Розділ 11

Зранку прокидаюся, як завжди, втомленою та не виспаною. Знаю, що треба розпочати день, тож зарядка, ранкова пробіжка — звичні ритуали. Сьогодні у мене немає змін в кафе, тож є шанс завершити курсову. Вчора бібліотекарка порадила сходити до міської бібліотеки, мовляв, там є більше книг, і, може, я знайду потрібну інформацію. Але все моє планування полетіло коту під хвіст. 

— Дівчата, сподіваюся, ніхто не забув, що сьогодні ми всі їдемо в клуб! — голосно запитала Настя після першої пари. 

— А нам можна? — поцікавились хлопці з задніх рядів. 

— Ні, це вечірка тільки для дівчат! — командувала староста, а потім серйозно звернулася до нас. — Столик я замовила на 9 годину, а адресу скину всім на вайбер. 

Я забула, що Настя святкує свій день народження. Спочатку вона запланувала святкування для всієї групи, але після розставання з Вовою, нашим одногрупником, вирішила зробити дівич-вечір. Не можна сказати, що ми з нею подруги, але вона не погана людина. І якщо ми хочемо здати сесію без проблем, повинні бути присутні всі. Я, звісно, практично всі предмети здаю сама, але староста часто виручала, коли я не могла прийти через роботу або інші причини. 

— Щось я не бачу радості на твоєму обличчі! — весело запитав Паша — Нарешті трохи відпочинеш і відірвешся на повну. 

— Я планувала сьогодні піти в міську бібліотеку, — тихо бурмочу, — пошукати більше інформації для курсової. У нас, практично, нічого не знайшла. 

— Аня до тебе не додзвонилася! — загадково посміхаючись, запитав Паша. 

— Аня? Ні! А вона дзвонила? — спантеличено запитую, дістаючи телефон з рюкзака. І справді, дівчина дзвонила кілька разів, але я не чула — телефон був на беззвучному режимі. 

— Хотіла повідомити тобі хорошу новину! — радісно почав Паша, спостерігаючи за моєю реакцією. — Здається, вона знайшла книгу, яку ти шукала! 

— Що? — не вірячи власним вухам, вигукнула я. — А ти звідки знаєш? 

— Та вона не могла додзвонитися до тебе, тому набрала мене! 

— А ви вже і номерами встигли обмінятися? — запитую весело, підморгуючи. 

— Та просто...! — бурмотів Паша, чухаючи потилицю. 

— Припини, Аня хороша дівчина! І я буду рада, якщо у вас все складеться, — сказала я і посміхнулася.
Паша і справді не збрехав, після пари я зустрілася з Анею в холі, і вона повідомила що її старості таки вдалося знайти книгу.  

В цей момент я відчувала себе дуже щасливою людиною, і навіть пихата морда мажора не могла зіпсувати мені такий хороший настрій, який до речі весь цей час не зводив з мене очей. Нехай знає, що я можу обійтися і без його допомоги.  

Проте на цьому хороші новини для мене не закінчилися. Пара з англійської була скасована через хворобу викладача, і нас відпустили раніше. Я швидко повернулася додому, перекусила, а потім сіла за курсову. Книга справді виявилася чудовою! У ній, я знайшла багато необхідної інформації. І уже до сьомої години вечора, моя курсова була практично готова. Залишилося все добре перевірити і написати висновок. Та цим я займусь уже завтра.  

Зараз мені потрібно швидко привести до ладу волосся й зібратися на день народження старости. На щастя, голову я помила заздалегідь, бо моє довге волосся сохне надто довго. Сушити феном забрало б купу часу та сил, тому я лише трохи підсушила корені, надавши їм об’єму, а плойкою підкрутила локони, які втратили форму. 

Я любила своє кучеряве волосся — один із небагатьох подарунків, які дісталися мені від мами. Але розпускаю я  його рідко. Усе, на що зазвичай вистачало сил, — це швидко прийняти душ і завалитися спати, прокидаючись вранці з величезним кублом на голові. Та й нагоди красуватися з розпущеним волоссям у мене не було: на роботі це заборонено, в університеті не було бажання, а на побачення мене ніхто не запрошує. 

Я нафарбувалася легко — лише трохи туші та блиску для губ. Одягнула чорні джинси та темно-синю блузку. Якраз у цей момент пролунав дзвінок — це була Оля, моя одногрупниця. 

Ще вдень ми домовилися їхати разом: нас було четверо, і таксі вийшло значно дешевше, що мене не могло не радувати. Та як тільки ми вийшли з авто і я побачила, куди нас привіз водій, просто завмерла на місці.

Це був той самий клуб. Той, у якому я нещодавно святкувала Новий рік. 

— Настя казала, що це найкрутіший клуб міста, і нам дуже пощастило сюди потрапити! — шепотіла мені на вухо Маша, неправильно розцінивши мою реакцію. 

Клуб, як і минулого разу, зустрів нас натовпом людей і гучною музикою. Але найгірше те, що всі спогади, які нахабно полізли в голову, були пов’язані з Соколовським. З його темним, пронизливим поглядом. З тим поцілунком, після якого я не могла нормально спати. І найцікавіше те, що з цього моменту про Андрія я згадувала з кожним днем, все рідше.  

Мої одногрупниці були розкішними: короткі сукні, відкриті спини, високі підбори. І тільки я прийшла у звичайних джинсах і зручних черевиках. Але, схоже, навіть у такому вигляді змогла привернути увагу. 

— Катя! Це твоє природне волосся? — поцікавилася Іра, щойно ми привітали іменинницю й сіли за стіл. 

— Так, — коротко відповіла я. 

— Ого, яка краса! Завжди мріяла про такі локони! 

— Та це просто вау! Ага, таке об'ємне і довге, клас! Я завжди мріяла про таке!  

Компліменти сипалися з усіх боків, і я вже не знала, як на них реагувати, коли раптом… 

— О, Боже! Дівчата! — вигукнула Аліна, привертаючи всю увагу до себе. — Ви тільки подивіться, хто тут! 

Я повернула голову… і завмерла. 

За сусіднім столиком сиділа компанія хлопців. Серед них — він, винуватець недоспаних ночей. 

— Настя, це буде найкращий твій день народження! — впевнено заявила Аліна, поправляючи декольте. А потім, хижо всміхнувшись, попрямувала до хлопців.

Усі дівчата з цікавістю спостерігали за спробою одногрупниці спокусити Прайдів.
Я ж сиділа нерухомо, намагаючись зрозуміти, де так нагрішила в цьому житті.