Розділ 7

ВЛАД 

Нарешті цей рік добігає кінця! Я з полегшенням видихаю, згадуючи всі проблеми, які, на щастя, залишилися позаду. Хоча, якщо бути чесним, цей рік був не лише напруженим, а й доволі продуктивним. Я реалізував усі свої плани, розширив бізнес і вийшов на новий ринок. Це коштувало мені пів року життя в Штатах, але воно того варте. 

Звісно, навчання в університеті я повністю закинув. Хоча, якщо відверто, воно ніколи не було для мене пріоритетом. Проте диплом отримати потрібно, тому одразу після повернення додому — виспавшись після довгого перельоту — я поїхав до університету, щоб закрити всі заборгованості. 

Протягом першого семестру я приїжджав сюди лише раз і то на один день, щоб владнати всі організаційні моменти. А сьогодні мені довелося складати все, що накопичилося за пів року. Ну як складати? Більшість викладачів автоматично поставили оцінки, адже я сумлінно виконував усі завдання, надсилаючи їх електронною поштою. Але, звичайно, знайшлися й ті, кому була потрібна моя особиста присутність. 

Зокрема, професор Гавриленко — сивочолий чоловік старої закалки, який, здавалося, не міг збагнути, як я, не відвідавши жодної лекції, без проблем відповідаю на всі його питання. Насправді, навчання завжди давалося мені легко — варто лише раз прочитати текст, і я можу переказати його з точністю. До того ж, тут не обійшлося без Тьоми, мого найкращого друга, який записував лекції Гавриленка на диктофон і пересилав мені. 

Зрештою, навіть цей прискіпливий професор змирився з тим, що завалити мене не вдасться, і поставив відмінну оцінку. 

Щойно я покинув університетські стіни, як пролунав дзвінок. 

— Привіт, бро! Як успіхи в навчанні? — у трубці почувся веселий голос Тьоми, який, схоже, вже почав святкувати закінчення року. 

Цього хлопця я знаю все своє життя. Наші батьки були не лише бізнес-партнерами, а й хорошими друзями, тому ми з дитинства проводили разом вихідні, їздили в Карпати, на риболовлю чи відпочивали за кордоном. Ми вчилися в одній школі, в одному класі, а потім вступили в один університет. Тьома став для мене братом, якого я завжди хотів мати. Він єдина людина, на яку я можу покластися без сумнівів. 

— Все норм. З чистою совістю покидаю рідний універ, — відповідаю, прямучи до стоянки, де зранку залишив своє авто. — До речі, дякую за конспекти. Без них сьогодні було б важко. 

— Завжди радий! Але не зловживай! — сміється він. — Сподіваюся, цього семестру ти не збираєшся знову зникнути? 

— Ні, максимум на кілька днів, — запевняю, сідаючи в машину. 

— Ти зараз до нас? Сніжана вже зачекалася! 

Від згадки про цю дівчину мене аж передьорнуло. Я терпіти не можу нав’язливих людей, а Сніжана, здається, перевершила всіх. 

— Ні, брат! Спершу додому — душ, відпочинок, а вже ближче до опівночі приєднаюся до вас. 

— Ну, як хочеш. Але не забувай, ми всі  чекаємо тебе в клубі! 

— Окей, до зустрічі! — прощаюсь і, кинувши телефон на сусіднє сидіння, виїжджаю зі стоянки. 

З поверненням додому я швидко прийняв душ, перекусив і вирішив трохи відпочити. Прокинувся від настирливого звуку будильника. Глянув на годинник — десята вечора. Настрою для святкування Нового року не було зовсім. Але я знав: якщо не з’явлюся в клубі, Тьома влаштує вечірку просто в мене вдома. Тому, щоб освіжитися, я ще раз прийняв душ і почав збиратися. 

Нічний клуб зустрів мене гучною музикою та натовпом людей, більшість з яких уже була добряче напідпитку. Протиснувшись крізь танцюючих, я піднявся на другий поверх у VIP-зону, де на мене вже чекали друзі. 

— Ура, Влад прийшов! — пролунало з усіх боків. 

Я давно не бачив багатьох із них, тому швидко привітався та опустився в шкіряне крісло. Не встиг і оком моргнути, як поряд опинилася Сніжана. 

Довгонога блондинка в сукні з занадто відвертим декольте, яке, здавалося, от-от підведе її. Її погляд був голодним, а манери — надто нав’язливими. Чесно кажучи, я не розумів, чому деякі дівчата думають, що відвертість робить їх більш бажаними? Так, це приваблює певну категорію хлопців, але для мене це лише ознака легкої доступності.

А потім наше святкування пішло в сам розпал, усі пили, веселилися та танцювали. А коли до опівночі залишалося лише п'ять хвилин, і всі готувалися до зустрічі Нового року, я вирішив вийти на вулицю. І не для того, що подихати свіжим повітрям, а щоб банально заховатися від Сніжани.  

Я чудово знав про дивну традицію з поцілунком рівно опівночі, яка уже упродовж багатьох років була фішкою цього клубу. І мені дуже сильно не хотілося потрапити в обійми цієї набридливої блондинки. Саме тому, я вирішив трохи прогулятися, а після настання Нового року повернутися до друзів та продовжити святкування. 

Я розумів, що ближче до опівночі вона спробує скористатися традицією новорічного поцілунку. І мене це абсолютно не влаштовувало. Тому за кілька хвилин до дванадцятої я вирішив зникнути. 

Щоб зайняти час, на вулиці набраю маму та щоб привітати з прийдешнім святом, та дуже швидко про це пожалію. Щойно вона почула, де я святкую, відразу почала читати нотації про хорошу поведінку. А також бажати, щоб у цьому році я зустрів добру, скромну, милу та щиру дівчину, яка б змогла мене змінити в кращу сторону. 

Я закотив очі, кивнув кілька разів, хоча вона й не бачила, а потім, під слушним приводом, швидко попрощався. Повернувшись у зал, я зрозумів, що вліз у самий розпал романтики. 

Скрізь — парочки, які вже готувалися до поцілунків, хтось сміявся, хтось обіймався. Я зморщився і вже збирався знову вислизнути, коли мій погляд зупинився на самотній фігурі біля барної стійки. Маленька й тендітна. Вона стояла до мене спиною, а довге шовкове волосся спадало хвилями на оголені плечі, зачаровуючи своїм виглядом. 

Я не бачив її обличчя. Але чомусь був упевнений, що вона красива. Виникла думка: чому така дівчина стоїть тут зовсім одна, тоді як всі навколо веселяться?