чекати й одразу підлетів до мене, червоний від злості та образи. 

— Бро, що це за херня?! — обурено випалив він. — Що це тільки що було взагалі? 

— Це я в тебе хотів би запитати, — холодно кинув я. 

— Ти з якого біса заступився за цих сірих мишей?! — продовжував репетувати він.
Мої нерви остаточно здали. «Сірі миші»? Він серйозно? 

Я підійшов до нього впритул, дивлячись зверху вниз, і більше не стримував гніву:
— Це ти якого біса верещиш тут на весь хол, як базарна баба, через те, що тобі випадково наступили на ногу?! Відколи це в нашій компанії стало вважатися крутим принижувати дівчат, га? Хочеш показати свій авторитет і крутизну — знайди собі рівного суперника! 

— Влад, ти чого так завівся через них?.. — пробурмотів він, помітно збавивши оберти під моїм поглядом. 

Я ледь стримався, щоб не прописати йому хороший джеб у щелепу. Сам не розумів, чому мене так дико розібрало через цю ситуацію. Щоб не наробити дурниць, я просто розвернувся й пішов до виходу. 

— І до речі, — кинув я через плече наостанок, — Щоб я тебе більше близько не бачив біля цих дівчат. Сподіваюся, ти мене почув. 

— Ну і на яку з цих дівчат ти встиг запасти? — з єхидною усмішкою запитав Тьома, наздоганяючи мене на парковці. 

— З чого ти це взяв? — сухо відрізав я, дістаючи ключі від машини. 

— Влад, та припини. Я знаю тебе купу років. Це перший випадок у твоєму житті, коли ти особисто заступився за незнайомих студенток. 

— Ти хочеш сказати, що я вчинив неправильно? — я зупинився й вичікувально подивився на нього. 

— Та ні, все правильно, Макарський реально перегнув палку. Просто мені цікаво... 

— Ну от і добре. Питання закрите, — відмахнувся я, сідаючи за кермо. 

Зараз мені найменше хотілося щось комусь пояснювати. Спочатку мені потрібно було розібратися в собі й з'ясувати, хто ця кучерява дівчина і чи може вона мати хоч якесь відношення до моєї нічної незнайомки. 

Наступного дня я почав натикатися на неї буквально на кожному кроці. До речі, я навіть не знав її імені! Тож подумки вирішив називати її просто — Кучерява. Як і вчора, її волосся було зібране в недбалий пучок, з якого в усі боки стирчали кумедні завитки.
При кожній випадковій зустрічі в коридорах університету я відверто й прискіпливо розглядав її, намагаючись знайти бодай натяк на схожість із тією витонченою дівчиною з клубу. Мій здоровий глузд і логіка кричали, що це кучеряве непорозуміння в гігантському худі ніяк не може бути тією пристрасною незнайомкою. Але її очі... Цей погляд уперто руйнував усі мої раціональні заперечення. 

Я не звик довго мучити себе сумнівами та здогадками — настав час переходити до активних дій. А який перевірочний тест може бути кращим і надійнішим за поцілунок? Тіло ніколи не бреше. 

Можливість перевірити здогадку з’явилася дуже швидко. Після пар ми з хлопцями шукали матеріали для нового проекту в університетській бібліотеці. Саме там я випадково почув, як Кучерява розмовляє з бібліотекаркою, відчайдушно розпитуючи про книгу Вільгельма Віндельбанда. Судячи з усього, цього примірника в нашому фонді не було взагалі. 

О, дівчинці явно не пощастило. Професор Гавриленко, який веде у них курс — той ще душніла й зануда. Я добре пам’ятаю, скільки крові він мені попив під час минулої сесії. Але зірки зійшлися просто ідеально: мій дідусь був пристрасним колекціонером філософської літератури, і ця книга стовідсотково припадала пилом у його домашній бібліотеці. 

Я, звичайно ж, вирішив зробити широкий жест і «допомогти» дівчині. А заодно — провести свій тест-драйв. Так би мовити, вбити двох зайців одним пострілом. До того ж їй відверто пощастило: і рідкісну книгу для курсової отримає, і проведе незабутню ніч зі мною. Чудова ж угода, хіба ні? 

Проте Кучерява чомусь мого ентузіазму не розділила. Навпаки — я дуже яскраво відчув її ставлення, коли моя щока спалахнула від дзвінкого, різкого ляпасу. 

Ні, я, звісно, чув про існування «пристойних» дівчат, які на перших зустрічах тримають дистанцію. Але ж усе завжди залежить від того, хто саме пропонує, чи не так? Одна справа, коли до тебе залицяється якийсь першокурсник-ботан Вася з гуртожитку, який просить у мами гроші на чашку кави для побачення. І зовсім інша справа — я. А я, банально не звик чути слово «ні». Тим більше — у такій грубій формі. 

Але найгіршим було навіть не фізичне відчуття від удару. Вона дивилася на мене з таким щирим, глибоким презирством, ніби я був брудним слимаком під її ногами. І це виявилося капець як неприємно, й неаби як, зачепило моє его за живе. 

Саме в ту секунду я зрозумів, що ця дівчина кардинально, на всі сто відсотків відрізняється від усіх моїх колишніх пасій. А ще... мені вперше в житті стало по-справжньому соромно за свою поведінку. Тільки от вибачитися я просто не встиг — вона розвернулася й миттєво втекла. 

Я звичайно спробував реабілітуватися. Наздогнав її на вулиці, спробував перевести все в жарт і пообіцяв віддати цю чортову книгу просто так, без жодних умов. Але гордість у цієї дівчинки виявилася розміром із триповерховий будинок. Мало того, що горда, так ще й уперта, як стадо слонів.
Мою пропозицію підвезти її додому вона теж з презирством відкинула. І це при тому, що на вулиці стояв дикий мороз, а її легка куртка явно не гріла. Я подумки вирішив, що на цьому холоді вона остаточно відморозила собі мізки. 

Наступного дня я, як і обіцяв, приніс книгу до університету. Але Кучерява навідріз відмовилася її брати, просто пройшовши повз мене, мов повз порожнє місце.
Вона реально ламала мій мозок. Як можна бути настільки впертою?! Через власну безглузду гордість позбавляти себе можливості нормально здати курсову роботу! Її так сильно зачепило те, що я запропонував їй секс? Та будь-яка інша на її місці від щастя б пищала й уже обирала білизну! 

Але я теж не звик здаватися. Віддати їй цю кляту книгу тепер стало для мене справою особистого принципу. 

Я розшукав її подругу — ту саму дівчину, яку вона так запекло захищала від Макарського — і попросив передати книгу Кучерявій. Додав лише одну умову: нехай вигадає будь-яку легенду, звідки вона її взяла, але про мою участь — жодного слова. Подруга дуже здивувалася, але книгу взяла без зайвих питань. А я зі спокійною душею поїхав випускати пару в спортзал — хороше тренування мені було просто необхідне, щоб провітрити мізки. 

Повернувшись увечері додому, я прийняв гарячий душ і вирішив влаштувати собі лінивий вечір.
Вперше за довгий час мені абсолютно не хотілося їхати в клуб і продовжувати ці безглузді пошуки незнайомки. Не знаю чому. Можливо, моя підсвідомість уже тинялася десь поруч із розгадкою. Якщо моя гіпотеза вірна, і незнайомка — це Кучерява, то вона точно не з тих дівчат, які щовихідних тусуються в нічних закладах. 

Але мої друзі вирішили інакше. Коли я весь вечір ігнорував їхні дзвінки, вони просто приїхали до мене додому й фактично силою витягли мене з ліжка. І, як виявилося трохи пізніше, зробили це зовсім не дарма.
У клубі, як завжди на вихідних, було дуже людно. Здається Тьомі таки вдалося розкрутити свою "крихітку". Він, за звичкою, посадив нас за найкращий столик у VIP-зоні, а сам кудись звалив «вирішувати питання». 

Мої друзі, хильнувши по кілька келихів дорогого віскі, вже активно фліртували з дівчатами, які крутилися навколо нашого столу. Я ж сьогодні вирішив взагалі не пити — завтра на мене чекала важлива бізнес-зустріч з батьком. Дівчата мене теж не цікавили, тож я просто ліниво спостерігав за атмосферою в залі. 

Раптом до нашого столу підійшла блондинка. Я вже десь бачив її обличчя раніше — здається, в університеті. Дуже нав’язлива особа, у якої рот взагалі не закривався ні на секунду. Вона буквально вистрибувала зі штанів, намагаючись затягнути нас до своєї компанії за сусідній столик. Мовляв, у її одногрупниці сьогодні дівич-вечір на честь дня народження. 

Я ліниво повернув голову в бік їхнього столика. Звісно, ніхто з нас не збирався туди йти, це був суто механічний жест від нудьги. Як раптом мій погляд мертво зачепився за знайомий жіночий силует. 

Дівчина сиділа до мене спиною. По її плечах розкішним водоспадом спадали довгі, густі й блискучі кучері. Я на мить навіть заплющив очі, думаючи, що це чергова галюцинація мого запаленого мозку. Але коли вона раптом повернула голову в наш бік, наші погляди миттєво зустрілися в напівтемряві залу. 

Це була вона. Кучерява.
Її зелені очі на секунду розширилися від шоку, а потім вона різко відвернулася назад до своїх подруг. 

Що ж... це кардинально змінювало правила гри. Цього разу я просто зобов'язаний розставити всі крапки над «і». 

— Ну що, пацани, підемо привітаємо іменинницю? — з хижою усмішкою кинув я друзям, підводячись з дивана. 

Підходячи до їхнього столика, я вже не приховував свого дикого інтересу, буквально скануючи її поглядом. Вона щосили намагалася робити вигляд, що мене не існує, але я чітко бачив, як її видає нервове, уривчасте дихання й напружена спина. 

Тільки в цю хвилину до мене дійшло, що я досі не знаю її імені, тому вирішив негайно виправити цей прикрий промах. 

— Можливо, всі присутні дами назвуть свої імена? — весело й невимушено промовив я, дивлячись прямо на неї. 

І яке ж було моє здивування, коли ця мала зараза замість відповіді просто... підвелася й поспіхом пішла геть. Звісно, ніхто з присутніх дівчат навіть не звернув на це уваги — коли поруч стоять Прайди, одногрупниці миттєво відходять на другий план. 

Уже за хвилину я знав про неї все. Якась мила дівчина з їхньої компанії на ім’я Леся чи то Оля, перебуваючи під дією моєї фірмової посмішки, без вагань видала мені всю інформацію. 

Я галантно подякував їй і швидким кроком попрямував на пошуки своєї втікачки.
Ефект дежавю накрив мене з головою. Я знайшов її саме в тій напівтемній залі на другому поверсі, де вперше зустрів і поцілував у новорічну ніч. Катя сиділа біля барної стійки, повністю занурившись у свій телефон. Це був мій ідеальний момент, щоб роздивитися її без зайвих очей. 

Чорні джинси й легка блузка, яка вигідно підкреслювала фігуру. Звісно, це було не міні, але це виглядало в тисячу разів сексуальніше за ті безформні мішки, які вона носила в університеті. Хто б міг подумати, що під тими балахонами ховається така розкішна фігура? І її волосся... Неймовірні локони, які м’яко спадали на плечі й спину. Минулого разу воно було ідеально вирівняним, і хоча мені тоді дуже сподобалося, зараз, з її природними кучерями, вона виглядала просто бомбічно. Я й подумати не міг, що кучеряве волосся може бути настільки збуджуючим. 

— Тобі коли-небудь говорили, що у тебе просто неймовірно красиве волосся? — озвучив я першу ж думку, яка крутилася в моїй голові. 

Катя здригнулася від несподіванки й різко повернулася до мене. Наші обличчя опинилися на відстані кількох сантиметрів одне від одного. В ту ж сикунду я зрозумів, що до божевілля, до дикого свербежу в тілі хочу її поцілувати. Прямо зараз. 

Але Катя різко відвернулася, демонструючи повну байдужість. Вона відчайдушно намагалася приховати свою реакцію на мене, і спостерігати за цим внутрішнім хаосом було окремим задоволенням. 

Особливо цікаво було дивитися на неї, коли я заговорив про загадкову незнайомку, яку так довго шукав. Вона миттєво все зрозуміла. Але замість того, щоб відкрити карти, Катя знову спробувала втекти, вдавши, ніби поняття не має, про що я говорю. 

Тільки от удруге я її точно не відпущу. Цей ліміт везіння для неї вичерпано.
Я наздогнав її майже на тому самому місці, де колись розпочалася наша божевільна історія. Тепер уже не було часу для дурних ігор і натяків. 

Я швидко й акуратно перехопив її за руку і, перш ніж вона встигла обурено вигукнути бодай слово, одним сильним рухом притягнув до свого тіла. Катя різко вдихнула повітря, її зелені очі в напівтемряві розширилися від подиву, але я не дав їй жодного шансу на чергову втечу.
Я впевнено накрив її губи своїми.
І в ту ж мить навколишній світ просто перестав існувати. Була лише вона — її гаряче тіло, її солодкий подих і ці неймовірні, тремтячі губи, які після секундного опору раптом мимоволі почали відповідати на мій поцілунок. Мій особистий всесвіт у цей момент просто злетів у космос. 

Тепер я знав це на всі сто відсотків. Це була вона. Моя загадкова нічна незнайомка, яку я так довго й безуспішно шукав. І я її більше не відпущу.