Розділ 6

- Просто, актриса погорілого театру! - іронічно прошептала Аня мені на вухо, слідкуючи за балаганом, який творився довкола. 

А мені ця дівчинка, все більше і більше подобається! Приємно розуміти, що я не одна така безжалісна істота, яка не співчуває принцесі жабі. 

- Думаєш у неї там, щось серйозне? 

- Не думаю, а знаю! - відповіла дівчина, а тоді швидко додала - Знаю, що нічого серйозного! Я бачила як вона спіткнулася об цю гирю. Максимум невеликий синяк буде. 

А далі Сніжану відправили у медпункт, а наші змагання перенесли на годину, до повного вияснення стану дівчини. 

Користуючись нагодою, ми з Анею вирішили присісти на трибуни, щоб познайомитися ближче і хоч якось згаяти час. Там я дізналася, що дівчина навчається на другому курсі того ж, факультету що і я. Тому, тем для розмови у нас виявилося доволі. Та й взагалі, Аня доволі мила, та відкрита людина, з якою приємно спілкуватися. 

А уже через пів години, повернувся тренер і повідомив що у Сніжани звичайнісінький забій, саме тому ми можемо розпочати змагання. Звичайно дівчина могла відмовитися від участі в забігу та принцеса жаба з високо піднятою головою повідомила, що все ж таки, пройде дистанцію. Єдине, про що вона попросила, щоб дівчина яка повинна була бігти останньою помінялася з нею місцями, і звичайно та погодилася. 

А далі, дівчата одна за одною почали бігти. Коли ж, прийшла черга Ані, я щиро вболівала за неї. І навіть якщо мені не вдасться виграти, я б сильно хотіла, щоб перемога дісталася моїй новій знайомій. І мушу визнати, що вона доволі не погано пройшла цю дистанцію. Точних результатів не знав ніхто, оскільки їх тренер повинен повідомити, після того, як пробіжить остання дівчина. 

А ось і мій вихід, весь час у своїй голові, я прокручувала лише одну фразу - " Це все заради бабусі!!!", і я просто зобов'язана викластись на повну. А тоді, відкинувши всі непотрібні думки, я стартувала вперед, вижимаючи максимум зі своїх можливостей. 

Все що залежало від мене я зробила, а тепер, залишилося тільки чекати результатів. На відміну від інших дівчат, я не марила спортивною кар'єрою, золотими медалями та славою, для мене це всього лиш одна з можливостей вирішити проблему. Якщо нічого не вийде, я просто з головою порину у роботу, зітрусь в порошок, та таки дістану ці гроші. 

А далі, вишикувавши нас в одну лінію, тренер почав оголошувати результати, починаючи з найгіршого і поступово переходячи до переможця. Один за одним, почали звучати невідомі мені прізвища, які я навіть не старалася запам'ятати. 

У весь цей час, у мене шалено горіли щоки, і я просто відчувала на собі чийсь погляд, таке саме відчуття у мене було коли я бігла дистанцію. Та, тоді я не звернула на це увагу, думала від хвилювання. І це було дивно, оскільки з моїх знайомих не повинно бути нікого. У Лесі зараз пара, Паша пішов додому ще після другої пари, у нього  появилися якісь важливі справи, а з моєї групи ніхто не знав про змагання. Мені не хотілось осоромитися у разі невдачі. 

Мій погляд гуляв по натовпу студентів, які зібралися на трибунах, як раптом мій погляд зустрівся з чорними бездонними очима. Образ яких я шукала у кожному прохожому, ще з Нового року. Навкруги наче все завмерло, зараз існував лише його погляд, погляд мого незнайомця. 

Тієї миті, до мене кинулась Аня, яка несподівано почала обнімати мене, та голосно щось кричати. 

- Ура, Катя, ура! Молодець! - продовжувала вищати дівчина, а я ще й досі не могла зрозуміти, що відбувається. 

- Стоп! Аня, що відбувається? - вириваючись з обіймів дівчини, поцікавилася я - Що сталося? Ти перемогла? 

- Ну, ти даєш Стрілецька! - Аня на декілька секунд відсторонилася, дивлячись на мене якимись дивними очима, а тоді що сили закричала - Це ти перемогла! Ти зайняла перше місце! Вітаю! - дівчина так щиро раділа моїй перемозі, наче це зовсім не вона, ще декілька хвилин назад, була однією з моїх конкуренток. 

- Я? Справді? - зі здивуванням перепитую й дивлюсь на тренера, щоб підтвердив слова дівчини. 

- Справді! - відповідає Анатолій Петрович, і якось по доброму посміхається мені - Ти показала дійсно хороший результат, чим не аби як, мене здивувала! 

Чесно кажучи, ця перемога була для мене великою несподіванкою і від шоку я навіть забула про те, що тільки що бачила свого незнайомця. Згадавши про нього, я швидко перевела погляд на трибуни, з надією знову його побачити. Та на жаль, незнайомця ніде не було, а може я його і зовсім не бачила? І це лише моя хвора фантазія? Та і якщо логічно подумати, що незнайомцю робити у нашому спортзалі? Якби він навчався тут, то я б обов'язково його впізнала. Такого хлопця просто не можливо не помітити. 

Здається я сходжу з розуму, зациклилася на хлопцеві якого бачила всього лиш один раз у своєму житті, й чомусь вирішила, що обов'язково повинна його зустріти знову. Цікаво, чи він хоча б інколи згадує про мене? 

Так Катя, зберися! У тебе є про що зараз думати, ти перемогла! Повірити не можу! Звичайно, це всього лиш перша сходинка до моєї цілі, попереду ще загальноміський чемпіонат з легкої атлетики. І впевнена, що там буде набагато важче здобути перемогу, та я готова, і впевнена що в мене все вийде. 

Також, тренер наговорив мені ще купу комплементів, ну і звичайно посварив за те, що весь цей час приховувала свій талант. Мені було надзвичайно приємно чути такі слова, саме від цієї людини. Дивно, та тренер завжди здавався мені суворим та злим чоловіком, та сьогодні я кардинально змінила свою думку. 

З Анатолієм Петровичем ми ще трохи по спілкувалися і домовилися зустрітися завтра, обговорити усі деталі майбутніх змагань. Увесь цей час, до мене підходили дівчата які також брали участь в забігу і вітали з перемогою. І єдиний хто не підійшов, це принцеса жаба, вона стояла осторонь зі своїми подругами й просто кипіла від злості.  Вона зайняла всього третє місце, ну і звичайно у своє виправдання казала, що причина цьому її травма ноги. 

Аня зайняла четверту позицію і була цьому безмежно рада, перемога для неї була не принциповою, оскільки прийшла на ці змагання лише тому, що найкраще бігала у своїй групі. 

- Як ти дивишся на те, щоб сходити в кафе і відсвяткували твою перемогу? - запропонувала Аня, коли ми були уже в роздягальні. 

- Я б з радістю, ось тільки мені уже пора бігти на  роботу - з великим жалем кажу поглядаючи на годинник - Давай завтра зустрінемося у нашому кафе і заодно відсвяткуємо?  

- Ок, тоді до завтра! - погодилася дівчина і попрощавшись вийшла в коридор. 

В цей час задзвонив мій телефон, це була Леся, тому не гаючи часу я швидко прийняла виклик. 

- Привіт подруго, ти де? - поцікавилася я, як найшвидше бажаючи побачити подругу і все їй розказати. 

- Привіт, я уже вдома! - доволі хриплим голосом відповіла Леся - Як ти? Як все пройшло? 

- Стоп! А що, з твоїм голосом? - здивовано запитую, в цей час збираю свої речі та виходжу з роздягальні. 

- Захворіла!  - якось розчаровано видала подруга. 

- Коли ти встигла?  Ми ж з тобою бачилися декілька годин назад, ти наче була здоровою! 

- Мене ще з самого ранку трохи поболювало горло, та я не звернула на це увагу. А на останній парі почала погано себе почувати, відправилася у медпункт, і як виявилося у мене піднялась температура, ось мене й відпустили додому - швидко пояснила подруга. 

- Зрозуміло! - відповідаю на автоматі, в цей момент мою увагу привернула велика кількість студентів, які зібралася в холі. Здалека було чути чоловічий голос, який кричав немов навіжений, і напевно я б, пройшла мимо, якби не один нюанс. Ці крики були адресовані моїй новій знайомій. 

- Алло? Алло Кать, ти мене чуєш? - хрипло кричав голос у трубці - Я запитую, що там зі змаганнями? 

- А, Лесь! Давай я тебе трошки пізніше наберу?! - швидко кажу й відключаю телефон. Я чудово розуміла, що мої слова зовсім сподобались подрузі, та я неодмінно все їй поясню пізніше. 

А зараз мені необхідно  зрозуміти, чим же так, встигла розізлити Аня, самого Антона Макарського. І якщо вже мова йде про цю особу, то з точністю можу сказати, що моя нова знайома, конкретно влипла. 

- Дивись куди перш ідіотка! Ти наступила мені на ногу! МЕНІ НА НОГУ! - верещав розлючений хлопець, і я тільки зараз зрозуміла що причина цьому армагедону в тому, що дівчина всього лиш наступила йому на ногу! Як на мене, безглуздішої ситуації годі й придумати. 

- А це до речі мої нові кроси, які коштують більше ніж весь твій одяг разом взятий! - ніяк не заспокоювався хлопець, розмахуючи своїми руками перед обличчям шокованої дівчини, яка напевно до кінця не розуміла, що тут відбувається. 

Та найдивнішим було те, що здається ніхто з присутніх студентів, а тим більше з друзів хлопця, навіть не збирався його заспокоювати. Хоча, дивуватися в принципі й нема чому, адже Антон, один з найменш врівноважених членів клану Прайд, який вважає себе центром всесвіту. 

Я неодноразово спостерігала як цей хлопець, сам чіплявся за будь-яку дурню, лиш би познущатися з когось та принизити. І з боку це виглядало нереально дико та безглуздо, проте всі присутні завжди мовчали мов риби, радіючи про себе, що не вони стали жертвою булінгу. 

За цих пів року, я зрозуміла, що з такими людьми краще не стикатися, і чесно кажучи, до сьогоднішнього дня, у мене це виходило просто відмінно. При всьому моєму бажанні не шукати собі нових проблем на голову. Я все ж, не можу просто стояти й дивитися як цей придурок принижує дівчину, яка зовсім нещодавно, не аби як виручила мене. 

І досі не можу повірити, що роблю це! Дивуюся сама собі, пробираючись крізь натовп цікавих студентів. 

- Відстань від неї!  - кричу якомога голосніше, набираючи повні груди повітря. 

- Що? Що ти сказала? - хлопець не відразу зрозуміє, що я звертаюся до нього, напевне не очікував що хтось осмілиться заступитися за дівчину. 

- Нічого страшного не сталося, не потрібно так кричати! - говорю якомога спокійніше, все ще надіючись мирно врегулювати цей конфлікт. 

- Нічого не сталося? Вона! - вказуючи на Аню, пальцем - Наступила мені на ногу! І якщо на цих кросах залишиться хоч одна подряпина! Я її в порошок зітру! 

- Ти себе чуєш? - здивовано запитую - Ти верещиш так, наче вона тобі ногу зламала, а не просто наступила на неї! 

Хоча я чудово розуміла, що це всього лиш причина, щоб просто познущатися та принизити Аню. Впевнена, що таких кросівок у нього тисячі, та ще стільки ж, він без проблем може собі купити. І якби, йому на ногу наступив хтось із його дружків, він навіть не звернув би на це уваги. 

- Та ти хоча б, знаєш хто я такий? - що ж, моя ціль таки досягнута, хлопець відстав від Ані. А тепер погана новина! Він перемкнувся на мене! 

- Я знаю хто ти не є! - голосно рикнула я - Ти не Господь Бог! А все інше не має  значення  - ця ситуація уже починала мені набридати, ну все повеселилися і досить. Саме тому беру Аню за руку і тягну в сторону виходу. 

Проте, як тільки я зрушила з місця, хлопець міцно схопив мене за зап'ястя і щосили потягнув на себе. І це було капець як боляче, впевнена, що на руці залишаться сліди його пальців.. 

- Далеко  зібралися? - гидко посміхаючись запитав Антон - Я ще з вами не закінчив! - ці слова прозвучали таким тоном, що мені на секунду й справді стало страшно. 

Тільки зараз я усвідомила, що бажання допомогти Ані швидше за все обернеться для мене, ще однією проблемою і що найгірше, допомоги чекати не варто. Та на моє велике здивування, така людина все ж, знайшлася. 

- Забрав від неї свої руки! - позаду мене прозвучав строгий та водночас доволі приємний чоловічий голос. 

- Але ж.. - трохи розгублено почав хлопець та закінчити речення йому не дозволили. 

- Я двічі повторяти не буду! - голос звучав доволі самовпевнено та грубо, та що найдивніше хлопець не став йому перечити, й відразу відпустив моє зап'ястя, а від його впевненості не залишилося і сліду. В цей момент, в голову не приходила жодна думка хто ж так легко присадив самого Антона Макарського? Серед моїх знайомих явно нема людей які б хотіли нажити собі ворога в обличчі когось з Прайдів. Невже, комусь із братства таки надоїла ця вистава і вони все ж, вирішили з пам'ятати свого дружка? Це також малоймовірно! Крім того, цей голос я чула вперше, впевнена, що почувши раніше уже б, забути не змогла. 

Вирішую більше не мучити себе здогадками і повертаю голову в сторону, де направлені погляди усі студентів без виключення. Та глянувши на свого рятівника, просто завмерла на місці, серце пропустило удар а я, здається забула як дихати. 

Спершись об підвіконня і склавши руки на грудях, стояв той самий хлопець з клубу, силует, якого я так старанно шукала у кожному прохожому. Мій незнайомець!!!