Розділ 7

ВЛАД

Нарешті цей божевільний рік добігав свого логічного кінця. Я з глибоким полегшенням видихнув, подумки залишаючи позаду всі проблеми й завали, які, на щастя, вдалося успішно розгребти. Хоча, якщо бути до кінця чесним із самим собою, цей життєвий етап виявився не лише максимально напруженим, а й неймовірно продуктивним. Я реалізував абсолютно всі поставлені амбітні плани, суттєво розширив межі бізнесу й упевнено вивів компанію на новий перспективний ринок. Це коштувало мені пів року жорсткого, безсонного життя в Штатах, але отриманий результат був вартий кожної витраченої секунди. 

​Звісно, через такий шалений графік навчання в університеті я повністю закинув. Хоча, якщо відверто, вища освіта ніколи й не була для мене головним пріоритетом. Проте корочку й диплом отримати все ж було потрібно — чисто заради спокою батьків. Тому одразу після повернення на рідну землю — бодай трохи виспавшись після виснажливого багатогодинного перельоту — я першим ділом поїхав до університету, аби закрити всі «хвости» й заборгованості, що накопичилися. 

​Протягом усього першого семестру я з'являвся в цих стінах лише раз, і то всього на один день, щоб швидко владнати критичні організаційні моменти з деканатом. А сьогодні мені довелося екстрено здавати все, що мертвим вантажем накопичилося за ці пів року. Ну як складати? Більшість викладачів абсолютно без проблем поставили мені оцінки автоматом, адже я сумлінно виконував усі письмові завдання та індивідуальні проєкти, вчасно надсилаючи їх електронною поштою прямо з Америки. Але, звичайно, знайшлися й принципові кадри, яким була життєво необхідна моя особиста присутність в аудиторії. 

​Зокрема, професор Гавриленко — сивочолий, суворий чоловік старого загартовування. Він, здавалося, ніяк не міг збагнути, як я, не відвідавши жодної його лекції за семестр, без жодних зусиль і запинань відповідав на найпідступніші питання з білетів. Насправді, навчання завжди давалося мені надто легко — мені варто було лише раз бігло прочитати складний науковий текст, і я міг переказати його з точністю до деталей завдяки чудовій візуальній пам'яті. До того ж, тут не обійшлося без Тьоми, мого найкращого друга, який слухняно записував усі лекції Гавриленка на диктофон і оперативно пересилав мені аудіофайли.
​Зрештою, навіть цей прискіпливий професор змирився з незаперечним фактом, що завалити мене знаннями не вдасться, здався й поставив у відомість заслужену відмінну оцінку. 

​Щойно я задоволений покинув задушливі університетські стіни й вийшов на свіже повітря, як у кишені куртки наполегливо пролунав дзвінок. 

​— Привіт, бро! Ну як там твої успіхи на граніті науки? — у слухавці почувся гучний, веселий голос Тьоми, який, судячи з фонового шуму, вже на повну почав святкувати закінчення року. 

​Цього хлопця я знав буквально все своє свідоме життя. Наші батьки були не просто успішними бізнес-партнерами, а й дуже хорошими, близькими друзями, тому ми з дитинства проводили разом усі вихідні: їздили в засніжені Карпати, ходили на риболовлю чи літали на відпочинок за кордон. Ми вчилися в одній школі, в одному класі, а потім разом вступили в один університет. Тьома став для мене тим самим рідним братом, якого я завжди хотів мати. Він був єдиною людиною, на яку я міг покластися в будь-якій ситуації без найменших сумнівів. 

​— Все норм. З абсолютно чистою совістю покидаю рідний універ, — відповів я, упевнено крокуючи в бік парковки, де ще зранку залишив свій автомобіль. — До речі, дякую за конспекти й записи. Без них мені сьогодні було б дійсно несолодко. 

​— Завжди радий допомогти геніям бізнесу! Але дивись мені, не зловживай моєю добротою! — розсміявся він на тому кінці дроту. — Сподіваюся, цього семестру ти не збираєшся знову раптово зникнути на інший континент? 

​— Ні, тепер я тут. Максимум вискочу на кілька днів у справах, — запевнив я, сідаючи в шкіряне крісло авто й заводячи двигун. 

​— Чудово! Ти зараз одразу до нас рушаєш? Сніжана тут уже всі вуха мені прозирила, чекає не дочекається свого героя! 

​Від однієї лише згадки про цю дівчину мене всередині аж пересмикнуло від роздратування. Я на дух не переносив занадто нав’язливих, липких людей, а Сніжана в цьому мистецтві, здається, перевершила взагалі всіх моїх колишніх пасій. 

​— Ні, брате. Спершу дую  додому — гарячий душ, відпочинок, нормальний сон після перельоту. А вже ближче до опівночі приєднаюся до вашої гулянки. 

​— Ну, як знаєш. Але дивись, не проспи, ми всі чекаємо на тебе в клубі! 

​— Окей, до зустрічі, — попрощався я і, кинувши телефон на сусіднє пасажирське сидіння, плавно виїхав зі стоянки. 

​Приїхавши у квартиру, я швидко прийняв душ, перекусив замовленою їжею й вирішив трохи прилягти відпочити. Прокинувся я від настирливого, гучного звуку будильника. Глянув на екран — десята вечора. Особливого настрою для шумного святкування Нового року після не було взагалі. Але я чітко знав: якщо я зараз не з’явлюся в закладі, Тьома просто притащить усю цю шалену вечірку прямо до мене додому. Тому, аби остаточно освіжитися, я ще раз став під холодні струмені душу й почав неохоче збиратися. 

​Нічний клуб зустрів мене оглушливими басами, яскравими спалахами неону та щільним натовпом людей, більшість з яких уже були добряче напідпитку. Протиснувшись крізь хвилі танцюючих на першому поверсі, я піднявся на другий ярус у закриту VIP-зону, де на мене вже чекала вся наша компанія. 

​— О, ура! Нарешті Влад прийшов! — пролунало одразу з кількох боків.
​Я дійсно давно не бачив багатьох із цих хлопців, тому швидко перекинувся з ними рукостисканнями й розслаблено опустився в глибоке шкіряне крісло. Проте не встиг я й оком моргнути, як поруч зі мною миттєво опинилася Сніжана. 

​Ефектна, довгонога блондинка в занадто короткій сукні з настільки відвертим, глибоким декольте, яке, здавалося, ось-ось остаточно підведе її при будь-якому різкому русі. Її погляд був відверто голодним, а манери — занадто хижими й нав’язливими. Чесно кажучи, я ніколи не розумів, чому деякі дівчата свято вірять, що така кричуща відвертість робить їх більш бажаними в очах чоловіків? Так, це миттєво приваблює певну категорію хлопців на одну ніч, але для мене це завжди було лише чіткою ознакою легкої доступності та відсутності загадки. 

​Згодом наше святкування пішло в самий розпал: алкоголь лився рікою, усі голосно сміялися, пили й безтурботно танцювали. Коли до заповітної опівночі залишалося якихось п'ять хвилин, і весь клуб готувався до зустрічі Нового року, я прийняв рішення непомітно вийти на вулицю. І зробив я це зовсім не для того, щоб просто подихати морозним повітрям, а щоб банально заховатися від Сніжани. 

​Я чудово знав про місцеву дивну традицію з поцілунком рівно опівночі, яка вже впродовж багатьох років була головною фішкою цього клубу. І мені дуже сильно, не хотілося потрапити в обійми цієї набридливої блондинки під загальний відлік годинника. Саме тому я вирішив трохи перечекати цей момент на вулиці, а вже після настання Нового року спокійно повернутися до друзів. 

​Аби згаяти час на морозі, я дістав телефон і набрав маму, щоб привітати її з прийдешнім святом. Проте дуже швидко пошкодував про цей імпульс. Щойно вона почула на фоні відголоски гучної музики й зрозуміла, де саме я святкую, відразу ж почала за звичкою читати мені довгі нотації про хорошу поведінку. А наостанок щиро побажала, аби в цьому новому році я нарешті зустрів добру, скромну, милу та щиру дівчину, яка б змогла змінити мій складний характер у кращу сторону. 

​Я лише іронічно закотив очі до неба, слухняно кивнувши кілька разів, хоча вона й не могла цього бачити через кілометри, а потім, під зручним приводом поганого зв'язку, швидко попрощався й поклав трубку. 

​Коли я повернувся назад у головний зал клубу, то зрозумів, що вляпався в самий розпал новорічної романтики. Опівніч вже настала. Скрізь, куди не глянь, стояли закохані парочки, які пристрасно цілувалися під вибухи конфеті, хтось голосно сміявся, а хтось ніжно обіймався. Я гидливо зморщився від цієї масової ідилії й уже збирався знову непомітно вислизнути назад, коли мій погляд раптово намертво зупинився на одній самотній фігурі. 

​Вона була дуже маленькою й неймовірно тендітною на фоні цього галасливого натовпу. Дівчина стояла до мене спиною, а її довге, густе шовкове волосся красивими хвилями спадало на витончені оголені плечі, буквально зачаровуючи своїм виглядом.
​Я не бачив її обличчя. Але чомусь на якомусь інтуїтивному рівні був упевнений, що вона дуже красива. В голові миттєво виникло логічне питання: чому така ефектна дівчина стоїть тут зовсім одна в такий момент, тоді як усі навколо шаленіють від радості?
​Наче почувши мої думки, незнайомка раптово різко обернулася й, швидко кинулася в бік виходу. Вона виглядала  засмученою, а її великі очі зрадницьки блищали від сліз, які вона відчайдушно намагалася стримати. 

​Це видовище зачепило мене зсередини набагато сильніше, ніж мало б зачепити стороннього хлопця. І перш ніж я встиг хоч трохи усвідомити свої дії, моя рука вже сама, на повному автоматі перехопила її тонке, крихке зап’ястя, змушуючи зупинитися. Я потягнув її на себе, але явно не розрахував сили і дівчина хитнулася, втратила рівновагу й наступної миті просто всім тілом опинилася в моїх обіймах. Легкий, неймовірно приємний солодкуватий аромат її парфумів миттєво вдарив у мою свідомість, змушуючи серце зробити шалений, рваний стукіт. 

​І не замислюючись більше ні на секунду, я плавно нахилився нижче, повністю накриваючи її губи своїми. 

​Вона шоковано завмерла, наче закам'яніла від моєї нахабності, та я й не думав відступати. Мої губи м’яко й наполегливо притиснулися до її губ. Спочатку вона була абсолютно скута й напружена, але я не поспішав, даючи їй час звикнути. Я делікатно, ледь відчутно провів язиком по її нижній губі, закликаючи відкритися мені назустріч... І вона несподівано піддалася цьому магнетизму. Її тонкі руки невпевнено, повільно ковзнули мені на шию, а тендітне тіло м'яко, довірливо притиснулося впритул до мого.
​Я більше фізично не міг зупинитися. Вперше в своєму житті я отримував настільки колосальну, чисту насолоду всього лиш від одного звичайного поцілунку. Що було найважливішим і найдивнішим — я чітко відчував, що їй це теж шалено подобається, і це остаточно зводило мене з розуму.
​Раптом її тіло ще сильніше хитнулося в мій бік, змушуючи мої руки мимоволі міцно зімкнутися на її талії. Я відчув, як її хтось грубо штовхнув, але це лише змусило мене ще сильніше утримати її біля себе, надійно захищаючи від цього хаосу навколо. 

​І ця дія її наче різко протверезила. Незнайомка ніби раптово прокинулася від гіпнозу. Її долоні вперлися в мої груди, і вона почала з посиленою силою вириватися з моїх обіймів. Я неохоче, але все ж відпустив її, миттєво відчувши, як мої губи буквально палають від її дотику, а в голові крутиться лише одна нав’язлива думка: повернути її і негайно та повторити цей поцілунок. 

​Вона виглядала абсолютно приголомшеною й розгубленою. Губи були злегка припухлі й заманливо розтулені, ніби вона дуже хотіла щось мені сказати, але просто не знаходила потрібних слів від шоку. А її очі… ці величезні, неймовірні зелені очі дивилися на мене з такою дикою сумішшю подиву, страху й чогось ще невловимого, що в мене перехопило подих. 

​Я зробив упевнений крок уперед, уже знову протягуючи руку, аби притягнути цю малу назад до себе, як вона різко розвернулася… і миттєво розчинилася в щільному натовпі людей. 

​Якщо чесно, то я цілком очікував, що після першого шоку вона почне за звичним сценарієм фліртувати зі мною, строїти очі. Я навіть не виключав можливості, що вона під дією атмосфери сама знову полізе цілуватися. Але я точно, ніяк не міг подумати, що вона просто візьме й утече від мене! 

​«О ні, ні, вона точно не втекла! Звісно ж, не втекла!» — активно почала заспокоювати мене моя зачеплена чоловіча самооцінка.
​Швидше за все, ця дівчинка зараз просто сховалася в дамській кімнаті й банально стрибає там від щастя, поступово усвідомлюючи, яка неймовірна удача їй щойно випала — цілуватися із самим Владом Соколовським! Зараз вона трохи припудрить свій носик, заспокоїться і обов'язково повернеться до мене, а потім ми спокійно поїдемо до мене на квартиру… знайомитися ближче й продовжувати ніч. 

​Але хвилини невблаганно минали одна за одною, а вона все не з’являлася. І тоді я вирішив діяти рішуче. Я буквально увірвався в жіночий туалет, повністю проігнорувавши обурені й здивовані вигуки присутніх там дівчат, і особисто перевірив абсолютно всі закриті кабінки. Так, збоку це виглядало максимально дивно й дико, але мені було байдуже — я мусив особисто впевнитися, що її там немає. Потім я швидким кроком попрямував назад в хол — жодного сліду. Цілеспрямовано пройшовся другим танцювальним залом, заглянув у всі відкриті VIP-кімнати. Порожньо.
З кожною наступною хвилиною моя впевненість у тому, що ця таємнича дівчина все ще перебуває в приміщенні клубу, танула просто на очах. 

​Чорт... вона й справді втекла! Якщо бути відвертим, подібне зі мною трапилося взагалі вперше в житті. Я був злий. Нереально, дико злий. Ця зеленоока незнайомка змусила мене відчути те, чого я ніколи раніше не відчував — повну втрату контролю над ситуацією. І тепер мені за будь-яку ціну, потрібно було її знайти! 

​— Думай, Соколовський, думай! — глухо рикнув я сам до себе, запускаючи п’ятірню у волосся. Так, є ідея! Мені терміново потрібен Тьома. 

​— Що?! Які ще, до біса, камери спостереження? — здивовано й округлими очима запитав Тьома, дивлячись на мене так, ніби в мене в один момент поїхав дах. — Бро, ти де вже встиг так міцно набратися за ці п'ять хвилин? 

​— Тьома, ти мене взагалі чуєш чи ні?! — гаркаю я крізь зуби, ледве стримуючи роздратування. — Мені терміново потрібно подивитися камери відеоспостереження цього клубу! Прямо зараз! 

​Він кілька разів кумедно моргнув, ніби намагаючись по моєму обличчю збагнути, жартую я так невдало чи ні. 

​— О, Влад! А ти куди це так раптово подівся? — як завжди, максимально невчасно з’явилася Сніжана. Вона одразу ж спробувала з розгону кинутися мені на шию, солодко промуркотівши: — Я тебе вже всюди шукаю, милий... 

​— Сніж, відчепись, не до тебе зараз, — жорстко відрізаю я, акуратно, але дуже рішуче знімаючи її руки зі своїх плечей. 

​— Милий, щось серйозне трапилося? — ображено запитала вона, і в її голосі з’явилася нотка стурбованості.
​Я лише важко зітхнув, повністю проігнорувавши її питання, і знову впритул звернувся до друга: 

​— Тьом, мені тебе ще довго чекати?
​Мій друг нарешті почав щось усвідомлювати по моєму погляду, але все одно виглядав максимально розгубленим. 

​— Стоп. Так ти що, реально серйозно? — він примружився, намагаючись прочитати на моєму обличчі бодай натяк на прикол.
​Я ледве стримав шалене бажання голосно вилаятися на весь зал. 

​— Невже я зараз схожий на людину, яка вирішила так тупо пожартувати посеред Нового року? 

​— Та я… просто… — почав був він, але запнувся. Довкола нашої компанії вже почали збиратися зацікавлені погляди інших мажорів, люди намагалися вловити суть нашого конфлікту. 

​Я міцно стиснув кулаки в кишенях.
​— Тьома, я не жартую! — чітко процідив я крізь зуби, і цього разу в моєму голосі вже виразно прозвучала явна, небезпечна загроза. 

​— Все, все, зрозумів! Встаю! — Тьома підхопився з дивана. 

​Нарешті! Я з полегшенням видихнув і швидким кроком попрямував за ним по довгому коридору в бік кабінету охорони. 

​— Так що взагалі трапилося, бро? — нетерпляче запитав він, коли ми нарешті залишили весь цей шалений галас і баси клубу позаду. 

​— Мені потрібно терміново знайти одну дівчину. 

​Тьома на секунду зморщив лоба, переварюючи інформацію, а потім його обличчя розпливлося в знайомій насмішкуватій, єхидній усмішці. 

​— І це все? Це і є твоя «надважлива серйозна справа», через яку ти мені ледь горло не перегриз? 

​Я важко, шумно видихнув повітря, намагаючись не вибухнути прямо на місці. 

​— Тьом, я дуже прошу тебе! Просто скажи охоронцю, щоб вивів мені на екран ці чортові записи за останні пів годину — і йди собі гуляй далі хоч до самого ранку! 

​Він примирливо підняв руки вгору, наче здаючись під моїм тиском.
​— Та що ти так кип’ятишся? Все зробимо, не парся, бро! — заспокоїв він, дружньо кладучи руку мені на плече. 

​— Тепер ти вільний, можеш іти, — стримано кинув я другові, коли Тьома впевнено наказав одному з охоронців надати мені всю необхідну інформацію з камер. 

​— О ні, друже, тепер я точно нікуди не піду! Мені вже самому дико цікаво глянути на ту дівчину, яка примудрилася так сильно й з першого погляду зачепити самого цинічного Влада Соколовського! — радісно заявив Тьома, з комфортом розвалюючись у вільному кріслі поруч. 

​На великому головному екрані з’явилося чітке кольорове зображення центрального холу клубу біля бару, і ось — той самий момент. Наш поцілунок. Неймовірно дивно й незвично було бачити це все збоку, наче в кіно. 

​— Боже, ну який романтичний, сопливий момент! — саркастично й голосно прокоментував друг, штовхнувши мене ліктем. — Шкода тільки, що з цього ракурсу обличчя твоєї красуні взагалі не видно за її волоссям! 

​Але мене це зараз хвилювало найменше. Її обличчя, колір очей та лінія губ і так намертво, наче розпеченим залізом, закарбувалися в моїй пам'яті. Натомість мене цікавило зовсім інше: куди саме вона зникла після цього і як мені її тепер шукати у величезному місті? 

​Після швидкого перегляду ще кількох записів із зовнішніх камер усе остаточно стало на свої місця. Вона дійсно втекла з клубу. Камера, розташована прямо біля центрального виходу на вулицю, чітко зафіксувала, як вона стрімко вибігає на засніжений ґанок, а потім…
​Потім вона раптово зупиняється. Повністю закидає голову назад до неба й починає повільно, красиво кружляти на місці, підставляючи своє обличчя під лапаті сніжинки — ніби маленька, чиста дитина, яка вперше в житті побачила справжню зимову казку. Випадкові люди поруч мимоволі зупинялися та, здивовано дивилися на неї... і теж починали щиро посміхатися. Вона була абсолютно не такою, як усі ці пафосні ляльки в клубі. Справжньою. 

​Я дивився на цей монітор і просто не міг відірвати очей від її силуету. Це виглядало… неймовірно незвично. По-дитячому щиро й чисто. Я вже дуже давно не бачив у людях стільки справжніх, непідробних емоцій. 

​— Чорт! — я зі злістю стиснув кулаки, коли зрозумів, що ці записи так і не дали мені жодної конкретної зачіпки. Я до останнього наївно сподівався, що побачу хоча б номер машини чи таксі, в яку вона сіла, а натомість… Вона просто пішла пішки вздовж нічної вулиці під снігопадом. 

​Можливо, вона живе десь зовсім неподалік? Або впіймала таксі вже далі, поза зоною видимості камер охорони? 

​— І що ти тепер думаєш робити далі? — запитав Тьома, коли ми побачили, як її фігура остаточно зникає в темноті. 

​Я втомлено провів долонею по обличчю.
​— Не знаю… Але я впевнений в одному: мені неодмінно треба її знайти. 

​Тьома важко зітхнув, хитаючи головою.
​— Влад, ну ти ж дорослий хлопець, сам чудово розумієш, що в мільйонному місті це практично неможливо. Це голка в стозі сіна. 

​— Чому це відразу неможливо? Вона ж якось потрапила на закриту новорічну вечірку! Мають бути якісь списки запрошених, броні столів. Можливо, хтось її знає? 

​Друг роздратовано й голосно фиркнув на мої аргументи: 

​— Та годі тобі, що ти так вчепився до цієї випадкової дівчини?! Я тобі завтра в тисячу разів кращу знайду, яка сама за тобою бігати буде, і не доведеться влаштовувати цей детективний серіал! 

​Я відчув, як усередині мене від його слів знову миттєво закипає глуха лють.
​— Та пішов ти зі своїми порадами! — грубо гаркнув я на нього і, не чекаючи жодної відповіді, різко розвернувся й вийшов у коридор. 

​Мені терміново потрібно було вийти на свіже повітря, аби остаточно не набити комусь морду. 

​На закритому балконі VIP-зони морозний нічний вітер одразу ж різко вдарив мені в обличчя, змушуючи зробити глибокий, тверезий вдих. Тисячі маленьких кришталевих сніжинок гарно кружляли в повітрі навколо, яскраво виблискуючи в жовтому світлі нічних ліхтарів. 

​Чомусь я знову й знову подумки повертався до неї. Згадував, як вона стояла там, на відео, під цим шаленим снігопадом і сміялася, ніби це було найбільше диво в її житті. Дивно... Раніше я взагалі ніколи не звертав уваги на такі дурниці, як те, наскільки гарно падає зимовий сніг. 

​— Ти як, порядку? — почув я за спиною тихий, уже спокійний голос Тьоми. 

​— Угу, — коротко кинув я.
​Він мовчки став поруч зі мною біля перегородки, сперся руками на металеві перила й подивився вниз на місто. 

​— Слухай, бро, я справді не хотів тебе зачепити... Проїхали. 

​Я байдуже знизав плечима, продовжуючи дивитися на сніг. 

​— Забий. Все нормально.
​Кілька секунд ми столяли в повній, напруженій тиші. Потім Тьома знову важко зітхнув, повернувши до мене голову: 

​— Я просто щиро хочу зрозуміти: чим саме тебе так сильно зачепила ця мала? З виду — абсолютно звичайна дівчина, нічого надприродного. У тебе в ліжку бували екземпляри в рази яскравіші й ефектніші. 

​Я ледь помітно, гірко посміхнувся куточками губ.
​— Поцілунком, Тьом... — коротко й глухо видав я, а тоді, трохи повагавшись, все ж прийняв рішення вперше відкритися другові: 

— Пам'ятаєш, я колись давно розповідав тобі по п'яні, що я ніколи, принципово не заплющую очі під час поцілунку з дівчатами? Я щиро не розумів, для чого це взагалі робити, а всі ці сопливі фільми, в яких герої пристрасно цілуються із заплющеними очима, завжди вважав дешевою, награною мелодрамою. Багато моїх колишніх навіть серйозно ображалися на мене за це, вважали черствим, та як би я не намагався пересилити себе — у мене просто не виходило. 

​Я важко, видихнув морозне повітря і, знову в найдрібніших деталях згадуючи той шалений смак її губ, ледь посміхнувся: 

​— До сьогоднішнього дня... Розумієш, Тьом, я без поняття, що ця дівчина зі мною зробила, та подібного я ще ніколи не відчував. 

​Мені дійсно вкрай важко давалися ці відверті слова — я взагалі не звик виставляти свої справжні почуття й емоції напоказ, та зараз мені було просто життєво необхідно пояснити найкращому другові, що вся ця історія — це не черговий мій каприз, а щось дійсно важливе. І я був упевнений, що він мене зрозуміє. 

​— Ну і ну... Нічого собі повороти! — щиро здивовано промовив Тьома, витріщившись на мене. А потім, сильно хлопнувши мене по плечу, весело й упевнено додав: — Не парся, бро! З-під землі дістанемо ми твою загадкову Попелюшку! Обіцяю. 

​На вулиці ставало все холодніше й холодніше, саме тому, ще трохи постоявши на балконі, ми повернулися назад у тепле приміщення залу. Проте жодного бажання продовжувати святкування чи пити в мене не було абсолютно — всі мої думки були щільно забиті цією зеленоокою незнайомкою та чітким планом її подальших пошуків. 

​Саме тому я вирішив поїхати додому. Але перед цим, суто заради експерименту та перевірки власного мозку, я перехопив у залі кількох перших-ліпших симпатичних дівчат й пристрасно поцілував. Проте з ними все виявилося як завжди — сухо, прісно й буденно. Я не відчув бодай одного нещасного відсотка тих шалених, вибухових емоцій, які вирували в мені всього годину тому під час поцілунку з моєю зеленоокою втікачкою.
​Вона дійсно була особливою. І я її знайду.